|
Марко ВОВЧОК
(1833-1907)
Коли 1859 року Марія Маркович - молода та вродлива пані -їхала із сином Богданом за кордон, вона вже була авторкою знаменитих «Народних оповідань», які так вразили Тараса Шевченка. Вразили вони й Івана Тургенева, який, за збігом обставин, а може, і невипадково, виявився супутником красуні. Чи ж дивно, що росіянин, палкий прихильник шляхетних дам, не на жарт захопився Марією Маркович, в дівоцтві Вілінською, а читачам відомою під «чоловічим» псевдонімом «Марко Вовчок»?
ранція, Італія, Швейцарія, Німеччина, Англія... У Неаполі і Римі Марія Олександрівна опинилася невдовзі після легендарного походу «тисячі» героя-революціонера Джузеппе Ґарібальді. Усе тут дихало тими подіями. За діями Гарібальдійців стежив увесь світ. За кілька місяців боротьба іта-
лійців за незалежність спалахнула з новою силою. Чи треба казати, яке враження це справило на письменницю, яка у своїх творах, написаних
українською, російською, французькою мовами, боролася за соціальну і національну свободу пригноблених народів?
Але найбільше закордонних років Марія Вілінська провела все-таки у Франції, в Парижі. Іван Тургенев постарався ввести її до кола французь¬кої та російської інтелігенції. Для останньої Париж не на словах, а на ділі був другою батьківщиною й ідеальним місцем для розкриття творчого потенціалу. Особливе значення для молодої письменниці мало знайомство з відомим французьким белетристом і фантастом, майстром пригодницького роману Жуль Верном. Як і слід було чекати, знайомство це переросло у дружбу. Жуль Верн надав Марії Маркович виключно право на переклад своїх творів російською мовою. Вона переклала 15 рома¬нів, деякі з цих перекладів перевидаються досі. Зокрема «Діти капітана Ґранта».
Але помилково було б вважати, що Марко Вовчок тільки й робила, що крутилася в аристократичних паризьких колах. І в Італії, і у Франції її дуже цікавило життя простих людей, їхній побут, звичаї, потреби. Почавши з українських «Народних оповідань», доповнивши їх згодом збіркою російських, письменниця віддала данину і Франції. Жуль Верн познайомив її зі своїм видавцем Етцелем, відомим у письменницьких колах, як П.-Ж. Сталь. А той видавав часопис «Magazine d'education et de recreation» («Журнал виховання і розваги»), де Марко Вовчок стала постійним автором і опублікувала низку художніх нарисів, оповідань і соціальних казок французькою мовою — «Мелася», «Злючка-колючка та добра фея» тощо. Надсилала Марія Вілінська свої нотатки про французьке життя і до України і Росії. Вона знаходила в тому житті те, що могло б зацікавити жителів російської імперії. Це вилилося в цикл «Листи з Парижа», опублікований у львівському журналі «Мета» 1863 року, а пізніше — в «Уривки з листів із Парижа», що побачили світ у Санкт-Петербурзі.
Завдяки Марку Вовчку, її українським творам, перекладеним багатьма мовами, її дружнім зв'язкам із цілою плеядою письменників і митців Європи, остання чи не вперше дізналася про Україну і українців.
назад >>>
|
English