Українська   English
RSS

 


 
 
 
Підписка на розсилку:
e-mail:

           
Усвіті індустрія музичних фестивалів давно вже стала складовою туристичної галузі: на топові події заїжджаються десятки, якщо не сотні, тисяч фам-туристів, гроші яких становлять джерело прибутків не тільки організаторів фестивалів, але й сотень дрібних та не дуже бізнесів: транспортних компаній, закладів розміщення й харчування, банківських установ, екскурсійних бюро і т.д. Хоча порівняно недавно -якихось півстоліття тому - переважна більшість подій такого класу служила для самовисловлення музикантів та їхніх фанатів, та не носили комерційного характеру. Згадаймо хоча б знаменитий фестиваль «Вудсток» 1969 року. (Потім він, звичайно, комерціалізувався - Ред.). У середині 70-х років минулого століття комерціалізувалися й фестивалі у Західній Європі, а на початку 90-х - й у Східній.
 
Музичні фести: причини пробудження інтересу
Що ж до України, то, за великим рахунком, ми лише зараз спостерігаємо процес комерціалізації подібних заходів. Адже ані «Червона Рута», що яскраво заявила про себе ще до Незалежності, ані славнозвісна «Країна мрій» Олега Скрипки, ані, наприклад, ті ж самі «Шешори» комерційного успіху ніколи не мали. Скажімо. «Країна мрій» завжди тим чи іншим чином, прямо чи непрямо, але дотувалася - подейкують, що цього року етно-фольклорний фестиваль отримав дотацію приблизно у 5 млн. грн. з Київського міського бюджету. Єдиним прикладом відносно успішного з комерційної точки зору музично-подієвого фестивалю (та й то з певними застереженнями) можна вважати «Таврійські ігри» Миколи Баграєва, а також «Республіка КаЕантип» Микити Маршунка у часи розквіту згаданого заходу (хоча варто зауважити, що цей захід відрізнявся від традиційного музичного фестивалю, такого як угорський Sziget - Ред.).
Однак у сезон 2016 року на території України відбулося одразу кілька музичних івентів, орієнтованих у кінцевій меті на отримання прибутку. Чи стали вони прибутковими - знають лише організатори цих подій, оскільки така інформація підпадає під поняття «комерційної таємниці», проте в організації таких заходів яскраво відслідковувалися риси, притаманні комерційно успішним закордонним проектам. Йдеться, насамперед, про фестиваль Garden Music у столичному Ботанічному саду на Печерську, який відбувся 29 травня, фестиваль Atlas Weekend, що проходив з 8 липня на території Національного виставкового центру, який багато хто знає за радянською назвою ВДНГ, та кілька регіональних івентів на кшталт «Ночі у Луцькому замку» в ніч з 2 по 3 липня.

