|
Із загостренням кризових явищ в українській економіці, а відтак стрімкого зниження показників вітчизняної туристичної галузі, серед представників цієї (та й суміжних) галузі посилилися прояви громадської активності. Мовляв, щось треба робити, бо далі так жити не можна.
Зрозуміло, що подібні заклики лунали завжди – бо протягом усього періоду незалежності України галузь розвивалася безсистемно. Проте донедавна у ній абсолютною перевагою користувалися власні (або ж вузькокорпоративні) інтереси. Відповідно, на ринку велася жорстока боротьба між окремими компаніями та їх ситуативними об'єднаннями.
Хоча чому «велася»? Усі ці тенденції притаманні вітчизняній галузі й сьогодні. Інша річ, що переважна більшість учасників ринку туристичних послуг на собі відчула результати стрімкої рецесії, а відтак почали здійснювати перші, несміливі спроби домовитися. Результат не забарився: на відміну від сусідньої Росії, в Україні за результатами сезону-2014 не сталося жодного гучного банкрутства великого туроператора – у першу чергу завдяки тому, що туроперато-ри, переступивши через власні амбіції, змогли оптимізувати свої чартерні програми та консолідувати між собою рейси, що залишились.
Утім, це лише перший, маленький крок на довжелезному шляху до цивілізованого стану та, відповідно, сприятливого бізнес-клімату для туристичної галузі. Далі ж на галузь чекає процедура самоорганізації – без неї побудувати європейську, тобто максимально безпечну для всіх учасників індустрію, з комфортним бізнес-кліматом та партнерськими відносинами з державою – неможливо. Свій до свого по своє
Цей принцип носить іншу назву – «українська кооперація». Його розробила та успішно застосувала в середині 20-х років минулого століття українська громада в західних регіонах нашої держави, які тоді належали Польщі. Сутність цього принципу полягала в тому, що члени громади за необхідними для них товарами та послугами зверталися здебільшого до членів цієї ж самої громади, виходячи за її межі лише у виняткових випадках. Однак принцип «української кооперації» мав ще одну складову: у 30-х роках українські промисловці та підприємці у Польщі утворили досить-таки потужне лобі, яке мало можливість впливати на рішення органів центральної влади та місцевих її осередків. До певної межі, звичайно, проте цей вплив давав можливість послаблювати репресії проти громади, підтримувати українські школи, культурно-просвітницькі товариства і т.ін.
Сьогодні у подібний спосіб може організуватися й українська туристична громада. Зрозуміло, що певні відмінності мають існувати – адже українці Галичини об'єднувалися на національно-культурному ґрунті, туристичні компанії та супутні бізнеси мають підстави гуртуватися на професійних засадах. Тим не менше, загальним принципом у цих випадках є один і той самий: «свій до свого по своє».
Як це може проявитися в туристичній галузі? Враховуючи ліквідацію профільного державного органу – Держагенції з питання туризму й курортів – можна з упевненістю, близької до 100%, сказати, що об'єднавчої ініціативи з боку держави чекати не доводиться. Відтак учасники ринку туристичних послуг мають САМІ, без зовнішнього впливу, створити ГРОМАДСЬКУ ГАЛУЗЕВУ ОРГАНІЗАЦІЮ, яка буде РЕПРЕЗЕНТАТИВНОЮ, а відтак зможе добитися визнання у держави та матиме можливість впливати на процеси побудови сприятливого бізнес-клімату. Зокрема, в законодавчий та нормотворчій царині, а також гідно представляти національну індустрію на світовій арені. АсМАП як зразок для туристичної галузі
Багато хто може спитати: а чи можливо таке взагалі в українських умовах? Чи спроможні об'єднатися компанії, інтереси яких часто є діаметрально протилежними, та які конкурують між собою на національному ринку? Який, до того ж, сильно зменшився за останні півроку?
Виявляється, в Україні така організація є. Вона успішно представляє та відстоює інтереси своєї галузі як перед державними органами, так і на світовій арені, створює законодавчі ініціативи та за необхідності добивається змін у вітчизняній нормативній базі. Іншими словами, створює той самий комфортний бізнес-клімат у галузі міжнародних автомобільних вантажних автоперевезень. Ця організація носить назву «Асоціація міжнародних автоперевізників України», або ж АсМАП.
