Український туризм - Туризм: на узбіччі державних інтересів

Генеральна Асамблея ООН оголосила 2017 рік Міжнародним роком сталого розвитку туризму. Це унікальна можливість для промоції внеску туристичного сектора в загальний сталий розвиток країн, включаючи його економічну, соціальну та екологічну складові, а також для підвищення обізнаності Урядів про справжні розміри сектору, що часто не оцінюється.

За даними ООН, туризм також є суттєвою основою для міжнародного діалогу, миру і примирення, стійкого економічного розвитку держав, зайнятості населення, подолання бідності. На сферу туризму припадає близько 10% світового валового продукту, понад 30% обсягів світової торгівлі послугами, майже 10% світових інвестицій, кожне 11-те робоче місце у світовій зайнятості.

Однак, у порівнянні з іншими європейськими країнами, Україна має одні з найнижчих показників розвитку туристичного бізнесу. Вкрай низька питома вага туризму в економіці держави. У валовому внутріш¬ньому продукті країни його частка становить менше 1%, тоді як у Хорватії цей показник становить - 18%, в Угорщині - 23%, в Австрії - 30%. Частка в'їзного туризму в Україну становить лише 1,4% загального туристського потоку, зайнято у туристичному секторі 0,1% загальної чисельності працюючих. Всесвітній економічний форум поставив нашу країну на 76 місце серед 140 держав у рейтингу туристичної конкурентоспроможності.

Українські політики і можновладці чомусь із року в рік відверто ігнорують туристичні можливості України, які могли б допомогти вивести економіку з кризи. Якщо проаналізувати останні два роки діяльності Уряду з формування та реалізації державної політики у сфері туризму, то ми дійдемо висновку, що системної та комплексної роботи з реформування туристичного сектору економіки в державі, по суті, не велось. Коефіцієнт корисної дії практично дорівнює нулю, оскільки не сталося ніяких позитивних змін.

В Україні управління туристичною галуззю обмежується незначними функціями ліцензування і спостереження за тим, що відбувається у цій сфері. Треба думати, що Уряд у процесі «спостереження» міг би помітити, що Україна в останні роки перетворилася в країну переважно виїзного туризму і стала провідним донором для таких держав, як Туреччина, Єгипет, ОАЕ, Греція, забезпечуючи цим країнам значну частину доходів від інкамингового туризму.

У той же час такі держави, як Грузія й Ізраїль, б'ють історичні рекорди з в'їзного туризму, доходи від якого в 2016 році в Грузії перевищили $2 млрд., а в Ізраїлі становили понад $4 млрд. У 2015 році подорожуючі залишили у таких європейських країнах як: Великобританія, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція від $40 до $60 млрд.

Досвід різних країн показує, що успіх розвитку туризму безпосередньо залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь, наскільки вона користується державною підтримкою. У своїх реко¬мендаціях UNWTO відзначає, що на нинішньому етапі розвитку туризму тільки держава й Уряд відіграють у ньому першорядну роль. На жаль, в Україні відсутня державна політика у сфері туризму, процес формування й реалізації якої має бути цілеспрямованою діяльністю Уряду щодо вирішення туристичних проблем, досягнення значущих економічних і соціальних цілей.

Виклики, що постали перед Україною не повинні зупиняти чи сповільнювати реформування туристичної галузі. Однак, держава зволікає з проведенням реальної реформи туристичного сектору економіки. До цього часу Урядом не вжито ніяких результативних заходів для реформування туристичного сектору, не зроблено конкретних кроків щодо його підтримки, вироблення конкурентного національного туристичного продукту.

У квітні 2016 року відбулися парламентські слухання на тему: «Розвиток туристичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестиційної привабливості України». На них було визначено стратегічні напрямки реформування туристичної галузі, формування й реалізації державної політики в туристичному секторі економіки. Відзначалося, що ситуація, яка склалась у державі, потребує рішучих кроків із визначення державної політики у сфері туризму - однієї з пріоритетних складових комплексної державної політики - не в гаслах, а в конкретних справах.

