|
Як не прикро це визнавати, але Крим Україна втратила: за допомогою брутальної військової агресії та пародії на «всенародне волевиявлення», здійсненої під дулами автоматів «кримської самооборони», путінський режим здійснив окупацію, а невдовзі й анексію частини української території. Зрозуміло, що Україна не визнала такий «референдум», однак захистити свою територію, давши відсіч агресорові, наша держава можливості не має.
На превеликий жаль, Україна стала черговим «пішаком» у великій геополітичній грі: путінська Росія намагається відновити статус супердержави, діючи старими перевіреними сталінськими (або гітлерівськими — кому що подобається) методами. Однак програш Криму не означає програшу всієї держави, хоча, поза всяким сумнівом, такі спроби (наприклад, у вигляді відокремлення від України її південних та східних областей) здійснюватимуться й надалі.
Утім, здійснити аншлюс за кримським варіантом східних та південних областей України буде значно важче: у ході заворушень у першій половині березня переважна більшість мешканців Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Миколаєва і навіть Донецька, який донедавна вважався найбільш проросійським регіоном материкової
України, висловилася за збереження територіальної цілісності держави.
Отже, після остаточної перемоги Народної Революції, яка, сподіваємось, виявиться здатною захистити громадян України від новітнього імперського поневолення, необхідно буде здійснювати «перезавантаження» української економіки, а відтак і її туристичної галузі. Український турпродукт: що це таке?
Як і кожна держава світу, Україна намагається залучати до себе іноземних туристів, а також створювати умови для повноцінного відпочинку своїх громадян на своїх же курортах. При цьому національний туристичний продукт містить три основні складові: туризм екскурсійний, відпочинок у горах та відпочинок на морських курортах. Щодо перших двох складових після анексії Криму майже нічого не зміниться — доля екскурсійного туризму на Кримському півострові, так само як і гірського, у масштабі всієї держави є незначною. А щодо третьої, тобто відпочинку на морських курортах, то тут справи значно гірші: як витікає зі слів колишнього міністра курортів та туризму АРК Олександра Лієва, більше 2/3 обладнаних пляжів на морському узбережжі України знаходилося на Кримському пів-острові.
Однак із утратою Криму Україна зберігає за собою узбережжя Чорного моря на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині, а також Азовське узбережжя на території тієї ж таки Херсонщини та Донеччини. Сучасних курортів на цьому узбережжі практично немає, проте є перспективи їхнього розвитку.
Зрозуміло, що вони неоднакові: там, де узбережжя є більш-менш обжитим, облаштування та розвиток сучасної курортної інфраструктури доведеться інвестувати кошти для викупу земельних ділянок у їхніх ниніш¬ніх власників. Що ж до занедбаних чи спустошених земель, то, хоч формально вони теж комусь належать, навряд чи їхня інвестиційна вартість виявиться захмарною.
Проте чи є в Україні такі землі? Тим більше, на морському узбережжі? Українська Бессарабія: майбутня Рів'єра?
Одеська область — найбільша за територією та найвидовженіша в Україні — характеризується ще й найдовшою в Україні лінією морського узбережжя. Таке становище склалося після закінчення ІІ світової війни, коли до СРСР відійшла територія румунської провінції Бессарабія — від Аккермана (тепер Білгород-Дністровський) до північного узбережжя Кілійського гирла Дунаю. Довжина морського узбережжя в колишній Ізмаїльській області складає близько 400 км, практично все воно є необлаштованим. Узагалі, південь нинішньої Одеської області є малонаселеним регіоном із ознаками депресивності, який, утім, має значний туристичний потенціал завдяки наявності морських пляжів, прісних та солоних озер та лиманів, біосферних заповідників, у тому числі в Нижньому Подунав'ї, та м'якого клімату, подібного до того, який можна спостерігати на курортах Чорноморського узбережжя Румунії.
Зрозуміло, що для створення на описаній території сучасної туристичної інфраструктури потрібні значні капіталовкладення. Однак не з боку держави: її внесок має полягати лише у створенні сприятливого бізнес-клі-мату для діяльності та розвитку туристичної галузі. Наприклад, шляхом розробки та ухвалення відповідного закону (наприклад, за турецькою моделлю), а також наданню означеній території статусу вільної чи спеціальної економічної зони — з метою якнайшвидшого розвитку туристичної інфраструктури.
Хоча державі також доведеться вкласти певні кошти в облаштування та побудову інфраструктури, але не туристичної, а транспортної та комунікаційної (водогони, газо¬проводи, лінії зв'язку), та найголовніше — в автомобільні шляхи та реконструкцію залізничної гілки Одеса — Білгород-Дністровський — Ізмаїл. Хоча й це можна зробити не з бюджету, а залучаючи кошти міжнародних фінансових інституцій, таких, як ЄБРР, Світовий банк та подібних.