Ця громадська професійна асоціація виконує цілу низку функцій: вона бере участь у формуванні державної політики у транспортній галузі, її представники беруть участь у міжнародних переговорах, які веде Україна зі своїми партнерами з питань автомобільного транспорту, за її допомогою здійснюється облік та розподіл цінних ресурсів (таких, як іноземні дозволи на здійснення вантажних перевезень – як одно-, так і багаторазові), на які держава установлює квоти. Крім того, АсМАП є оператором міжнародної гарантійної ланки у системі Міжнародних дорожніх перевезень (TIR), а відтак видає, опрацьовує, обраховує та повертає до центрального офісу Міжнародного союзу автотранспорту (IRU) бланки спеціальних документів (TIR carnet), які дають перевізникам можливість здійснювати міжнародні перевезення без стягнення заставних платежів при перетині державних кордонів. На «рахунку» АсМАП такі досягнення, як дозвіл громадянам України мати другий закордонний паспорт (2004), розширення номенклатури категорій громадян України, які мають право на пільгове оформлення шенгенських віз в європейських консульствах (2008), скасування мит при імпорті в Україну сідельних тягачів (2011) та інші досягнення. Асоціація має виконавчий орган – Секретаріат, який утримується коштом перевізників – членів АсМАП. Його функції – організаційна, юридична, навчальна, просвітницька, комунікаційна, а також міжнародний асистанс для своїх членів, а також для іно¬земних перевізників на території України. Асоціацію очолює колишній міністр транспорту Леонід Костюченко, який сам не є перевізником.
Статут АсМАП передбачає 2 види членства: дійсне та асоційоване. Дійсні члени мають право голосу на зібраннях АсМАП (вищий керівний орган Асоціації), бути обраними до Ради АсМАП (виконавчий орган, який діє між загальними зборами), вимагати від секретаріату звітність і т.п. Асоційовані члени не мають права вирішального голосу та, зазвичай, не беруть участі у громадській діяльності асоціації. При цьому вони можуть використовувати для своєї діяльності TIR-карнети, користуватися послугами (наприклад, отримувати юридичну, візову. інформаційну підтримку і т.п.).
Серед усіх членів АсМАП дійсними є близько 10% – це, так би мовити, громадський актив асоціації. Усі інші сплачують членські внески та користуються перевагами від членства, не здійснюючи активної громадської діяльності. Туристична рада: вчимося у перевізників?
Ініціатором об'єднання туристичних компаній України та створення дієвої громадської асоціації в туристичній галузі став Олександр Лієв – колишній міністр курортів та туризму Криму, а сьогодні – перший заступник генерального директора Національної телерадіокомпанії. Пан Лієв ініціював проведення низки об'єднавчих заходів, зокрема, круглого столу між представниками туристичних операторів, агентів та страхових компаній, що працюють в турис-тичній галузі.
Левову долю часу – близько 3-х годин – було присвячено постановці та обговоренню проблем, які постали перед галуззю. На жаль, яскраво відбилася основна проблема не тільки туристичної галузі. але й українського суспільства: превалювання власних (чи корпоративних) інтересів над громадськими. Проте треба віддати належне організаторам круглого столу, під час якого, зокрема, було здійснено пряме включення з керівниками туристичних адміністрацій чи профільних громадських об'єднань 4-х держав: Грузії, Латвії, Азербайджану та Росії. Учасники заходу змогли з ними поспілкуватися та поставити запитання, внаслідок чого, без сумніву, на багато питань з'явилися відповіді. Так, у Грузії в туристичній галузі діє арбітраж, рішення якого, відповідно до закону, є обов'язковими до виконання. Крім усього іншого, розгляд суперечностей між суб'єктами господарювання є досить швидким (до 3-х тижнів). Що ж до російської моделі, то вона передбачає діяльність спеціального фонду «Турпомощь», який наповнюють суб'єкти господарювання шляхом внесків, та кошти якого використовуються в екстрених ситуаціях. Наприклад, спеціального року саме за допомогою цього фонду було евакуйовано значну кількість туристів постраждалих від банкрутства великих туроператорів.
Як продемонстрували прямі включення, в різних країнах держави по-різному втручаються у діяльність туристичної галузі. Враховуючи те, що в Україні держава обрала мінімальний стиль втручання у діяльність галузі, на наш погляд, запропонована Олександром Лієвим Туристична рада як механізм саморегуляції галузі має ґрунтуватися на тих самих принципах, на яких заснована й діяльність АсМАП України, яка, крім усього іншого, має прототип галузевого арбітражу, а також власну страхову компанію. Де страхувати ризики?