4 квітня 2017 року Комітет Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту й туризму на своєму засіданні розглянув питання про стан виконання Рекомендацій парламентських слухань. Члени Комітету зауважили, що більша частина рекомендацій, яку необхідно було виконати протягом 2016 року, так і не реалізовано. Також було висловлено прохання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ініціювати внесення змін до розпорядження

Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року №168-р «Про схвалення Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року», з метою заміни необґрунтованих контрольних показників розвитку туризму та курортів України на показники, підтверджені статистичними даними Державної служби статистики України та доопрацьовувати Стратегію, яка повинна стати дорожньою картою стратегічного розвитку туризму до 2026 року. Наразі необгрунтовані й некоректні показники не замінені, Стратегія не доопрацьована.

Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом на 2014-2017 роки, затверджених розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. №847-р, разом з іншими заходами, зазначеними в Главі 16 «Туризм», планувалось до грудня 2015 року підготувати та подати в установчому порядку пропозиції щодо внесення змін до закону України «Про туризм». Однак ці пропозиції не були підготовлені у встановлений строк відповідальними за їхнє виконання з української сторони.

Рекомендаціями парламентських слухань від 6 квітня 2015 р., схвалених постановою Верховної Ради України, було доручено Міністерству економічного розвитку і торгівлі, яке відповідає за формування та реалізацію державної політики у сфері туризму, з метою виконання Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію гармонізації законодавства України у сфері туризму із законодавством Європейського Союзу, протягом 2016 року розробити та подати Кабінету Міністрів України проект нової редакції Закону України «Про туризм», який відповідатиме законодавству Європейського Союзу у сфері туризму та провідним світовим практикам щодо ведення бізнесу, забезпечить пріоритетність та стимулювання в'їзного і вну¬трішнього туризму, удосконалить механізм фінансового забезпечення відповідальності туроператора та турагента перед туристами, регулюватиме діяльність фахівців туристичного супроводу та саморегульованих організацій, передбачатиме створення державного реєстру суб'єктів туристичної діяльності. Однак цей законопроект, на який вже роками очікує туристична громадськість, ще навіть не розміщено на офіційному веб-порталі Мінекономрозвитку для його обговорення професійним середовищем.

Указом Президента України №5/2015 була схвалена Стратегія сталого розвитку «Україна-2020», якою за вектором гордості було передбачено розроблення Програми розвитку туризму, формування і просування бренд-месенджу про Україну: «Україна - країна, приваблива для туриз¬му».

Однак, розробниками Стратегії не було враховано той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2014 р. №710 припинено підготовку проектів нових державних цільових програм, що потребують додаткового фінансування з державного бюджету.

Створена ще у травні 2015 року Координаційна Рада з питань туристичної діяльності при Кабінеті Міністрів України, яку очолює Перший віце-прем'єр-міністр України - Міністр економічного розвитку і торгівлі, протягом 2,5 років засідала лише один раз. До того ж туристичній громадськості до цього часу не відомо, які питання вона розглядала та які рішення було ухвалено. У той же час у державі рівень взаємодії між центральними органами виконавчої влади, які зацікавлені в розвитку туризму, залишається низьким. Не проводиться належна системна робота із формування та зміцнення туристичного іміджу України, розробки й просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку.

До цього часу не працює багатомовний туристичний інтернет-портал «Visit Ukraine», не створено мережу національних туристичних представництв за кордоном. Держава не організувала випуск професійної рекламно-іміджевої продукції, в іноземних ЗМІ не роз¬міщуються публікації про туристичну привабливість України, не організовуються рекламні ознайомчі тури Україною для іноземних туристичних операторів та журналістів.

Туристичній громадськості не відомо, на що в цьому році буде витрачено 30 млн. грн., виділених на промоцію туристичних можливостей України. Є необхідність ретельно контролювати ефективність витрачання цих коштів. Адже ресурс обмежений, тож промоція має бути цільовою та максимально ефективною.

