|
Олександр ЛІЄВ, заступник директора Національної телерадіокомпанії України, екс-міністр туризму Криму Українське туристичне марнотратство
Протягом останніх років Україна посідає високі місця у рейтингу в'їзного туризму UNWTO: кількість іноземців, що прибувають до нашої держави протягом року, стабільно перевищує 20 мільйонів, через що Україна вже вкотре поспіль посідає в цьому рейтингу 20-21 місця. У той же час в іншому рейтингу цієї шанованої всесвітньої організації – топ-75 країн, що отримують максимальні доходи від туризму, України немає, та й ніколи не було. Хоча навіть Росія, туризм у якій виконує більше політичну, ніж бізнесову функцію, присутня в обох списках – у першому в топ-10, у другому – десь на 40-х місцях.
Отже, в Україні склався своєрідний парадокс: туристи є, а доходів від них немає... Утім, якщо трохи заглибитися в ситуацію, така суперечність стає зрозумілою. Адже багато в чому ми ще досі живемо в УРСР, тобто за радянської системи, однією з характерних рис якої було навішування ярликів та створення штампів. Наприклад. росіяни – старший брат, українці – хитрі та жадібні, а туризм – це походи з наметами й рюкзаками у гори. Інша річ, що ця система доживає свої останні дні, проте штампи тривалий час живуть у свідомості багатьох людей. У тому числі й державних чиновників, переважна більшість з яких не асоціює туризм із бюджетонаповнюючою галуззю, яка здатна привести державу до процвітання.
З іншого боку, сама галузь не зробила нічого, щоб переконати державу у своїй користі та перспективності з точки зору наповнення бюджетів – як державного, так і місцевих.
Отже, маємо туристів, та не маємо від них доходів. Це називається марнотратством, яке, до речі, в Біблії таврується як серйозний гріх. Два українці - три гетьмани
Чому так сталося? Чому за 23 роки незалежності України туристична галузь так і не змогла заявити про себе на державному рівні? Річ у тім, що українській туристичній галузі притаманний надзвичайно низький рівень саморегуляції. Іншими словами, спрацьовує відоме прислів'я: «де два українці, там три гетьмани». В нашій державі практично відсутні (за рідкісними винятками) громадські об'єднання чи асоціації, які б представляли сегменти галузі (туроператорів, турагентів, авіаційних агентів, екскурсійні бюро, готельєрів тощо), а не себе, коханих. Бо ж як у нас зазвичай робиться? Людина, основною ціллю якої є самопіар, створює якусь асоціацію (за вітчизняними законами, для цього потрібно лише 3 особи), називає її, наприклад, «Асоціація найкращих готелів України»... Таких кишенькових асоціацій у нашій державі нараховується сотні, й вони вже самим фактом свого існування дискредитують поняття громадського об'єднання.
У той же час у європейській моделі розвитку, прагнення до якої ми декларуємо, діяльність будь-якої галузі є неможливою без участі громадських об'єднань та професійних асоціацій. Так, туризм не може розвиватися без підтримки з боку держави – навіть в умовах найліберальнішої економіки туристична галузь потребує державної підтримки. Вже хоча б тому, що можливості держави презентувати на світовій арені свої туристичні принади у багато сотень разів більші, ніж в окремої турфірми чи навіть громадського об'єднання. Але шлях до визнання туристичної галузі державою та, як наслідок, ство¬рення умов для держпідтримки, лежить саме через громадські ініціативи та об'єднання. Причо¬му такі об'єднання, які встановлюють серед своїх членів певні правила, займаються фасілітацією, тобто пошуком рішення тих чи інших проблем, а не просто слухають доповідача, голосують, за що треба, та сподіваються, що добрий дядечко а ля Леонід Ілліч Брежнєв «порішає» усі їхні проблеми.
Репрезентативність таких асоціацій, утворених за європейським типом, не викликає ні в кого сумнівів. Саме тому уряди дослуховуються до думки таких громадських організацій, та надає їм, а відтак і галузі, державну підтримку. Чи на часі держпідтримка?
Сьогодні в Україні буяє криза: держава стала жертвою іноземної військової агресії, водночас в економіці, а також у системі державного управління здійснюються серйозні перетворення. Тому в суспільстві побутує думка, що туризм може й почекати, що говорити про розвиток галузі, а тим більше, про її державну підтримку, зараз недоречно.
Проте я не поділяю такої думки. Давайте поглянемо на Ізраїль: ця держава, в якій війна триває перманентно вже понад 60 років, усе ж таки знаходить можливість підтримувати туристичну галузь. У результаті досягається одразу кілька цілей: так, іно¬земці, що приїжджають до Ізраїлю, переконуються, що тамтешнє суспільство прагне миру, а не війни, з іншого боку, валюта, отримана з надходжень від туристичної діяльності, спрямовується у тому числі й на укріплення армії та посилення обороноздатності країни.
