|
Туризм це смачно!
Анексія Криму, війна на сході держави та негативне інформаційне тло суттєво скоротили в'їзні туристичні потоки до України. Проте не до нуля: певна кількість іноземців усе ж таки в'їжджає до нашої держави з туристичною метою. Передусім ці потоки спостерігаються із держав Східної Європи, передусім із Польщі, хоча є у нас і гості зі Сходу – наприклад, із центральноазійських держав.
Тим не менше, порівняно з довоєнним часом нинішні показники в'їзного турпотоку складають хіба що одиниці відсотків. Отже, туроператорам, які спеціалізувалися на в'їзному туризмі, доводиться переорієнтовуватися на туризм внутрішній. Що ж до власників та топ-менеджерів інфраструктурних об'єктів, то вони стикнулися з необхідністю адаптувати свої послуги під смаки та можливості саме українських туристів.
Не секрет, що зарубіжні колеги українських тур-операторів при формуванні турів, як екскурсійно-пізнавальних, так і релаксаційних, беруть до уваги не тільки історико-архітектурні, культурно-етнографічні чи курортно-оздоровчі особливості держав та регіонів, територіями яких проходять маршрути чи де здійснюється відпочинок їхніх клієнтів. Значну роль відіграє у формуванні операторських турів ще й гастрономічний аспект. Іншими словами, неможливо уявити собі тур до Іспанії без відвідин етнічного ресторану середземноморської кухні, дегустації місцевих вин на одному з численних заводів, або ж участі туристів у процедурі нарізки хамона, що є, до речі, своє¬рідним видом кулінарного мистецтва. Так само тур до Греції неможливий без відвідання туристичною групою таверни з традиційними грецькими стравами, вином та міцними алкогольними напоями на зразок метакси. Таким чином, включення до тематичних турів Україною об'єктів гастрономічного, винного та пивного сервісу (із відповідним промо) здатні суттєво підвищити привабливість туристичних (та й ре-лаксаційних) маршрутів територією нашої держави. Далі в цій статті ми розглянемо «гастрономічні» методи підвищення турпотоків за категоріями. Гастрономічно-кулінарна складова
Будь-який туристичний центр, де б він не знаходився, обов'язково має хоча б один, а частіше за все, кілька ресторанів, кав'ярень, кондитерських та подібних закладів, які можна віднести до категорії must visit. Саме до таких закладів намагаються потрапити самостійні туристи, співпраці з ними ж надають перевагу й туристичні оператори та екскурсійні бюро, які формують тури до цих центрів. Так, у Стамбулі одним з таких закладів є етноресторан Orient House, розташований неподалік мечеті султана Ахмета (Блакитної мечеті). А в Будапешті до такої категорії відноситься, наприклад, кондитерська Gerbeaud (Жербо), яка знаходиться у Пешті на площі Вьорьошмарті. До Відня ж туристи вирушають у тому числі за всесвітньовідомою кавою по-віденськи, яка найчастіше супроводжується фірмовим тортом «Захер».
Як правило, основний прибуток таких закладів складається з доходів від організованих туристичних груп, з іншого боку, сама можливість відвідати подібний заклад є додатковою атракцією для клієнтів туроператора чи екскурсійного бюро, та водночас аргументом для туристичного агента під час спілкування з клієнтами. У переважній більшості випадків клієнти агенцій та операторів охоче припадають на пропозицію придбати тур, що включає до себе можливість (оплачену чи факультативну) відвідати подібні заклади та познайомитися з національною чи регіональною кухнею держав, які планується відвідати під час туру, або, скажімо, з майстерністю їхніх кондитерів. Пиво, вино, коктейлі...
