Український туризм - «Ой у гаю, при Дунаю...»

Туристична галузь є потужним чинником для розвитку територій, у тому числі й таких, які прийнято вважати «депресивними» - це ази економіки, якими має володіти будь-який представник місцевої чи регіональної влади. А от як саме та на чому будувати туристичний продукт, який мав би шанси стати успішним та комерційно привабливим - це вже питання досить складне, успішне вирішення якого вимагає професійних знань та навичок у туристичній галузі. З іншого боку, фахівцям у туризмі часто не вистачає інформації про ту чи іншу місцевість, зокрема, про тамтешні принади, які за певних умов можуть стати складовими успішного туристичного продукту. Я не є спеціалістом туристичної галузі, проте хотів би поділитися з представниками індустрії деякими міркуваннями щодо можливостей організації та розширення туристичного продукту в регіоні Нижнього Подунав'я.

Донедавна українська Бессарабія, чи Буджак, тобто південь сучасної Одеської області, вважалися депресив¬ним регіоном та майже не розвивалися в туристичному плані. Єдине, що сяк-так жевріло - це автобусні тури з Одеси до селища Вилкове, яке час від часу називають «українською Венецією». Та насправді цей регіон має надзвичайно високий туристичний потенціал - головним чином, завдяки багатющій історії кількох народів, чиї представники тут мешають, а також збереженим (іноді дивом) природним та історичним пам'яткам.

Наприклад, українці, які живуть в Нижньому Подунав'ї, дбайливо зберігають пам'ять про козацьку добу, пам'ятають старовинні думи, знають народні пісні та дотримуються звичаїв, в тому числі реліктові, тобто які збереглися саме на цій території та ніде більше. Те ж саме справедливо й для представників інших народів, для яких ця земля є батьківщиною: румунів та молдован, болгар, гагаузів та навіть ромів. Саме на основі культурного спадку усіх цих народів можна, на мій погляд, будувати екскурсійно-пізнавальний туристичний продукт.

Базою для такого продукту може стати місто Ізмаїл. Нещодавно воно було важкодоступним для туристичних груп через слабо розвинене й обмежене транспортне сполучення. Але сьогодні ситуація змінюється на краще: починаючи з 29 вересня, з Києва до Ізмаїла щодня курсує швидкий поїзд №243/244, здійснюються й відновлювані роботи на трасі Одеса - Рені, яка, по суті, є єдиною пуповиною, що сполучає Українське Подунав'я з так званою «великою землею». Отже, в українських (та й не тільки) туроператорів з'явиться більше можливостей організовувати як автобусні екскурсійні тури до регіону, так і консолідувати туристич¬ні групи вже в Ізмаїлі.

Якщо говорити про туристичний потенціал самого міста, то він, на мій погляд, є досить великим, а умови розвитку туризму в ньому - сприятливі. Наприклад, Ізмаїльський Художній музей може похвалитися зібранням справжніх шедеврів образотворчого мистецтва, які, до того ж, збереглися в доброму стані. Надзвичайно цікавими з точки зору історично-культурного надбання є й Краєзнавчий музей (хоча, як на мене, тамтешню експозицію не завадило б як слід почистити від радянсько-комуністичного нашарування - Авт.), та й діорама «Штурм Ізмаїльської фортеці». Отже, відвідування цих атракцій могло б суттєво допомогти розвитку національної самосвідомості юних (та й дорослих) громадян України, через що до Ізмаїла варто привозити школярів під час канікул.

Українське Подунав'я є надзвичайно привабливим регіоном ще й з іншої точки зору. А саме - для поді-євого, зокрема, фестивального, туризму. Значна територія, наявність великої кількості водойм, морського узбережжя та Кілійського гирла Дунаю обумовлюють можливості для проведення найрізноманітніших мистецьких та подієвих фестивалів, історичних реконструкцій і т.п. Так, вже кілька років на початку осені в Ізмаїлі відбувається рок-фестиваль «Дунайська січ», який користується щодалі більшою популярністю як серед поціновувачів рок-музики, так і серед виконав¬ців. Так, саме цього року гостями «Дунайської січі» уперше стали зарубіжні гості з сусідньої Румунії.

Однак можливості Нижнього Подунав'я є значно більшими, ніж проведення рок-фестивалів. Упевнений, що саме тут, на Чорноморському узбережжі, міг би відро¬дитися славнозвісний «КаЕантип» - на відміну від щільно забудованих околиць Одеси чи Затоки, вільного місця тут вистачає, питання лише в комунікаціях та транспортному сполученні, які сьогодні можна спокійно вирішувати.

