|
Кожна людина прагне в той чи інший спосіб покращити свій добробут. Деякі члени суспільства обирають для цього трудову міграцію, або, як прийнято говорити в Україні, «заробітчанство». На цю тему в українському суспільстві циркулює багато спекуляцій, які особливо проявляються у передвиборний період. Так, вважається, що за межі України відправилось на заробітки від 2 до 7 мільйонів її громадян. Утім, частина з цих «заробітчан» вже повернулася додому чи планує повернутися у найближчій перспективі, тож міжнародні міграційні потоки є явищем двостороннім.
Створити портрет українського трудового мігранта допомогло дослідження, що протягом 2014-2015 років здійснювалося як на території нашої держави, як у пунктах перетину кордонів, так і в країнах, де знаходиться переважна більшість українських «заробітчан». Проект здійснювала Міжнародна організація міграції (МОМ) за підтримки уряду Канади - до речі, однієї з найбльших та найпривабливіших дестинацій для українських трудових мігрантів. Результати цього дослідження та висновки з них було озвучено на конференції «Міграція як чинник розвитку в Україні: ефективне використання міграційного капіталу для соціально-економічного розвитку України», яка відбулася 16 лютого в Києві. Гостями конференції були Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Роман Ващук, голова представництва МОМ в Україні Манфред Профазі, представник Мінсоцполітики Тарас Сімак та депутат Верховної Ради Валерій Пацкан, а також значна кількість представників громадських організацій та ЗМІ.
Враховуючи, що сьогодні значна кількість туристичних компаній надають потенційним мігрантам послуги асистансу, інформація, озвучена на конференції, сподіваємось, зацікавить і наших читачів. Проте, як виявилося, для туристичних компаній в розрізі міграційних потоків з'явилася ще одна галузь застосування зусиль -про це трохи далі в статті. Які вони, трудові мігранти?
Перш за все, варто усвідомлювати, що трудові мігранти - тобто люди, які залишили місце свого проживання заради заробітку та покращення матеріального становища своїх сімей - підрозділяються на короткострокових та довготермінових. Точне визначення цих категорій виходить за межі статті, тому наведемо лише розподіл українських мігрантів за категоріями (табл. і).
Таким чином, ми бачимо, що приблизно 310 тис. осіб планують виїхати із України на заробітки, тобто стати трудовими мігрантами. Отже, саме вони є потенційними клієнтами туристичних компаній як у плані надання міграційного асистансу, так і звичайних туристичних послуг (бронювання та оформлення авіаквитків, винайм тимчасового житла в місці призначення, візова підтримка і т.д.). Крім того, за певних умов (наприклад, послаблення чи скасування візового режиму, лібералізація іноземними державами процедури працевлаштування та отримання дозволів на роботу тощо) частина внутрішніх мігрантів може перейти до категорії зовнішніх -як короткотермінових, так і довгострокових. Відповідно, вони також є потенційними клієнтами туристичних компаній.
Якщо говорити про демографічні характеристики трудової міграції, то більшість наших громадян, що вирущають за кордон на заробітки - це переважно чоловіки, представники західних регіонів України, які походять із сільської місцевості. Проте у найближчій перспективі можна очікувати суттєвого збільшення серед трудових мігрантів молоді 18-29 років міського походження. Трудові накопичення: «мертвий вантаж» чи потенційні інвестиції?
Неодноразово цитоване нами дослідження стверджує, що мінімум 60% трудових мігрантів планує так чи інакше повернутися додому. Відповідно, значну кількість зароблених за кордоном грошей українські трудові мігранти накопичують з метою подальшого використання. Зрозуміло, що частина цих коштів витрачається «заробітчанами» на місці, частину ж вони пересилають в Україну для підтримки рідних та близьких, які залишились удома. Розподіл у витраті зароблених мігрантами грошей у перерахунку на одне домогосподарство показано у графіку 1.
Як бачимо, трудові мігранти-українці заощаджують трохи більше $10 тис. на рік, а переказують додому близько $4.35 тис. на рік, при чому лише 1% цих переказів призначається для інвестицій у бізнес чи цінні папери фондового ринку. Такі результати пояснюються, вочевидь, поганим бізнесовим, зокрема, інвестиційним, кліматом у державі, високим рівнем корупції, відсутністю ефективного механізму судового захисту власного бізнесу і т.д. У той же час сумарний обсяг коштів, переказаних трудовими мігрантами в Україну лише 2014 року, складає $2.77 млрд., а сумарний обсяг накопичень, які українські «заробітчани» акумулюють у країнах тимчасового перебування, за останні 10 років, за найобережнішими оцінками, перевищують $40 млрд. Це значно більше, ніж економіка України отримала як від міжнародних донорів, так й інвесторів. Зацікавленість у поверненні: гроші мають працювати!
Ми вже зазначали, що несприятливий бізнесовий, у тому числі й інвестиційний, клімат у нашій державі не дає можливості громадянам України вкладати свої заощадження в національну економіку. А така зацікавленість в українських трудових мігрантів є: відображені в дослідженні результати опитуваннь показують стабільно високий інтерес «заробітчан» щодо всього, що пов'язане з поверненням на Батьківщину (35% респондентів у цьому «зацікавлені» та 31% - «дуже зацікавлені». Більше того, серед родин трудових мігрантів не спостерігається спроб масового продажу майна, зокрема, нерухомості - що, знову ж таки, свідчить про наміри повернутися. Сьогодні, однак, практично ніхто не надає «заробітчанам» реінтеграційних послуг - отже, це той самий потенційний сегмент ринку для українських туристичних компаній, про який ми говорили на початку статті.
Отже, як Україна в цілому, так і її підприємці цілком спроможні поборотися за накопичені трудовими мігрантами гроші. Зрозуміло, що усі 40 мільярдів в Україну не повернуться. Але частину їхні власники цілком можуть інвестувати в економіку України - а точніше, в регіональну економіку місць свого походження. А відтак і в туристичну галузь: відповідно до згаданих опитувань, значна кількість трудових мігрантів хотіли б інвестувати свої кошти саме у розвиток туристичної та суміжної інфраструктури (графік 2).
Яким має бути механізм такого інвестування? Світова практика пропонує багато механізмів - від спеціальних цінних паперів на кшталт інвестиційних бондів до пільгових умов повернення капіталу в країну (схожих з програмами амнистії капіталів, проте саме про амнистію тут не йдеться, оскільки у накопичених мігрантами грошах немає жодного злочинного сліду - Ред.). Однак варто зауважити: накопичення мігрантів у жодному разі в Україну повертатися не почнуть доти, доки в державі не буде сформовано сприятливий бізнес-клімат, неодмінною складовою якого є можливість ефективного захисту інвестицій. Тобто незалежне судо-чинство та виконавча служба, захист від рейдерства, наявність ефективної системи страхування інвестицій та захисту від банкрутства банківських установ і таке інше. Що, власне кажучи, є однією з головних задач того, що в Україні прийнято називати євроінтеграцією.
Крім того, більшість мігрантів зазвичай є украй консервативними особистостями, вони не полюбляють новацій, тому їхні гроші навіть у випадку суттєвого покращення інвестиційного клімату в Україні почнуть вкладатися в національну чи регіональну економіку далеко не одразу. Що робити? (Майже за Леніним)
Автори презентованого дослідження склали низку рекомендацій та запропонували можливі заходи для всіх, сторін, так чи інакше задіяних у стосунках з трудовими мігрантами: органам центральної та місцевої влади в Україні, приватному сектору, асоціаціям мігрантів та діаспори, а також міжнародним донорам (табл. 2). назад >>>
|
English