 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Володимир ГОНЧАРОВ Як і 20 років тому, українці прагнуть пізнавати чужі країни, виїжджати на відпочинок на чужоземні курорти, а свою державу знаємо не дуже добре. З точки зору історичних подій, пам'яток архітектури, культури та тієї ж таки історії Україна є справжнім Клондайком. Проте через непродуману політику в галузі туризму, відсутність підтримки галузі з боку держави шляхом створення сприятливого бізнес-клімату для розвитку інфраструктурних та транспортних об'єктів у провінції призводить до того. що цей Клондайк здебільшого є прихованим від очей як туристів, так і потенційних інвесторів у туристичну галузь. Справедливість цих тез я хотів би продемонструвати на прикладі старовинного українського міста Любеч, що на Чернігівщині. Сьогодні це маленьке й сонне містечко на лівому березі Дніпра, правий берег якого в цих місцях, до речі, належить Білорусі. Але перша писемна згадка про Любеч датується 882 роком (Повість Временних Літ) - тоді місто захопив князь Олег, який йшов до Києва, щоб його покорити. Це означає, що вже того року Любеч був значимим з військової точки зору, укріпленим містом, на захоплення якого дружині Олега варто було витратити час та зусилля, щоб не залишати ворога в тилу (похід Олега на Київ 882 року завершився успіхом - з історії ми знаємо, що він підступно убив князів Аскольда та Діра, що княжили тоді в Києві, та сам сів на князівський престол). Крім «Повісті Временних Літ», Любеч згадується ще й в інших джерелах тих часів, наприклад. в анналах візантійського імператора Костянтина Багрянородного під назвою «Теліоца». Відомо, що 937 року в місті було побудовано (або оновлено) першу християнську - так звану «варязьку» - церкву святого Андрія Першозваного, служителі якої підтримували тісні зв'язки із Візантією та яка стала основною базою для хрещення представників князівських родів. Церква, до речі, мала свою печатку, що на ті часи було рідкісним випадком та свід¬чило про наявність у місті єпископської кафедри. Варто також зазначити, що саме з Любеча походила Малуша-ключниця княгині Ольги та мати князя Володимира Святославича. Пам'ятають околиці Любеча й прадавні битви: так, під час боротьби за владу Володимир Святославич наприкінці 70-х років X століття змушений був утекти до «варягів», проте невдовзі повернувся з військовою підтримкою на Русь та поблизу Любеча розбив дружину іншого претендента на київський престол - Ярополка. Це сталося 980 року. У наступному столітті спадкоємець та наступник Володимира - князь Ярослав Мудрий розбив поблизу Любеча дружину свого зведеного брата Святополка Окаянного. Якщо говорити про історію української духовнос¬ті та культури, то Любеч теж має до неї безпосереднє відношення: саме в цьому місті народився засновник Києво-Печерської лаври, а разом із нею - руського чернецтва - преподобний Антоній Печерський. До речі, крім Києво-Печерської лаври, святий Антоній Печерський заснував ще один підземний монастир - на Болдиних горах поблизу Чернігова (Антонієві печери збереглися до нашого часу, сьогодні вони знаходяться у межах міста - Ред.). А в самому Любечі збереглася Печерна церква, обладнана в печері, яку вирив та де оселився святий Антоній в останні роки свого життя -відомо, що він помер 1071 року у своєму рідному місті. Багато хто в Україні знає, що таке «Вишеградська четвірка» - це неформальне об'єднання центральноєвропейських держав, до яких входять Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Назва пішла від історичної події, датовованої XIV століттям, коли в угорському Вішеграді зустрілися королі тодішніх Богемії (Чехії) Польщі та Угорщини з метою врегулювання територіальних суперечок. Однак така ж сама подія сталася й на Русі, а конкретніше - у Любечі, тільки трьома століттями раніше, а саме, 1097 року. Тоді за ініціативою Володимира Мономаха на березі Дніпра зібралися руські князі з тією ж самою метою: закріпити єдність та розв'язати суперечки, що накопичилися між ними, шляхом переговорів. Сьогодні Любеч не є туристичним центром, хоча цілком міг би ним бути. Річ у тім, що тут збереглася майже недоторкана природа, яку, до речі, пощадив Чорнобиль: на території міста та його околиць радіоактивних опадів у квітні 1986 року не випадало. Отже, акваторія Дніпра, місцеві краєвиди, а також порівняно непогана автодорога від Чернігова, від якого Любеч розташований на відстані 43 км (з Києва сюди трохи менше 200 км по Чернігівській трасі - Ред.), цілком могли б приваблювати сюди туристів - як українських, так і білоруських з протилежного боку Дніпра (за умови облаштування в околицях міста міжнародного пункту пропуску через кордон - Ред.), які б приїжджали до Любеча на релаксаційний відпочинок. А також, за умов сприяння місцевої влади та загального поліпшення бізнес-клімату в Україні - до приходу сюди інвесторів, які могли б не тільки звести тут бази від¬починку та міні-готелі, але й облаштувати розважальні об'єкти. Наприклад. на Замковій горі, де колись стояв Любецький замок, можна було б відтворити його копію - подібно до парку розваг «Київська Русь» в Обухівському районі неподалік від Києва. В такому парку можна було б влаштовувати фестивалі історичної реконструкції та подібні заходи, що зазвичай залучають значну кількість туристів - як своїх, так й іноземних. Завдяки значним водним ресурсам у Любечі можна було б звести, наприклад, аквапарк в автентичному руському стилі - зі стилізацією під князівські часи та обладнання відповідних атракціонів. По Дніпру можна було б організовувати як рафтинг на плотах, так і катання на князівських ладіях - були б для інвесторів можливості заробляти гроші, а креативні виконавці знайдуться завжди... Ну й про місцеву кухню й сувенірну продукцію також не забуваймо - за умов сталого турпотоку такий бізнес почуває себе зовсім непогано. Зрозуміло, що можливості туризму в Любечі (та й взагалі на Чернігівщині) сильно прив'язані до погодних умов та є за визначенням сезонними. Проте й холодної пори року люди - особливо мешканці великих міст - потребують релаксу, й цей релакс не завжди має відбуватися на пляжах Єгипту чи ОАЕ. За допомогою сучасних технологій цілком можливо звести й облаштувати цілорічні спа- та велнес-комплекси, які, наприклад, надаватимуть комплекс оздоровчих та релаксаційних послуг на основі народної медицини, використовуючи дари місцевої природи (починаючи від мінеральних вод - аж до грибів, ягід, моху та торф'яників). Отже, наразі сонний та провінційний Любеч цілком може розквітнути й відбутися як регіональний туристичний центр. Діло лише за «малим» - політичною волею для розвитку туристичної галузі, зокрема, на поліпшення її бізнес-клімату.
|
|||||||||||||