Але хотів би ще зазначити, що Українське Подунав'я якнайкраще підходить і для проведення фестивалів класичної музики. Згадаймо видатного німецького композитора Георга Фрідріха Генделя, який 500 років тому започаткував традицію проведення концертів на воді для королівської родини Англії та придворних Його Величності. Однією з вершин світової класичної музики є генделівський цикл, який так і називається: «Музика на воді». У світі зараз такий формат концертів є надзвичайно популярним, тож за умов належної організації та промоції фестиваль класичної музики та опери під умовною назвою «Запорожець за Дунаєм» просто приречений на успіх. До речі, ідею проведення вистав та концертів саме у такому форматі, до того ж саме на Подунав'ї висловлював ще в першій половині ХІХ століття видатний український композитор, співак та диригент Семен Гулак-Артемовський...

За умов сталого розвитку транспортної інфраструктури в регіоні та відповідної промоції його туристичних можливостей, традиційні для одеських тур-операторів одно - чи дводенні тури до Вилкового можуть бути переформатовані та розширені. По-перше, стартувати вони можуть з Ізмаїла, а не з Одеси, що дасть суттєву економію часу на переїзд, а відтак додасть можливостей для знайомства із цим унікальним краєм. Наприклад, у такому форматі цілком можливі тривалі виїзди автентичними човнами, пристосованими для безперешкодного проходження заростей очерету в плавнях, до Дунайських островів, що належать Україні, а в перспективі - й Румунії. А також рибальські тури, майстер-класи з керування такими човнами, приготування місцевої юшки, врешті-решт, винні тури... Немає сумніву, що розширення туристичних атракцій регіону дасть вітчизняним операторам можливість розширювати їхні програми, а відтак і залучати нових клієнтів.

Українське Подунав'я може стати й базою для комплексних турів - адже зовсім поруч розташовані Румунія та Молдова, яким також є що запропонувати українським туристам. З іншого боку, тури до цього регіону можуть привабити й громадян сусідніх країн - насамперед, румунських та молдавських українців, але й не тільки. Їм також було б цікаво мешкати в українських готелях та інших закладах розміщення для туристів - в основному з огляду на невисокі ціни на такі послуги. Що ж до Румунії, то із набуттям чинності безвізового режиму з Євросоюзом доступ українців до сусідньої держави суттєво полегшиться, тому комплексні тури з базою, скажімо, в Ізмаїлі та з відвідуванням румунської частини Дунайських плавнів, міст Тулча чи Галац, стануть можливими навіть у рамках кількаденних турів вихідного дня.

Але для того, щоб залучати туристів з тієї ж Румунії, а в перспективі - з Болгарії, Греції та інших держав Південно-Східної Європи, в Українському Подунав'ї необхідно розвивати комунікації. Найперше, як на мене, треба відновити роботу поромної переправи між Ізмаїлом та Тулчею: ця переправа діяла за радянських часів та сполучала 2 сусідніх міста, відстань між якими складає усього лише 16 км. Сьогодні ж, коли в регіоні діє лише один-єдиний міжнародний пункт пропуску через Державний кордон України - в місті Рені - шлях з Ізмаїла до Тулчі обіймає щонайменше 6 годин. Так само якнайшвидше необхідно добудувати й запустити поромну переправу між українською Орловкою та румунською Ісакчею - адже ці два селища, крім усього іншого, надзвичайно цікаві з історичної, а відтак і з екскурсійної, точки зору.

Українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» народилася саме тут, в Нижньому Подунав'ї. А на весь світ її прославила американська актриса українського походження Міла Йовович, яка, сподіваюся, колись приїде на один з музичних фестивалів до Ізмаїла та виконає її в місці народження цього музичного шедевру. Але, крім цієї пісні, земля Українського Подунав'я зберігає незліченні культурні скарби, які лише чекають на своїх відкривачів - українських та іноземних туристів.

Придунайська територія Одеського регіону має дуже потужний туристичний потенціал, який сьогодні використовується не більш, ніж на 15-20 %. Перш за все, тут створені чудові природні умови для рекреаційного туризму, який є пріоритетним напрямком туристичного розвитку області. Наприклад, у Татарбунарському та Кілійському районах природні пляжі простира¬ються на декілька десятків кілометрів, але сьогодні там відсутня інфраструктура для цивілізованого та сучасного відпочинку. Також слід згадати про зелений та сільський туризм. Саме там розташований Дунайський біосферний заповідник, який сьогодні є найбільш відомою туристичною локацію серед національних парків регіону. Крім того, на півдні Одеської області поширена сільська культура різних етнічних груп. Це проявляється у звичаях, стравах, культурі та фольклору. Крім того, саме на півдні Одеської області розвинена індустрія виноградарства та виноробства, що може стати основою для винного туризму.

Окремо розповім про круїзний туризм Придунав'я, який цього року демонструє значно кращі показники, ніж Одеса. Наприклад, Одесу планує відвідати тільки 3 морських круїзних лайнери, у той же час до вітчизняних портів Дунаю планується здійснити біля 30 суднозаходів. Зрозуміло, що всі ці можливості потрібно розвивати, заохочувати закордонних та локальних інвесторів, чим сьогодні займається Одеська облдержадміністрація разом з місцевими органами влади.