Ще один генератор туристичної привабливості для держав та регіонів – традиції виробництва алкогольної продукції: вина, пива, міцних алкогольних напоїв, лікерів та аперитивів, а також усілякої спиртової екзотики на кшталт медовухи чи вина з чорної смородини. Наприклад, загальновідома чеська (або німецька) пивна індустрія породила захоплення спеціалізованими пивними турами на славетні пивзаводи (на кшталт Pilsener Urquell чи Budweiser), а також по ресторанах чи пабах, що виготовляють свої власні марки пива. У якості прикладу наведемо хоча б празький ресторан Taverna U Fleku, який безперервно діє з 1499 року та виготовляє унікальний продукт – чорне копчене пиво. Зрозуміло, що й цей ресторан, як, утім, сотні йому подібних, свій прибуток отримують в основному від туристів.
Подібний підхід застосовується й щодо виноробної промисловості: наприклад, в такій невеликій за розміром державі, як Угорщина, нараховується 22 виноробські регіони, по них прокладено туристичні маршрути, в ресторанах цієї держави влаштовуються спеціальні «винні» шоу (наприклад, з приготуванням страв з додаванням вина, артистичним наливанням його з діжок і т.д.). Значної популярності у світі набули й дегустаційні зали, подібні до будапештського Magyar Borok H za (Дому угорських вин), у якому представлені понад 700 видів та марок вин, що виробляються в цій державі (значна кількість із них виставляється для дегустацій).
Що ж до барів та їхнього основного продукту – коктейлів – то вони за певних умов теж являють собою неабияку туристичну принаду. Бармени європейських (та й не тільки) столиць та туристичних центрів регулярно влаштовують професійні змагання, на відкритих конкурсах обирають фірмові коктейлі (наприклад, коктейль Clavis Riga, визнаний символом латвійської столиці 2001 року, було обрано шляхом загальнонаціонального голосування за результатами численних дегустацій). Розробляються навіть спеціальні туристичні маршрути по барах (такий маршрут, наприклад, з десяток років успішно функціонує в Тель-Авіві). Відтак туристи, що приїжджають до цих туристичних центрів, охоче купують такі тури – як у місцевих екскурсійних бюро, так і у своїх турагентів. Світовий досвід на користь Україні
В нашій державі (принаймні, у загальновизнаних туристичних центрах) наявна уся необхідність для «смачного» туризму: працюють ресторани, які конкурують за відвідувачів у тому числі й за допомогою запровадження в меню оригінальних авторських страв. Після російської окупації Криму в державі залишилось 2 виноробних регіони: Причорномор'я (в основному Одещина) та Закарпаття, в яких існує сприятливий ґрунт для розвитку винного туризму – як у класичному (тобто екскурсійно-дегустаційному), так і подієвому вигляді. До речі, щодо останнього, в Закарпатті щороку проводиться кілька заходів, наймасштабнішим з яких можна вважати свято молодого вина «Закарпатське божоле», що відбувається в Ужгороді восени.
Щодо пива та міцних напоїв, то тут також існують можливості для розвитку цього виду туризму: туроператори та екскурсійні бюро можуть до пізнавальних турів долучати відвідування пивних та, наприклад, коньячних, заводів (подекуди таке вже робиться – наприклад, одеський коньячний завод «Шустов» із задоволенням приймає екскурсантів, даючи їм можливість дегустувати свою продукцію), так й організовувати обіди чи вечері в тематичних ресторанах. Наприклад, до київського ресторану «Проходимець», який, скориставшись досвідом чеських колег, відкрив у себе пивоварню та промотує серед відвідувачів власні марки пива. Цікавим з точки зору туристичної промоції є досвід і львівської кав'ярні «Золотий дукат», бренд якої користується попитом за межами Галичини: так, кілька років тому однойменні заклади з'явилися у Києві та Харкові. А креативно-гумористичний ресторан «Комора деца у нотаря», що більше 20 років діє в Ужгороді, сам по собі є туристичною принадою через яскраве та украй незвичне оформлення інтер'єру та гумористичний супровід своїх послуг.