У туризмі страхування ризиків є передумовою підвищення безпеки турпродукту, а відтак і впевненості клієнтів туристич¬них компаній у тому, що у випадку якихось збоїв чи катастрофічних явищ вони не тільки вчасно отримають допомогу, але й їм буде компенсовано збитки. На жаль, в Україні немає інституту обов'язкового туристичного страхування туроператорської чи турагентської діяльності.
Ситуація ускладнюється ще тим, що вітчизняні страхові компанії не готові на прийнятних для туроператорів умовах страхувати туроператорські ризики. А страховий тариф у 10, а то й 20%, який пропонується при добро¬вільному страхуванні, одразу ж вбиває конкурентоспроможність операторської компанії, яка вирішить вдатися до такого спо-собу убезпечення своїх клієнтів та партнерів. Із приводу страхування ризиків пан Лієв ініціював проведення окремого круглого столу – між операторами, агентами та страховиками. Проте нам здається, що в цьому випадку туристична галузь також може скористатися досвідом міжнародних автоперевізників: кілька років тому АсМАП України для страхування ризиків своїх членів утворила власну страхову компанію, акредитувавши її в IRU (необхідна умова для страхування перевезень за TIR-карнетами). Крім усього іншого, ця страхова компанія не має на меті отримання прибутку, а відтак не створює доданої вартості, яка б понаднормово збільшувала б собівартість міжнародного автоперевезення.
Отже, за умов створення дієвої та репрезентативної Туристичної ради галузь могла б піти таким самим шляхом, що автоматично вирішило б проблему страхування відповідальності туроператорів, агентів та інших учасників лан¬цюжка туристичних послуг.
Метою всього наведеного вище є продемонструвати читачам УТ, що найскладніші питання діяльності галузі можна розв'язати за допомогою громадських структур та самоорганізації професіоналів. Зрозуміло, що на якомусь етапі галузі доведеться створити відокремлений орган (на кшталт Секретаріату АсМАП) для адміністративної, комунікаційної, юридичної та іншої діяльності, однак, з нашої точки зору, це цілком прийнятна плата за стабільність та передбачуваність у галузі, а також за можливості ефективно комунікувати з державними (та міжнародними) структурами, поетапно вибудовуючи сприятливий бізнес-клімат.
Світлана ШАТІЛІНА, директор туроператора «Делфа-тур»:
На мою думку, для того, щоб така організація в туристичній галузі була б ефективною та репрезентувала усі напрямки та підгалузі, для початку необхідно сформулювати цілі, принципи формування та методи контролю з боку туристичної громадськості. Такі питання можна обговорювати на будь-яких інтернет-майданчиках. Бо, наприклад, цілі виїзного та в'їзного туризму будуть багато в чому різними, а тому відрізнятимуться й методи досягнення цих цілей. Відтак усе це необхідно передбачити та закласти в механізм діяльності Туристичної ради – лише за цих умов вона буде репрезентативною та ефективно представлятиме галузь як у державі, так і у світі.
На превеликий жаль, на моїй пам'яті (я в туризмі з 1997 року) ще не було жодної організації – як громадської, так і державної установи – які б приносили реальну користь туристичній професійній громадськості. Ані АЛТУ чи їй подібні, ані Держкомтуризм чи ліквідована нещодавно Державна агенція з питань туризму й курортів, реальної користі галузі в цілому так і не принесли. В галузі досі не з'явилася людина, якій би було притаманне державне, стратегічне мислення, а не лобіювання власних чи корпоративних інтересів. Тому я обережно ставлюся до ініціативи пана Лієва щодо створення в Україні Туристичної ради без декларування конкретних цілей. Та поживемо – побачимо.
Олег КУЛИК, директор мережі агенцій «Поїхали з нами!»:
На мою думку, таке об'єднання може стати дієвим за певних умов. По-перше, його члени мають насправді представляти всі напрямки туризму без винятку, та відстоювати саме інтереси тих, кого вони представляють, а не свої особисті, як це часто буває в різних державних (та й недержавних) органах. По-друге, потрібно докласти титанічних зусиль, щоб зібрати таких представників, щоб вони навчилися слухати один одного й розбиратися у проблемах кожного туристичного напрямку. Бо проблеми у виїзному туризмі, у внутрішньому туризмі, проблеми готелів та інших напрямків галузі в кожного свої, відтак кожний буде, в першу чергу, думати, як вирішити свої проблеми, а не займатися чужими.