Свої до своїх по... звикле
У чому ж річ? Чому саме зараз в організаторів подібних заходів з'явився інтерес до України? Як далі розвиватиметься на теренах нашої держави індустрія музичних фестивалів, та чи може у близькій перспек¬тиві з'явитися український «Сіґет»? Віталій Тарапата, генеральний продюсер міжнародної структури, яка носить назву Global Company, вважає, що українське суспільство просто дозріло до подібних продуктів, отже, за ринковими законами, попит обов'язково призведе до пропозиції. Що, власне кажучи, й відбулося.
Та все ж таки давайте проаналізуємо, що стало¬ся влітку 2016 року, й чому в українському суспільстві раптом з'явився попит на подібний продукт. Утім, «раптом» - це некоректне визначення: попит на фес¬тивальний продукт спостерігався в українському сус¬пільстві й раніше, проте він задовольнявся за рахунок іноземних івентів: частково за рахунок європейських, частково - російських, які, до речі, організовували різні продюсерські центри, в тому числі й згадана вже Global Company. Але з початком російсько-української війни та економічної кризи в Україні, яка призвела до зубожіння переважної більшості наших співгромадян, для більшості меломанів європейський фестивальний продукт став недоступним. Так, денний квиток на «Сіґет» коштував 2016 року 59 євро, тижневий - 269 євро. При цьому для поїздки на цей фестиваль необхідно врахувати проїзд до Будапешта, проживання в угорській столиці, а також оформлення шенгенської візи, яке, крім чималої вартості (55 євро - одного порядку з денним квитком на «Сіґет»), в силу багатьох причин серйозно ускладнюється в розпал туристичного сезону. Що ж до подібних заходів на території Росії, то тут все значно простіше: по-перше, через накладені на імперію санкції кількість артистів та музикантів, які погоджуються прибути до Москви чи Санкт-Петербурга, скоротилося на порядок. Заради справедливості, варто також додати, що й сама російська влада робить усе від неї залежне, щоб відбити бажання західних виконавців гастролювати на території «встающей с колен»: історія зі штрафом, який ростовські чинуші наклали на легендарний британський гурт Deep Purple за виконання їхніх власних пісень, або з лідером гурту Rammstein Тілем Ліндеманном, якому російські «умільці» за допомогою графічного редактора домалювали на футболці портрет Путіна, стрімко поширилися музичним світом. По-друге, власникам тризубих паспортів сьогодні просто небезпечно з'являтися на російській території - є ймовірність бути звинуваченим у шпигунстві чи «військових злочинах», потрапивши замість фестивалю до в'язниці.
Приблизно восени 2015 року стало зрозумілим, що російсько-українська війна - це надовго. Відтак різкого поліпшення економічного стану громадян України чекати не варто, у той же час попит на фестивальний продукт нікуди не подівся. Отже, восени минулого року продюсерські центри приступили до підготовки сучасного фестивального продукту на українських теренах.
 
Де провести успішний фест
Задача підготування та проведення сучасного музичного фестивалю на території, де подібних івентів ніколи не відбувалося раніше, є надзвичайно складною, й запрошення артистів-хедлайнерів на нього є далеко не найголовнішею задачею. Одне з чільних завдань є вибір майданчика, який має задовольняти цілій низці специфічних вимог. Зокрема, майданчик має бути широкодоступним із транспортно-логістичної точки зору. Водночас він повинен легко ізолюватися - як з метою дотримання безпеки заходів, так і для уникнення інфільтрації нелегальних відвідувачів, простіше кажучи - «зайців». Отже, зрозуміло, що в сучасних українських умовах комерційно успішний фестиваль може відбутися лише у столиці або ж у великих містах - Харкові, Дніпрі, Одесі чи Львові. Однак Харків та Дніпро, по суті, є прифронтовими містами, й залишатимуться такими аж до вигнання з території України російських агресорів. Одеса ж є курортним містом, яка, з одного боку, якнайкраще підходить для проведення подібних заходів, проте в сучасних умовах у сезон є важкодоступною з логістичної точки зору. Отже, залишаються Київ та Львів. Утім, за певних умов можливим є й проведення комерційно успішних фестів і в невеликих містах - таких, як згаданий вже Луцьк або Чернігів - однак для цього необхідна наявність цілої низки додаткових умов, про що ми поговоримо трохи далі.
Звичайно, ідеальних майданчиків не буває. Той-таки «Сіґет» проводиться на дунайському острові Hajogyari. Формально це ще Будапешт, проте діставатися туди доводиться досить-таки специфічним видом транспорту, який носить назву HEV, або «приміська електричка». Станції метро або ж трамвайної лінії поруч із цим островом немає. Утім, організатори «Сіґета», та й його відвідувачі, не вважають це недоліком, тому фестиваль протягом багатьох років проводиться саме на цьому майданчику.
Організатори ж фестивалю Garden Music у Київському ботанічному саду ім. академіка Гришка стикнулися з іншою проблемою: на території ботсаду розташовано 2 православні церкви, які не припиняли свою діяльність під час фестивалю. Отже, під виглядом прихожан цих церков на фестиваль просочувалося досить-таки багато інфільтрантів-нелегалів, що вплинуло на доходи організаторів та, відповідно, рентабельність заходу. Що ж до Atlas Weekend, то на цьому майданчику організаторам, схоже, вдалося вирішити проблему «зайців», проте вони стикнулися зі значною кількістю скарг від навколишніх мешканців на гучний звук та шум. Так, першого дня фестивалю концерт скінчився приблизно о 2 годині ночі 9 липня, що не могло сподобатися частині мешканців столичної місцевості «Голосієво». Отже, в обох випадках проблеми, що проявилися в результаті практичної реалізації фестивальних проектів, доведеться вирішувати у той чи інших спосіб. 