Співпраця туристичних атракцій та харчової промисловості також може мати наслідком ефект синергії, залучаючи нових туристів (тобто клієнтів туроператорів) та, відповідно, споживачів тієї чи іншої продукції. Наприклад, туроператори можуть влаштовувати (та й уже влаштовують) екскурсійно-пізнавальні тури, складовою яких є дегустації тих чи інших виробів харчової промисловості. Наприклад, непоганою популярністю серед туристів користується «Замок-музей «Радомисль», який знаходиться в місті Радомишль Житомирської області. Іншої туристичної інфраструктури в Радомишлі немає, тому екскурсії сюди зазвичай приїжджають на півдня. Проте в цьому місті діє пивзавод, на який також можна було б організовувати екскурсії з дегустаціями, через що туристичний продукт на даному напрямку підвищив би свій статус до одноденного.
***
В умовах зменшення в'їзного турпотоку та зменшення купівельної здатності українців туроператори змушені шукати або навіть конструювати нові атракції, здатні спонукати туристів скористатися їхніми послугами. Світовий досвід показує, що такими додатковими атракціями часто виступають об'єкти ресторанного бізнесу, а також національні та регіональні кулінарні традиції. Будемо сподіватися, що й на теренах України цей досвід принесе позитивні плоди.
Ідріс КАЗІМІ, власник ресторану «ПроходимецЪ», Київ:
Ресторани не просто представляють гастрономічну культуру своєї країни, але й дарують своїм гостям позитивні емоції, знайомлять їх з особливостями приготування та подачі як зовсім невідомих, так і, здавалося б, давно знайомих їм страв. Адже кожен шеф інтер¬претує кулінарне мистецтво по-своєму... Саме через це гастрономічні заклади є невід'ємною частиною туристичної галузі, й «ПроходимецЪ» тут не є винятком.
У своїй стратегії ми особливу увагу приділяємо співробітництву з міжнародними організаціями та їх представництвами в Україні. Це дозволяє привернути увагу іноземців не тільки до самого ресторану, але й до культури харчування в Україні. Такий підхід є досить розповсюдженим серед київських рестораторів, адже реалії ринку ресторанних послуг примушують їх не просто тримати високу планку в обслуговуванні своїх гостей, а й приділяти увагу маркетингу, зокрема, міжнародному. Це, утім, зовсім не означає, що ми забуваємо про своїх співгромадян: адже концепція ресторану «ПроходимецЪ» заснована на атмосфері старого Подолу часів позаминулого століття. А це не може не приваблювати як киян, так і гостей столиці з інших регіонів України.
Максим ШИТИЙ, менеджер внутрішнього туризму, туристична компанія «Країна Ю Ей»:
Вся територія України – це суцільний скарб регіональних страв. Так, на Шацьких озерах туристам варто скуштувати юшки з вугра, в Карпатах – баношу або чинахи, на Поліссі на мандрівників чекають найсмачніші деруни, в центральній Україні – млинці з гречаного борошна, на Полтавщині, звичайно ж, славнозвісні полтавські галушки. Однак їхати спеціально у той чи інший регіон лише для того, щоб спробувати різні страви, не варто. Краще прив'язуватися до традиційних фестивалів, на яких туристи не тільки зможуть багато чого скуштувати, але й побачити на власні очі весь процес приготування багатьох страв. Таких фестивалів дуже багато, і їх з'являється все більше, з останніх – «Фестиваль деруна» в Коростені, «Фестиваль миргородської свині» у Миргороді. На Закарпатті перше місце за винними фестивалями (найпопулярніший у Мукачеві на початку року). В горах, звичайно ж, тема сирна. Так, найвідоміший – це «Фестиваль бринзи» у Рахові – проходить на початку вересня. У Львові останнім часом найпопулярнішими є фестивалі кави й шоколаду (середина жовтня). Потрібно зауважити, що на Львів узагалі потрібно рівнятися тим містам, що прагнуть правильно розвивати туризм, причому не за рахунок іноземних, а своїх туристів. Бо саме вони у всіх країнах складають фундамент туріндустрії. Тому, на мій погляд, тури, засновані на кулінарних фестивалях, здатні на нинішньому етапі принести туроператорові стабільний та відчутний прибуток.
