 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Життя у кризові часи приємним та легким аж ніяк не назвеш. Особливо такі, як тепер - коли на кону стоїть саме існування цілої української нації. Та, з іншого боку, кризові часи дають усім - як державам і народам, так і кожному членові суспільства - можливість оновитися, відкинути все застаріле, що заважає поступу вперед. Немає жодного сумніву, що відродження України має спиратися в тому числі й на національну культуру, історію, багатовікові надбання нашого народу, який, попри чужоземний гніт, все ж таки зумів не тільки вижити, але й створити справжні культурні шедеври світового рівня, при чому не тільки матеріальні. До останніх належить, перш за все, надзвичайно багатий український фольклор, зокрема, народні пісні, значна частина яких народилася на берегах Дунаю - з багатьох причин сакральної для українців ріки. Тому й не дивно, що увага небайдужої громадськості прикута саме до сучасного Подунав'я - землі, яка зберігає пам'ять про незламний козацький дух, про звитяги українських воїнів та мудрість нашого народу, що передається від батька до сина, через покоління. На жаль, сьогодні український регіон Нижнього Подунав'я сильно зрусифікований, там досі поширені «ватні» настрої, а дехто з тамтешніх мешканців відкрито чекає на Путіна. В основному таке становище склалося завдяки радянській політиці русифікації й асиміляції українців, метою якої було «формування нової історичної спільноти - радянського народу». Зрозуміло, російськомовного. Але й відсутність уваги до етнополі-тичних проблем регіону від вже української влади - як центральної, так і місцевої - жодним чином виправдати не можна. Ні для кого не секрет, що «русскомірскіє» настрої в деяких регіонах багато в чому генеруються завдяки бідності місцевого населення та відсутністю перспектив покращення ситуації. У такому ґрунті добре проростає насіння путінської пропаганди, що ми й бачимо на прикладі Криму та окупованих територій Донбасу. Але так само вірно, що будь-яке поліпшення економічного становища регіонів, наявність перспектив поліпшення матеріального становища членів місцевих громад у рази зменшує число прихильників Путіна. Харків, Одеса та Дніпро тому вже є прикладом, а українське Подунав'я , може ним стати - у першу чергу, завдяки розвитку туристичної галузі. Перші кроки для цього вже зроблено - Нижнє Подунав'я потроху втрачає статус «ведмежого кута», тобто глухої провінції. Хоч і не так швидко, як хотілося, але відновлюється автотраса Одеса - Рені, на черзі реставрація місцевих автошляхів на Кілію та Вилкове. Після тривалих обговорень та узгоджень запущено, нарешті, прямий поїзд Київ - Ізмаїл, рух якого здійснюється щодня. Є надія, що наступного року стануть до ладу й об'єкти, які сполучають регіон із сусідньою Румунією - перш за все, йдеться про поромну переправу Орлівка - Ісакчя, а також запровадження (точніше, відновлення) міжнародного сполучення між Ізмаїлом та румунським містом Тулчя. Усе це значно спростить процес приїзду до регіону туристів - як українських, так і від наших сусідів, з тієї ж Румунії, Молдови, Болгарії... А українському Подунав'ю є що показати як своїм громадянам, так і гостям: тут збереглася автентична природа, яка сама по собі може служити туристичною атракцією. Так, комбінація із дунайських островів та плавнів, прісних та солоних озер, морського узбережжя дає можливість створювати безліч рекреаційно-оздоровчих турів. А наявність історичних та культурних пам'яток (той-таки Ізмаїл та його околиці), етнографічних принад (Вилкове у ролі української Венеції), компактних поселень різних народів та етнічних груп (болгари, румуни, гагаузи, цигани, російські старовіри тощо) суттєво розширює можливості туристичного бізнесу для формування різноманітних турів - екскурсійно-пізнавальних, гастрономічно-винних, спортивно-рибальських і т.д. Таким чином, за умов поліпшення інвестиційного клімату (а для цього потрібна політична воля) українське Нижнє Подунав'я може перетворитися на інвес¬тиційний рай для туристичної галузі. Але навіть за найсприятливіших економічних та політичних умов на небайдужих громадян нашої держави, у тому числі на представників туристичного бізнесу, покладається нелегке завдання. А саме, відродження в масовій свідомості населення того ж таки Нижнього Подунав'я українського духу, повернення до своїх справжніх коре¬нів. Саме такою діяльністю займаються волонтери - наприклад, громадська організація «Музичний батальйон», чи просто «Музбат», яку утворили небайдужі до долі Батьківщини українські музиканти та виконавці. Так, восени цього року в Ізмаїлі вже утретє відбувся фестиваль «Дунайська січ», активними учасниками якого є члени «Музбату». Сам фестиваль позиціонується як роковий, і це недарма: адже саме рок-музика найкраще сприймається молоддю, саме через неї вплив на свідомість слухачів рок-концертів є найефективнішим. От і тягнуться душі нащадків запорожців та задунайців до своєї, рідної культури, яку й уособлює «Дунайська січ». Інакше чим пояснити, що аудиторія рок-фестивалю невпинно розширюється, до того ж як у жанровому сенсі, так і географічно. Якщо, починаючи з минулорічного фестивалю, його учасниками стали не тільки рок-гурти, але й фольк-колективи, то нинішнього року захід з одноденного перетворився на триденний: крім власне Ізмаїла, де зародилася ідея його проведення та де він уперше відбувся восени 2014 року, концерти й інші заходи в рамках фестивалю пройшли у сусідніх містах: Вилковому та Рені. Яскравим прикладом культурно-просвітницької діяльності волонтерів, представників українського бізнесу, який стоїть на патріотичних позиціях - того самого, що є організатором «Дунайської січі», є популяризація культурної спадщини українського народу. 28 жовтня у Києві було презентовано музичний альбом «Ой у гаю, при Дунаю» та пісенник з текстами та нотами під тією ж назвою. Як пісенник, так й альбом складаються з українських народних пісень, присвячених величній європейській річці, та являють собою комбіноване видання: до книги вкладається компакт-диск із музичними записами. До видання альбому, а також збірника пісень з текстами й нотами, долучилося багато небайдужих до української культури, у тому числі й редакція журналу «Український туризм». Не сумніваюся, що таке видання багато кому стане у пригоді: на моє глибоке переконання, пісенник має бути присутній у кожній школі та навчальному закладі. Передусім на теренах Нижнього Подунав'я. Але й в інших регіонах він не завадить: уроки музики у школах та музичні заняття в дитячих садочках ніхто не скасовував, тим більше, патріотичне виховання наших громадян, як ніколи, зараз на часі.
|
|||||||||||||