Столичним фестам - бути! Регіональним - теж
Тим не менше, схоже на те, що часи сучасних фестивальних проектів в Україні насправді прийшли, й ця підгалузь фам-туризму успішно розвиватиметься. Так, у середині липня громадою стали поширюватися чутки про те, що Микола Баграєв і сотоваріщі вирішили відродити «Таврійські ігри» - вважається, що черговий фестиваль під цією назвою відбудеться вже у травні наступного року. Ходять чутки й про відродження «Республіки КаZантип» - не в Криму, звичайно, але десь на континентальному морському узбережжі: після позаминулорічного фіаско в Грузії та минулорічного скасування фестивалю в Камбоджі повернення такого івенту в Україну є цілком логічним та обґрунтованим.
Повним оптимізму є й топ-менеджмент Global Company - за їхніми словами, перший Garden Music може вважатися вдалим проектом, а тому його однозначно буде продовжено - наступний фестиваль цієї компанії відбудеться вже у вересні.
Зазначимо ще й таке: чим більше подібного роду заходів відбудеться в Україні протягом найближчого часу, тим більш привабливою стане вітчизняна фам-індустрія для наших сусідів. Передусім йдеться про колишні «братські республіки СРСР», насамперед про Білорусь, Молдову, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Казахстан тощо, однак за певних умов фестиваль цілком можуть відвідувати й громадяни Туреччини, Румунії, Болгарії та Греції. Умови для залучення фам-туристів із цих держав є досить-таки зрозумілими: ефективне промо в медіа-просторі тих країн + сучасна туристична логістика та адекватна цінова політика. Все інше зроблять імена хедлайнерів та, знову ж таки, грамотно проведені пост-промотивні заходи.
Нарешті, спробуємо сформулювати умови, за яких комерційно привабливими можуть стати фестивалі поза столицею та містами-мільйонниками. Загальновідомо, що в Україні щороку проводиться кілька сотень різноманітних фестів, у тому числі й музичних. Проте 99.9% з них мають яскраво виражений аматорський характер, або й просто є відверто містечковими. До таких. при всій повазі до їхніх організаторів-ентузіастів, можна зарахувати фольклорний фестиваль «Срібний Татош» (проводиться в Чинадієвому Мукачівського райо¬ну, що на Закарпатті), або гумористичний фестиваль «Бербениця фіґлів» (с. Ясиня Рахівського р-ну на тому ж таки Закарпатті). Відсутність зрозумілої широкому загалові поза громадою чи субетнічною групою ідеї фестивалю (хто не знає, Татош - це крилатий кінь в угорській міфології, аналог давньогрецького Пегаса, «бербениця» - видовбана з молодого стовбура буку чи грабу ємність для перенесення молока з полонини до села, а «фіґлі» на гуцульському діалекті - це жарти) не дає подібним івентам жодних шансів на комерціалізацію, а відтак на залучення туристів з інших регіонів чи держав.
Тим не менше, успішна комерціалізація регіональних фестивалів є цілком можливою. Наприклад, відновлена цього року «Ніч у Луцькому замку» має всі шанси на комерційний успіх для організаторів, оскільки в Луцьку вже присутні такі фактори:
• наявність легко впізнаваної історичної пам'ятки, що використовується, як майданчик для фесту;
• сприяння місцевої влади у проведенні заходу;
• потужне промо, у тому числі спрямоване й на цільову аудиторію (тарґетинг у соціальних мережах та ін.);
• більш-менш пристойна туристична логістика.
Щодо останнього пункту, то тут у кожного з регіонів є певні проблеми. Найголовніші з них - автодороги пога¬ної якості, а також відсутність бажання «Укрзалізниці» оперативно реагувати на такого роду події, запускаючи нові потяги або додаючи нові вагони до наявних. Отже, вирішення цих інфраструктурних проблем, поза всяким сумнівом, додасть привабливості регіональним фестам, які можна проводити на майданчиках, наприклад, у Кам'янці-Подільському, Білгороді-Дністровському чи в Старому місті Чернігова.

 

назад >>>