Так само має бути й в Україні. Адже найдостовірніша інформація, яку отримує світова громадськість про ту чи іншу країну (в нашому випадку – про Україну), на 90% здобувається завдяки власним враженням. Бо все інше можна списати на пропаганду, маніпуляційні технології та подібне. Крім того, в Україні є й специфічна проблема – близько 70% мешканців більшості областей ніколи не виїжджали за їхні межі. Отже, гасло «Єдина країна» для та¬ких людей є абстракцією. До чого призводить нехтування цим фактором, ми можемо бачити на прикладі Криму: тамтешнє населення нічого не знало про Україну – крім того, що розповідало їм телебачення чужої держави. Тож у слушний момент це населення радо кинулося в обійми окупантам. Чи виправдалися їхні сподівання – питання інше. Проте приклад Криму вчить нас, що нехтувати самосвідомістю та самоідентифікацією населення саме як громадян своєї держави (а не як мешканців певного регіону) для будь-якої країни смертельно небезпечно. А єдиний дієвий спосіб досягнення самоідентифікації та самоусвідомлення – це туризм. Тільки тепер внутрішній, якому, знову ж таки, без державної під¬тримки не обійтися. Для чого галузі Туристична рада
У середині вересня постановою Кабміну України була ліквідована Державна агенція з питань курортів та туризму. Як на мене, цілком справедливо – орган, який жодним чином не був корисний для галузі, остання просто не помічала: більшість професіоналів навіть не знала, що така державна інституція існує!
Отже, питання взаємодії між туристичною галуззю та державою доведеться починати з нуля. На мій погляд, це добре, хоч сам процес побудови взаємин буде зовсім не простим. А подекуди й болісним. Річ у тім, що в європейській моделі взаємодія між громадськістю та державою здійснюється без державного фінансування, а також, так би мовити, без застосування адміністративного ресурсу. Тобто, єдиний вплив може здійснюватися лише за допомогою авторитету, довіри, яку громада (галузь) делегує своїм представникам (асоціації). Бо жодний європейський політик не діятиме у своїх власних інтересах – в іншому разі його кар'єра дуже швидко добіжить кінця. Те ж саме і з чиновниками. Отже, європейські політики та державні службовці діють в інтересах свого народу, громади, виборців – вони про¬сто не можуть не прислухатися до їхньої думки.
Таким чином, структура, яка опікуватиметься проблемами галузі – чи державна, чи громадська – повинна мати авторитет як в очах представників галузі, так і органах державної влади. Ліквідована Держагенція такого авторитету не мала, тому, з моєї точки зору, від її усунення ніхто у галузі не постраждав.
На мою думку, в Україні ефективно репрезентувати галузь в органах державної влади могла б громадська структура – Туристична рада. Це має бути не «кишенькова» асоціація, а об'єднання лідерів туристичної громадськості, небайдужих людей, які прагнуть поліпшити ситуацію як у своєму секторі (туроператорському, готельному, екскурсійному тощо), так і в туристичній галузі в цілому. Тому ініціативна група, членом якої є і я, наразі займається створенням таких собі галузевих платформ по секторах, допомагаючи їхньому активу проводити круглі столи, зібрання чи форуми, на яких, по перше, виявляється та структурується комплекс проблем сектору, по-друге, виявляються люди, які, крім свого бізнесу, прагнуть займатися громадською діяльністю задля блага усієї громади. Саме з таких представників усіх секторів туристичної галузі й має бути сформовано Туристичну раду.
Хотів би зазначити, що Туристична рада – це не з'їзд, не формальний захід чи фінансована з бюджету (або за рахунок відрахувань від бізнесу) структура. Туристична рада – це орган, створений з лідерів дієвих секторальних асоціацій, регіональних професійних об'єднань. Сьогодні така структура формується на різних рівнях. І сподіваємось, що шляхом таких-от ініціативних зборів небайдужих ми вже у грудні матимемо повноцінну Туристичну раду, яка буде визнана Кабінетом міністрів (шляхом затвердження Кабміном Положення про Туристичну раду), а відтак матиме реальну можливість впливати на бізнес-клімат у галузі.
Наприкінці хотів би акцентувати, що я не маю амбіцій очолити Туристичну раду. Врешті-решт, у мене є робота в НТРКУ – надзвичайно цікава та відповідальна. Та, з іншого боку, в мене є досвід організації таких дієвих структур на рівні Криму. Тож я маю можливість та хотів би розробити Положення про Туристичну раду, проте хотів би займатися такою діяльністю на конкурентній основі.
На мій погляд, галузі потрібна саме така Туристична рада, яка репрезентуватиме переважну більшість професіоналів туристичної галузі, та яка буде визнана владою, в тому числі й формально. Саме такий орган зможе реально впливати на державну політику по відношенню до галузі, а відтак і поліпшувати бізнес-клімат в українському туризмі. назад >>>
|
English