Українська   English
RSS

 


 
 
 
Підписка на розсилку:
e-mail:

           
Тетяна ШЕПТИЦЬКА, заступник директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»
 
Багато хто ставиться до туризму як до індустрії відпочинку та розваг. Насправді це не зовсім так: безпосереднє відвідання місць, пов'язаних з тими чи іншими історичними подіями, дає змогу зберігати історичну пам'ять народу, виховувати молоді покоління в патріотичному дусі, а ще - віддавати шану полеглим за свободу Батьківщини, або жертвам тоталітарних режимів... Що також, врешті-решт, має безпосередній вплив на виховання нащадків.
Ще один аспект пізнавально-екскурсійного туризму полягає в тому, що він здатний зміцнювати зв'язки між народами та державами, знаходити порозуміння та здійснювати кроки до розв'язання спірних питань та, врешті-решт, міжнаціонального примирення. Яскравим прикладом застосування цього аспекту на практиці є результат відвідання Меморіалу жертвам Голодомору в Києві делегацією ізраїльських парламентарів, здійснене кілька місяців тому за сприяння почесного консула Держави Ізраїль у Львові Олега Вишнякова. Ця акція призвела до внесення до ізраїльського Кнессету законопроекту про визнання Голодомору геноцидом українського народу (протягом тривалого часу Ізраїль відмовлявся здійснити такий крок - Ред.).
Так вже сталося, що практично всюди в Україні можна знайти пам'ятні місця, пов'язані з репресіями тоталітарних режимів (в основному, сталінського та гітлерівського). Одним з найвизначніших та водночас найболючіших є Бабин Яр - місце, де під час окупації Києва гітлерівською Німеччиною було розстріляно близько 200 тисяч людей, переважно єврейської національності. Проте є в Києві ще одна пам'ятка, що залишилась від інших окупантів - радянських: це Биківнянський ліс. Спокійний та величавий лісовий масив на північно-східній околиці Києва, що розташований уздовж відомих туристичних маршрутів на Чернігів і Батурин, мимоволі став свідком кривавих злочинів сталінського режиму. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили сюди, на таємну спецділянку НКВС, тіла розстріляних у київських в'язницях. І це місце поховання жертв сталінських репресій є найбільшим на території України.
Нині тут розташовується Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», створений постановою Кабінету Міністрів України № 546 від 22 травня 2001 року. Через 5 років, Указом Президента України від 17 травня 2006 року, Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» надано статус Національного.
Таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківні - один із найсекретніших об'єктів СРСР - офіційно була створена 20 березня 1937 року після рішення Президії Київської міської ради про відведення та відмежування земельної ділянки «для спецпотреб» у 19,20 кварталах Биківнянського лісу. Деталі цього рішення містились у т.зв. «таємній частині», яку історики ще досі шукають в архівах.
Фактична площа «об'єкту» складала 5,3 гектари. Територію огородили високим суцільним дерев'яним парканом, за яким збудували спостережну вежу та будинок, встановили цілодобову озброєну охорону. Від Чернігівського шосе проклали кілька під'їзних доріг. Вантажівки ГАЗ-АА (у народі - «полуторки») ночами привозили тіла розстріляних на територію спецділянки. У заздалегідь підготовлені ями скидали навалом тіла жертв, які присипались вапном та засипались ґрунтом.
Щоб приховати правду про призначення ділянки, серед місцевого населення поширювалась легенда про артилерійський склад, нібито розташований на території спецоб'єкту. Це була вдала легенда, позаяк до 1923 року у тій місцевості (від Броварів до околиць старої Дарниці) знаходився артилерійський полігон київського казенного заводу «Арсенал».
На території спецділянки, за свідченням місцевих жителів, здійснювалися й розстріли: це відбувалося у серпні - вересні 1941 року. Тоді у ліс завели колони, ймовірно, в'язнів київських тюрем та заарештованих органами НКВС при відступі радянських солдат і офіцерів. Однак сліди цієї колони, як і приблизний перелік прізвищ розстріляних, так само є історичною загадкою, яку історики шукають в архівах.
У результаті Україна протягом 1937 - 1941 років перетворилась фактично на «фабрику смерті». На думку істориків, загальна кількість розстріляних, похованих у Биківні, може становити від 20 до 100 тис. осіб, у тому числі й представників інших національностей та громадян інших держав. Наприклад, Польщі, 1939 року спільно розчленованої та окупованої гітлерівським та сталінським режимами. Тому цілком логічним кроком у розкритті правди про Биківнянську трагедію стало рішення урядів Польщі та України про створення спільної українсько-польської археологічної експедиції, яка розпочала свою роботу у 2001 році. З того часу українсько-польська експедиція детально дослідила лише 1,5 гектари площі з 5.
Також варто зазначити, що Биківнянське поховання є тим символічним місцем, яке об'єднало українців також із представниками національних меншин, котрі здавна мешкали пліч-о-пліч на нашій території. Серед жертв, похованих на колишній Спецділянці НКВС УРСР у Биківні, представники понад 30 національнос¬тей, а також й іноземні громадяни. Найбільшу кіль¬кість з-поміж іноземців складають громадяни Польщі, Німеччини. Також серед загиблих є, наприклад, японці та ассірійці.
У 1995 році на території Биківнянського лісу відкрито «Пам'ятник репресованому» (скульптор Володимир Чепелик, архітектор Георгій Кислий), який мав символізувати усіх громадян України, постраждалих від репресій, заслань, депортацій.
Під час свого візиту до України, 24 червня 2001 року Папа Римський Іоанн Павло II спеціально змінив офіційний маршрут і відвідав Биківнянські могили, щоб вклонитись праху похованих жертв політичних репресій.
21 вересня 2012 року за присутності Президентів Польщі та України урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937-1941 років. Щорічно, у третю неділю травня на території Заповідника проводиться День пам'яті жертв політичних репресій за участю перших осіб держави. Відвідують Заповідник президенти і прем'єр-міністри інших країн, представники дипломатичних місій європейських країн, родичі репресованих, українські громадські діячі, науковці та школярі.
Коли мене запитують, для чого потрібно відвідувати туристам подібні об'єкти, адже вони не вирізняються архітектурною вишуканістю чи позитивними історіями, то, як правило, зринає кілька відповідей. По-перше, невинно убієнні люди, поховані у Биківнянському лісі, заслуговують на пам'ять, на очищення їхніх чесних імен, потребують, щоб до них приходили ті, за чию свободу вони віддали власне життя. По-друге, суспільство має шанс на майбутнє тільки тоді, коли воно знає про своє минуле в усій повноті, з трагедіями й радощами, з прикладами ницості й злочинів і прикладами стійкості й величі духа. Бо лише правда й знання звільнюють. 

назад >>>