Проте кулінарний туризм в Україні тільки починає свій розвиток. На мою думку, почесне місце він займе тільки тоді, коли буде підтриманий «вітчизняним споживачем». Що й відбувається протягом останніх місців. Олександр КРЕВСЬКИЙ, головний спеціаліст департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської ОДА:
Наразі туризм утверджується як стратегічний напрямок розвитку Львова. Неабияке значення в реалізації цього напрямку мають і кулінарно-гастрономічні традиції нашого міста. Так, гастрономічний фестиваль"Львів на тарілці"представляє Львів як гастрономічну столицю України. Найкращі шеф-кухарі міста презентують страви та напої, приготовані за особливими рецептами Львівської кухні з використанням продукції місцевих виробників. Або, наприклад, щорічне міське свято "На каву до Львова", під час якого проходить конкурс з метою визначення найкращої кав'ярні міста. Усі ці заходи здійснюються за сприяння та у співпраці з Управлінням туризму Львівської місь-кої ради, Департаментом міжнародного співробітництва та туризму Львівської обласної державної адміністрації.
Також сьогодні розвитком та популяризацією української кухні у Львові займається "Клуб Галицької Кухні". Це організація, яка має на меті об'єднання всіх зацікавлених у розвитку галицької гастрономії (рестораторів, кухарів, дослідників, журналістів, представників влади, громадських діячів), як культурного феномену і ресурсу, що сприятиме туристичній привабливості Галичини, незалежно від державної приналежності її окремих земель. Павло ЧУЧКА, автор та власник ресторану «Комора деца у нотаря», Ужгород:
Корчму-музей «Деца у нотаря» задумано, як візитівку Закарпаття. Проект діє більше 20 років – із січня 1995 р. Тут на площі 0,5 га у пізнавальній веселій формі сервірується місцева історія, етнографія, архітектура, музична культура, мова, кулінарія восьми корінних народів краю – це тих, котрі сформували обличчя Закарпаття в перелічених сферах протягом століть... Я б назвав свій проект так: «найзакарпатськіший в усьому ресторанний майданчик», або «оптимістичний ресторан для тих, хто думає».
Що ж до туристичних груп, то наразі прибуток нашому закладу приносять хіба що 5-7% з них. Усі інші – це так звані «проходимці», які проходять територією за 10-15 хвилин та зникають. Більшість туристичних груп приїжджає до нас на вихідні.
Чому так відбувається? Річ у тім, що, за підрахунками кафедри туризму УжНУ, до Ужгорода доїжджає тільки 20% з турпотоку. Що ж до інших 80%, то вони після Мукачева повертають у протилежний бік – на Берегівщину, Хустщину, Виноградівщину за вином, ковбасами, за термальними басейнами, угорським колоритом... І за кулінарними фестивалями. Відтак Ужгород як туристична принада має значно інтенсивніше промотувати себе на території усієї України, та й за її межами. Ну а нам треба ставати ще оригінальнішими, унікальнішими – заради чого варто їхати до Ужгорода. Та, звичайно, посилювати співпрацю з топ-менеджментом туристичних операторів та екскурсійних бюро – адже не секрет, що питання харчування туристичних груп під час поїздок в багатьох випадках вирішують гіди, які зацікавлені у своїй «маржі» значно більше, ніж у якісному обслуговуванні своїх груп.
Якщо говорити про міжнародні перевезення через Ужгород, де роздвоюється траса з Києва на Татри в Словаччину та на Будапешт, Відень, Рим, – це найсолідніша категорія наших клієнтів. Їхні оцінки нашого закладу є завжди високими. Для таких груп ми є місцем релаксу після тривалого переїзду Україною або повернення додому, а також довгоочікувана зустріч з домашньою натуральною кухнею. Це працювало безвідмовно, поки євро не стало втричі дорожчим для українського подорожувача. Тож сьогодні українських мандрівників стало значно менше, у тому числі й у нас. Проте у якості поліпшення ситуації я бачу налагодження співпраці не тільки з туристичними операторами, які оперують чартерними автобусними перевезеннями до Європи, але й автобусними компаніями, які оперують на регулярних маршрутах. назад >>>
|
English