 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Як правило, середній авіапасажир необізнаний із принципами формування цін на авіаквитки, тому споживачі авіаційних послуг час від часу озвучують питання, чому квитки на літаки коштують настільки дорого. Фахівці ж авіаційної галузі значно більше обізнані із принципами формування кінцевої вартості квитка. Тому питання, які озвучують представники цієї категорії українських громадян, виглядають трохи інакше. Наприклад: наскільки законним та обґрунтованим є сплата авіакомпаніями того, що носить назву «збір до державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність»? Досі стягнення цього збору регулюється постановою Кабміну України №819, ухвалену далекого вже 1993 року, й передбачає стягнення з кожного пасажира, який прибуває або відлітає до/з українських аеропортів, 0.5 долари США при здійсненні внутрішніх перельотів та 2 долари на міжнародних лініях. Враховуючи зміни на ринку авіаційних перевезень, які сталися за 23 роки, що проминули з часу ухвалення згаданої постанови Кабміну, Державіаслужба розробила та ще у червні вивісила на своєму сайті проект нової постанови, яка б регулювала в тому числі й сплату цих зборів. Однак із таким підходом до сплати цього збору не згодні деякі авіаперевізники, наприклад, український флагман «Міжнародні авіалінії України». Наразі між МАУ та Державіаслужбою триває суперечка щодо правомірності держрегулятора ставити у залежність від сплати цього збору призначення на нові маршрути (нагадаємо, йдеться про заборгованість МАУ у розмірі приблизно 142 млн. грн., яку перевізник оспорює в суді). Отже, круглий стіл, що відбувся 13 липня у приміщенні Торговельно-промислової палати України та на якому обговорювався проект змін до постанови №819, став досить-таки актуальним та цікавим для фахівців як транспортної, зокрема, й авіаційної, так і туристичної галузей. Адже авіація нерозривно пов'язана із туризмом, значну частину прибутків авіакомпаній генерують туристичні, зокрема, чартерні, перевезення. Юристів же, одна з професійних асоціацій яких (Асоціація правників України) виступила співорганізатором заходу, цікавили трохи інші аспекти стягнення авіаційних зборів. Збір чи податок? Олена Макеєва, колишній заступник міністра фінан¬сів України, у своєму виступі наголосила на тому, що в міжнародній юридичній та фіскальній практиці існує поняття «податок на сплату», тобто моральний дискомфорт та навіть біль від розставання з грошима при сплаті податків. Для того, щоб полегшити цей біль, винайдено та запроваджено у життя багато різних механізмів, у тому числі й концепцію «державних послуг». Тобто, громадянин чи підприємець, який сплачує державі податки, має розуміти, що він за ці податки отримує. Авіаційні збори у спецфонд також, врешті-решт, перекладаються на споживача, та призводить до подорожчання квитків. Отже, на думку пані Макеєвої, пасажири, або ж підприємці, які сплачують цей збір, мають отримувати реакцію держави. Однак податкова система в Україні є надзвичайно заплутаною, непрозорою та незрозумілою, вона стимулює підприємців звертатися до судів з вимогами анулювати вимоги сплатити ті чи інші податки або збори. Що, власне кажучи, й ста-лося у випадку МАУ. Депутат Верховної Ради Георгій Логвинський наголосив на одному з базових принципів міжнародного права, який проголошує, що податки потрапляють під право власності, відтак несплата податків у законний спосіб є прямим обов'язком громадянина. Обов'язок сплачувати податки витікає з податкового законодавства, тож, якщо авіаційний збір не передбачений Податковим кодексом, його не можна кваліфікувати як обов'язковий до сплати податок. Іншими словами, все, що стосується обов'язкових платежів до бюджету, має регулюватися законом, бо ніхто не має права делегувати комусь - хоч Кабміну, хоч комусь іще - встановлювати нові податки та їх розміри. Представник керівництва МАУ Анастасія Астанія виголосила доповідь, у якій виклала позицію авіакомпанії щодо сплати авіаційного збору. За її словами, якщо ці вимоги державної установи (Державіаслужби) кваліфікуються як «збори», з боку держрегулятора авіакомпанії (чи пасажири) мають отримувати певний набір послуг. Проте номенклатуру цих послуг ніде не прописано й не затверджено, тобто з юридичної точки зору ніяких послуг, оплачуваних цим збором, авіакомпанії та пасажирам не надається. Якщо ж це податок, то він має бути прописаний у Податковому кодексі України, чого також немає. Оскільки ст. 67 Конституції України проголошує, що кожний громадянин має сплачувати податки та збори, передбачені чинним законодавством, щодо сплати авіаційного збору вникає правова колізія, в тому числі на міжнародному рівні: адже Чиказька конвенція прямо стверджує, що факт прильоту, вильоту чи транзиту авіапасажира не мають оподатковуватися. Подібні твердження містяться й в одній з резолюцій ІСАО: члени цієї міжнародної організації мають утримуватися від стягнення податків з авіаційної галузі, нехарактерних для інших видів транспорту. А якщо такі податки все ж таки стягаються, то державні органи мають надавати авіакомпаніям та/чи пасажирам відповідні послуги. Отже, авіаційний збір в Україні є несправедливим. Він дискримінує як вітчизняного перевізника, так і пасажира. Тож, із точки зору промовиці, чи взагалі потрібний цей збір? Галузь потребує арбітражу! Директор литовської компанії Friendly Avia Support Олександр Ланецький, якого вітчизняні ЗМІ люблять запрошувати в якості експерта з міжнародних авіаперевезень, виголосив досить-таки довгу промову на тему застосування різноманітних податків та зборів у світі. За його словами, не менше 50 держав світу запровадили податки на авіаційні послуги, й ці податки поділяються на 3 групи: • податок на розкіш у рамках солідарної системи оподаткування (в основному їх запроваджують європейські держави при вильоті на міжнародних рейсах). При цьому «розкішшю» вважається політ за кордони держави, що запровадила цей податок; • податок на підтримання туристичної інфраструктури (Йорданія, Єгипет); • комбінований податок, метою якого є фінансування обох проголошених цілей. При цьому практично ніде у світі не оподатковуються внутрішні перельоти та транзитні пасажири. Отже, відповідно до досить-таки тривіального висновку пана Ланецького, підвищення податків навряд чи зможе збільшити пасажиропотік на авіалініях - навпаки, щоб досягнути цієї мети, податки треба зменшувати. Або навіть запроваджувати механізми компенсації витрат авіакомпаній з метою їх зацікавлення літати на певних напрямках. Значно конкретнішим був виступ представника ІАТА в Україні Олександра Онацького. Він наголосив, що у світі є ще 2 держави, які стягають з авіакомпаній авіаційний збір, подібний до українського. Це африканські країни Гана та Гвінея. Але навіть там не стягають авіазбір двічі, як відбувається, наприклад. на рейсах Київ - Дніпро. Оскільки принциповим підходом ІАТА - організації, що об'єднує понад 265 авіаперевізників, що оперують 83-84% загального світового пасажиропотоку - є такий: будь-які додаткові фінансові навантаження на пасажирів чи авіакомпанії негативно впливають на галузь у цілому, Міжнародна організація авіатранспорту готова допомогти у проведенні досліджень обґрунтованості таких зборів. Будемо сподіватися, що українські авіатори - як в особі авіакомпаній, так і держрегулятора галузі, а також правники, законодавці й узагалі всі, хто має відношення до авіації, приймуть саме таку пропозицію від авторитетної міжнародної організації. Бо саме в цьому випадку є гарантія, що експертний висновок буде об'єктивним та не схилятиметься на той чи інший бік.
|
|||||||||||||