Протягом багатьох останніх років не удосконалюється методика розрахунку обсягів туристичної галузі, яка б базувалась на базових макроекономічних показниках, що характеризують реальне місце туризму в економіці держави. Замість того у вітчизняній статистиці фігурують сумнівні цифри кількості туристів, до яких зараховуються всі іноземці, які перетнули державний кордон. Такий підхід викликає не тільки у фахівців, а й у студентів перших курсів саркастичну посмішку: адже методи оцінки (не підрахунку!) справжніх обсягів турпотоків до нашої держави дають майже в 20 разів менші показники.

Перш ніж рахувати туристів, необхідно знати міжнародне визначення, що таке «турист». Таке визначення давно існує в глобальному масштабі. UNWTO вважає туристами тих осіб, які тимчасово, на нетривалий термін залишають свою країну чи регіон зупиняючись не менше ніж на одну ніч у спеціалізованих (колективних) засобах розміщення (готелях, хостелах, санаторіях, пансіонатах тощо). Тому туристичні потоки необхідно обчислювати не силами Держприкордонслужби, яка веде облік кількості не іноземних туристів, а іноземних громадян, які перетнули державний кордон, а відповідним чином узагальнених звітів закладів тимчасового розміщення. З такою методикою підрахунків туристів згодні практично всі держави світу. Однак в Україні чомусь продовжують користуватися статистикою «зі стелі», що, як бачимо, приводить до абсурду, породжує мільйони фейкових туристів.

Колективні засоби розміщення щорічно здають до статистичних державних органів звіти за формою 1-КЗР, в яких окремо виділяються іноземні громадяни та громадяни України, які в них мешкали. Так, згідно статистичного бюлетеня «Колективні та спеціалізовані засоби розміщення в Україні у 2015 році», виданого Держстатом, у колективних та спеціалізованих засобах розміщення України протягом 2015 року зупинялись 703,3 тисячі іноземців. Оці іноземці, згідно рекомендацій UNWTO, і є реальними, а не рейковими, туристами.

Характерно, що ще 9 вересня 2016 року Мінекономрозвитку разом із Держстатом провели нараду з питань удосконалення системи статистичного обліку та звітності в туризмі, на якій було досягну-то домовленості утворити спільну робочу групу, яка напрацює відповідні пропозиції. Однак таку робочу групу було утворено майже через рік: 23 серпня 2017 року. Це характеризує «високу» зацікавленість цен¬трального органу виконавчої влади в галузі туризму у вирішенні окресленої проблеми.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року №168р. було схвалено Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року. В розділі «Показники реалізації Стратегії» передбачено, що виконанням Стратегії буде досягнуто цілу низку контрольних показників. За вихідні дані були взяті показники 2015 року.

Так, у Стратегії декларується, що кількість іноземних туристів, які в'їжджали до України 2015 року, становила 12,9 млн. осіб. Тоді як відповідно до статистичної інформації, оприлюдненої Держстатом, 2015 року Україну відвідало 12,4 млн. іноземних громадян (не туристів). Відтак до Стратегії було внесено фейковий показник, відповідно до якого іноземних туристів в'їхало в Україну на півмільйона більше, ніж в'їхало іноземних громадян взагалі. Таким чином, фейковий показник 12,9 млн. туристів, який взятий за вихідні дані при розрахунку контрольних показників розвитку у Стратегії, планується збільшити у 2019 році у 1,5 рази, у 2022 році у 2 рази, у 2026 році у 2,5 рази. У цьому ж розділі Стратегії в обсягах надходжень до зведеного бюджету не враховані податки та збори від діяльності колективних та спеціалізованих засобів розміщення. Відсутній також такий важливий показник реалізації Стратегії, як валютні надходження від експорту туристичних, готельних послуг та послуг, пов'язаних з подорожуванням, звіти про які щорічно збирають та публікують державні статистичні органи.

На жаль, згадану Стратегію не було розміщено на офіційному веб-порталі МЕРТ для обговорення експертами, представниками громадських професійних об'єднань та суб'єктами туристичної діяльності, як це практикується в інших центральних органах виконав¬чої влади.

