|
Рядок з вірша київської поетеси Світлани Ходос, що винесений у заголовок статті, написаний багато років тому, проте він напрочуд добре виражає державо- та націєтворчі прагнення українського народу. При чому всіх його представників, незалежно від того, в якому регіоні України вони живуть та якою мовою спілкуються в побуті: прагнення до культурного, початкового коріння нашого народу зберігається в душах навіть тих людей, яких поколіннями спочатку імперська влада, а потім і доморощені манкурти намагалися позбавити національної ідентичності.
Саме цю рису українського народу й використовують волонтери - громадські організації, патріотично налаштовані бізнесмени, звичайні громадяни. Небайдужі до подальшого розвитку рідної держави українські рок-музиканти, в чиїй творчості яскраво звучать патріотичні мотиви. Не чекаючи запуску державних програм, вони самостійно протистоять російській інформаційній агресії, пробуджуючи в душах людей пам'ять про славне героїчне минуле їхніх предків, прищеплюючи їм гордість за приналежність до українського народу, спонукаючи до громадської активності та усві-домлення простої та водночас надзвичайно важкої для сприйняття максими: «Хто, крім мене?»
Отже, заходи, що їх здійснюють небайдужі громадяни та організації, у найвіддаленіших районах нашої зовсім немалої за територією держави, а також у прифронтовій смузі, заслуговують якнайщирішої поваги та є надзвичайно важливими зі стратегічної точки зору. Адже російській військовій агресії передувала агресія інформаційна, яка протягом тривалого часу здійснювала руйнівний вплив на свідомість певних категорій наших співгромадян. Завдяки чому й стали можливими усілякі «зелені чоловічки» та військові дії на Донбасі.
Наївним було б вважати, що сусідня імперія відмовилась від експансіоністських планів щодо України. Незважаючи на відносне затишшя на Донбаському фронті, кремлівська пропагандистська машина, як і раніше, спрямовує свої зусилля на свідомість українських громадян, а відтак і на дезинтеграцію нашої держави, яку московські горе-політики мріють здійснити руками самих українців. Така стратегія навряд чи спрацює у великих містах, навіть сильно зрусифікованих - Харків, Одеса та Дніпропетровськ тому приклад.
Так само не спрацює вона й у регіонах, де населення характеризується високим ступенем національної свідомості. А от у «глухих кутках», де сучасна цивілізація - досить-таки умовне поняття, інформаційний вплив ворожої пропаганди цілком може спрацювати. Так само, як і у звільнених від окупантів та сепаратистів регіонах Донбасу.
А між іншим, інформаційній агресії цілком успішно можна протистояти. Досить лише звертати увагу на прагнення мешканців таких територій, задовольняти їхні потреби, в тому числі й культурні. Тож цілком зрозумілими є дія низки громадських активістів, які другий рік поспіль влаштовують рок-фестиваль «Дунайська січ» в Ізмаїлі - місті на самісінькому півдні Одеської області, несучи тамтешнім мешканцям українську культуру, а водночас знайомлячи їх із творчістю своїх талановитих земляків. Так. цьогорічна «Дунайська січ» включала у себе виступи не тільки таких грандів українського патріотичного року, як гурти «Гайдамаки». «Тінь Сонця», рок-барда Сергія Файфури, але й цілої низки місцевих гуртів. А крім концертів у рамках фестивалю відбулося ще кілька заходів, наприклад, благодійний продаж патріотичної та пізнавальної літератури, виданої газетою «День» та видавництвом «Дзеркало світу», роздача української символіки найактивнішим глядачам на концертах, музичний десант в Ізмаїльському загоні Держприкордонслужби.
Подібні заходи здійснювалися і в прифронтових містах та містечках на кшталт Курахове, Сіверськодонецьк, Маріуполь... Їх учасники відзначають, що місцеві мешканці іноді просто ридають від щастя, коли з'ясовують, що на «великій Україні» про них не забули, що вони комусь потрібні. Немає сумніву, що подіяти за допомогою ворожої пропаганди на таких людей буде значно складніше.
Утім, не забувають волонтери і про мешканців великих міст, зокрема, столиці, адже український народ є надзвичайно талановитим. Проблема полягає лише у тому, щоб ці таланти виявити та допомогти їм розвиватися в належному напрямку. Саме з метою підтримки та виявлення молодих талантів на столичному Андріївському узвозі протягом 3 днів - з 22 по 24 серпня - відбувся фестиваль «Співоча берегиня», під час якого кожний, хто грає українську музику, співає українські пісні, пише вірші чи інші літературні твори, мав можливість абсолютно безкоштовно, без усякого попереднього відбору виступити зі сцени, облаштованої тут-таки, на Андріївському, під малюнком, що став одним із символів сучасної України. Організатори фестивалю стверджують, що ініціативу буде продовжено, можливо, й не тільки в Києві.
Отже, українська пісня, українська музика, українське мистецтво насправді єднає - а ще цементує український характер та робить наш народ непереможним!
назад >>>
|
English