Нинішній перехідний уряд у якості одної зі своїх першочергових задач задекларував рішучу боротьбу з корупцією. Якщо ця боротьба стане реальністю, й індекс корупції в Україні зменшиться хоча б до рівня сусідніх Румунії чи Болгарії, інвестиції в Україну, зо¬крема, в її туристичну галузь, підуть значно охочіше. Це стосується як приватних компаній та фондів, так і перерахованих вище світових інституцій. У такому випадку цілком реальними стануть про-екти побудови залізничної гілки Рені — Ізмаїл із суміщеною колією (1520 та 1435 мм), реконструкція магістралі з Ізмаїла до Одеси із побудовою європейської колії, електрифікація напрямку, а також будівництво нової автотраси Одеса — Рені включно з Овідіопольським мостом та відновлення поромної переправи Ізмаїл — Тулча або облашту-вання подібного міжнародного переходу між селами Орловка та Ісакчя (не забуваймо, що сусідня Румунія є повноправним членом ЄС).
З метою ліквідації дефіциту робочої сили в регіоні урядові необхідно буде прийняти спеціальну програму переселення кримських татар та українців із Криму, які не побажають жити під російською окупацією та прагнутимуть залишитися в Україні. Крим: сумне туристичне майбутнє
Сьогодні вже очевидно, що туристичного сезону-2014 в Криму не буде: незважаючи на «гарантії» безпеки кожному туристу, що приїде відпочивати на півострів, з вуст самопроголошеного прем'єр-міністра Криму, а за сумісництвом — кримінального злочинця на прізвисько «Гоблін», навряд чи хтось схоче відпочивати по сусідству з озброєними бойови¬ками, одягненими в однострої без розпізнавальних знаків. Сподівання на «братів-росіян», які масово поїдуть на курорти «звільненого» Криму також марні: так, минулого, тобто 2013-го, року загальна кількість туристів на території півостро¬ва складала 5.9 млн. чоловік, з них громадян Росії — 1.5 млн. чоловік. Практично всі інші — українці за незначним винятком (www.epravda.com.ua/pub lications/2014/03/7/425640/). Зрозуміло, що до анексованого Криму українці не поїдуть — вже хоча б тому, що тамтешні сепаратисти підозрюватимуть в кожному з нас «бандерівця» та «фашиста». Отже, навіть якщо до «звільненого» Криму від¬правляться більше, ніж торік, росіян — хоча б 2 млн., усе одно це не врятує туристичну інфраструктуру півострова. У такому випадку наявним (чи новим) господарям доведеться її або консервувати, або перепрофілювати, що в російсько-кримських умовах означатиме, скоріш за все, фізичну ліквідацію оздоровниць та роздачу землі «потрібним» людям.
Ті з громадян України, хто сьогодні володіють активами, у тому числі нерухомістю, в Криму, майже зі 100% ймовірністю її втратять. Адже 5 травня, не дочекавшись «референдуму» із заздалегідь відомими результатами, спікер кримського парла¬менту Володимир Константинов заявив, що «усю нерухомість в Криму буде переоформлено за російськими законами». Хтось ще сумнівається, що це озна¬чає? У тому числі й для україн¬ських та кримських туроператорів, що володіють готелями,
базами відпочинку та іншими комерційними об'єктами на пів¬острові?
Не виключено, що у результаті подібних дій Укрзалізниця припи¬нить пропускати до Криму росій¬ські потяги, та й українські також буде скасовано. Потужностей же Керченської поромної переправи не вистачить і на 100 тисяч турис-тів (сьогодні пасажирський залізничний рух на переправі Крим — Кавказ не здійснюється). Що ж до авіаційного транспорту, Україна цілком слушно може звернутися до ICAO з вимогою заборонити польоти цивільних літаків на окуповану та анексовану територію, й цей підрозділ ООН матиме усі підстави таке прохання задоволь¬нити (чи чув хтось про цивільні авіарейси до Сухумі чи Нагірного Карабаху?). Отже, за умови анексії Криму Росією про туризм на півострові можна забути.
Добробут та загальне процвітання ніколи не приходять самі по собі — вони з'являються у результаті тривалої та напруженої праці. Ми, українці, тут не ви¬няток: щоб «перезавантажити» державу та досягнути сучасних стандартів більш-менш заможного життя, кожному з нас доведеться як слід попрацювати. У тому числі й у туристичній галузі: ніхто, крім нас самих, не спонукає владу зробити бізнес-клімат у галузі сприятливим для її органічного та гармонійного розвитку. Та ми, українці, вже здійснили велике диво: об'єднавшись та облишивши внутрішні чвари, рішуче заявили про прагнення жити у вільній, єдиній та неподільній Україні. Й були почуті світом! Тож ми віримо, що й сучасну державу нам побудувати вдасться, та й пристойну турис¬тичну інфраструктуру також — навзамін утраченої. назад >>>
|
English