Станом на 1 серпня 2016 року із 2,5 тисяч ліцензованих туроператорів понад 2 тисячі (80%) мали здебільшого п'ятирічні банківські гарантії, оформлені у банках, які були Національним банком ліквідовані протя¬гом 2013-2016 років. Ці банківські гарантії центральним органом виконавчої влади у сфері туризму вважаються недійсними, а туроператори, які їх отримали, віднесені в Ліцензійному реєстрі суб'єктів туроператорської діяльності, розташованому на офіційному сайті Мінекономрозвитку, до порушників ліцензійних умов, які з цієї причини не рекомендуються для співпраці із зарубіжними туроператорами.

На численні звернення туроператорів до Мінекономрозвитку з проханням роз'яснити ситуацію, що склалася на туристичному ринку, яка зачіпає інтереси переважної більшості туроператорів, відповідь одна: «необхідно керуватися Законом України «Про туризм», тобто необхідно оформити нову банківську гарантію. У зв'язку із форс-мажорними обставинами Мінекономрозвитку не спромігся разом із законодавчою владою дати офіційне роз'яснення, яке б дозволило б туроператорам певний період часу, до закінчення банківських гарантій, спокійно працювати без прийняття до них дискримінаційних заходів за недотримання ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності, які відбулися не з їх вини.

На наш погляд, Центральному органу виконавчої влади у сфері туризму бажано не тільки перейматися недійсними банківськими гарантіями туроператорів, які в цьому не винні, а глибше вникати у процеси, які відбуваються у туроператорському середовищі. Скажімо, 2016 року, за інформацією Держстату, послугами суб'єктів туристичної діяльності скористалося 2,5 млн туристів, з них лише 35 тисяч іноземці (1,4 %). Понад 97% туропе-раторів переважно в'їзного і внутрішнього туризму відносяться до мікропідприємств, які обслуговують від 100 до 1000 туристів, а 3% туроператорів з виїзного туризму обслуговують від 100 до 500 тисяч туристів в рік.

Детальний аналіз причин, які заганяють туристичний сектор економіки в глухий кут, допоможе уряду запровадити нові підходи у розвитку туризму в Україні, налагодити дієвий державний нагляд у цій сфері економічної діяльності. Для ефективного розвитку туризму в Україні необхідно досліджувати та впроваджувати прогресивний міжнародний досвід державного управління і регулювання туристичної галузі, скажімо Польщі, що забезпечує державну підтримку розвитку, перш за все, в'їзного і внутрішнього туризму.

Статтю Степана Романюка опубліковано під рубрикою «Трибуна» у порядку обговорення та дискусії. Не з усім викладеним у статті можна погодитися: так, усупереч думці автора, рекламно-інформаційні тури для іноземних журналістів та туроператорів останнім часом інтенсивно проводяться. Але переважним чином не під егідою держави: зазвичай таку діяльність проводять або муніципальні структури (наприклад, відповідне управління КМДА), громадські організації на кшталт Асоціації гостинності України, або ж самі туроператори - переважно на засадах співфінансування усіх сторін-учасників. Інша річ, наскільки ефективною є така діяльність: на нашу думку, наявність єдиного координаційного центру в особі авторитетної державної структури, яка здатна розробити прийнятні для всіх учасників ринку умови участі в міжнародних програмах, зробило б промоцію України на світових ринках значно ефективнішою, ніж зараз.

Те ж саме стосується й питання участі України в іноземних виставкових заходах: відсутність єдиного координаційного центру призводить до того, що на одній з найавторитетніших туристичних виставок світу - берлінській ITB - було розміщено 2 різних стенди України, оформленій у різній стилістиці та розміщених на відчутній відстані один від одного. А, наприклад, на вересневій виставці у Парижі української експозиції не було взагалі - був представлений лише стенд Києва, організований, вочевидь. КМДА. На наш погляд, такі розрізнені дії аж ніяк не можуть мати високу ефективність.