Якщо ж говорити про першочергові задачі, які постануть перед Туристичною радою, то я можу говорити лише в частині виїзного туризму, оскільки саме цим напрямком я й займаюсь. Отже, у першу чергу неохідно захистити права туристів на випадок банкрутства будь-кого з туроператорів та, можливо, туристичних агенцій. Адже, як показав досвід попередніх років, у разі банкрутства оператора ніхто з туристів не застрахований, відтак потрібно якимось чином повертати туристів з-за кордону та компенсувати кошти тим туристам, які ще не встигли скористатися послугами збанкрутілого туроператора. На цей випадок потрібно розробити дієвий механізм, що зможе нівелювати наслідки можливого банкрутства туроператорів, а також доробити та спро¬могтися прийняття Верховною Радою в новій редакції Закону України «Про Туризм». Іванна ЧУЧМАН, комерційний директор туроператора «Наталі Турс Україна»:
На мою думку, таке об'єднання буде дієвим за двох умов: по-перше, при наявності патріотів у складі туристичної ради, які в першу чергу прагнутимуть розвитку туризму як окремої галузі економіки України, а не відстоюватимуть інтереси компаній, у яких працюють. Подруге, я вважаю, що в Туристичній раді має бути представник від чинної влади – з метою донесення побажань галузі до Верховної Ради, Кабміну, та інших органів державної влади.
Станом на сьогодні було створено багато об'єднань, але жодне не спромоглося відстояти загальні інтереси галузі. Також, на мою думку, дуже важливо, що б у Туристичній раді були присутні представники від усіх видів та напрямків туризму, щоб у першу чергу, вони мали змогу домовитись між собою та спільними зусиллями розробити стратегію та напрямок, в якому рухатися разом. Пріоритетним під час зустрічей має бути обговорювання суперечливих питань, під час яких професіонали туристичної галузі разом шукатимуть шляхи їх вирішення , наприклад, за допомогою підписання меморандумів. Це дасть змогу своїми вчин¬ками продемонструвати рішучі дії Туристичної ради та продемонструвати перші результати. Я вважаю, що це дасть поштовх для внесення змін на законодавчому рівні.
Першим завданням Туристичної ради є об'єднання професіоналів галузі, репрезентативних щодо всіх її напрямків. І це, на мою думку, найважче. Задач дуже багато, але є перша, на основі якої має будува¬тися стратегія розвитку туристичної галузі України: це повернення довіри громадськості до неї. Насамперед, у широкого загалу немає упевненості щодо якісного надання послуг. Це можливо виправити шляхом сертифікації та стан¬дартизації умов їх надання. Обов'язково представники Туристичної ради мають прописати умови щодо кожного виду послуг туристичної галузі з усією відповідальністю сторін, поступово виносячи ці умови у законопроекти.
На етапі створення громадського об'єднання має бути чітко сформована його мета, а задачі треба поді¬лити на короткострокові, ті, що легко реалізувати уже завтра (наприклад, PR-компанія) та довгострокові, такі, як створення принципово нового закону про туризм. Я вважаю, що Туристична рада має створити норми для плідної співпраці всіх учасників ринку туристичних послуг, умов, за яких ведення бізнесу буде прибутковим, а проблеми, з якими ми стикаємось сьогодні, такі, як банкрутства, шахрайство, зникнуть. Ігор КОРОЛЕНКО, директор туристичної компанії «Загор'є»:
Чесно кажучи, я не бачу жодної необхідності у створенні якогось органу – чи державного, чи громадського – який би регулював ринок туристичних послуг. В Україні вже діяли регуляторні органи в різних іпостасях, проте ніякого впливу на галузь – ані позитивного, ані шкідливого – їхня діяльність так і не принесла. Наприклад, при гучних банкрутствах – «Карья тур», «Зета», чи той-таки «Проланд» – тодішній регуляторний орган – Держкомтуризму – дистанціювався від участі у вирішенні фінансових проблем як клієнтів цих компаній, так і їхніх партнерів. Отже, з моєї точки зору, ліквідація Державної агенції з питань туризму і курорті України не призведе до жодних негативних наслідків для галузі.
Що ж до громадських асоціації та об'єднань – мені здається, що їх вже і так вистачає. То для чого створювати нові – щоб працевлаштовувати колишніх чиновників? Є в нас, наприклад, АЛТУ – як на мене, досить-таки ефективна та дієва громадська асоціація. То чому б їй не створити дієвий механізм фінансового захисту туропе-раторів та їхніх клієнтів від банкрутства – чи у вигляді ефективно діючої банківської гарантії, чи страхової програми? Утім, я не буду проти, якщо й нова асоціація вирішить ці питання – хоча, чесно кажучи, у таку можливість віриться якось слабо... назад >>>
|
English