Зеркало мира - УСПІШНІ КЕЙСИ «НАРОДНОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ»

«Народний музей України» — це громадська спілка, яка об’єднує фахівців у галузі культурної спадщини. Мета організації абсолютно актуальна та зрозуміла: через дослідження та публічну презентацію культурних надбань актуалізувати найбільш вагомі культурні українські цінності і презентувати їх широкому загалу.

Чому це так важливо? Тому що Україна стоїть перед рядом великих викликів. Звичайно, в першу чергу це — гібридна війна, в яку ми втягнуті. Це — цивілізаційна війна, яка зазіхає на наші культурні коди, на нашу самоідентифікацію. Сьогодні кожен з українців перебуває перед потужним тиском ворожої пропаганди.

Народний музей України намагається цьому протистояти, використовуючи культуру як інструмент, через виставки, через книговидання, через медійні та діджитал проєкти, через відкриття пам’ятників українським героям. Відкриття таких пам’ятників дуже важливе і в процесі декомунізації , який почався декілька років тому і триває досі.

Ми розуміємо, що державна політика у сфері декомунізації є не зовсім послідовна. Тобто цей процес у свій час було дуже потужно запущено, але він почав пригальмовувати. Тому Народний музей України долучається до цього процесу. Спільно із нашими партнерами ГС «Музичний батальйон» було встановлено пам’ятник Петру Болбочану в Києві. А в Харкові, в полку Нацгвардії імені полковника Болбочана, було встановлено гіпсове погруддя. У планах встановлення пам’ятників Василю Вишиваному, княгині Ользі, Василю Сліпаку.

Дуже часто, коли ми прогулюємось і бачимо пам’ятник, можливо, ми відразу не змінюємо свою думку до тих чи інших обставин. Проте на підсвідомому рівні відкладаються імена та прізвища. І коли ми повертаємось до певних історій, ми згадуємо ці маркери.

Важливо для молоді та дітей, у якому просторі вони ростуть, які пам’ятники, пам’ятні знаки, таблички вони зустрічають у містах і зчитують їх. Особливо це важливо для Києва. Столиця завжди задає тон спільним діям у культурній та громадський політиці.

Коли був встановлений пам’ятник Петру Болбочану у Києві, відразу на його батьківщині на Буковині заговорили про те, що було б добре, якщо б такий пам’ятник з’явився і там. І я думаю, що найближчим часом це станеться.

Новаторською є діяльність Музею, яка пов’язана з публічним експонуванням артефактів із приватних колекцій. В Україні існує величезна кількість колекціонерів, які відповідальні за збереження вражаючих культурних та історичних артефактів з терен нашої країни: починаючи від кам’яного віку і Трипілля, яким більше шести тисяч років до Давної Русі, козачини чи періоду визволення ХХ століття. І всі ці артефакти є дуже значимими і невід’ємними у контексті розуміння своєї історії та ідентичності.

Як правило, ці колекціонери — свідомі громадяни, які колекціонують ті чи інші артефакти, розуміючи їхню цінність та слабку ефективність державних інституцій в їх збереженні. Збір, систематизація та збереження культурної спадщини — це систематична ресурсозатратна справа, яка вимірюється десятиліттями і яка рідко буває серед глобальних пріоритетів на теренах хронічної політичної боротьби та міжусобиць.

Сьогодні Народний музей намагається стати майданчиком, який буде пов’язувати приватні колекції із державними музеями та приватними галереями для того, щоб найцінніші артефакти публічно презентувалися та зайняли своє заслужене місце в процесі державотворення.

Окрім того, ми намагаємось спонукати культурно-наукову спільноту до діалогу та обговорення стану законодавства у різних галузях культури, аби розробляти сучасні динамічні закони, які відповідають нагальним проблемам суспільства, та використовувати найкращий досвід успішних країн, який сьогодні дуже потрібен Україні. Йдеться про співпрацю між приватними колекціонерами та державними музеями та її законодавчу унормованість. Наша мрія, аби кожного разу, коли ми знаходимо унікальну цінну колекцію, була можливість домовитись з профільним національним державним музеєм та експонувати її на належному рівні.

Ще одна дуже важлива складова нашої роботи — привернення громадської уваги до стану українських державних музеїв. На жаль, вони сьогодні не відповідають викликам часу і суспільства та за майже тридцять років незалежності все ще не можуть вийти з летаргічного сну. Для багатьох похід до музею може бути таким собі випробуванням, мандрівкою в радянський союз та зовсім нецікавим заняттям. Хоча насправді, ці місця можуть і повинні бути вкрай затребуваними та функціональними майданчиками.

Один з наших партнерів — музей «Становлення української нації» є прикладом того, коли приватно-громадський сектор створює музей, на який є запит, і він розрахований на абсолютно різні авдиторії. Для українців і іноземних туристів це абсолютно унікальне та нове за форматом місце.

Сучасний споживач — це не просто відвідувач, який прийшов подивитися на окремі предмети. Він хоче пізнати історію, він шукає емоцій і вражень. Якщо цього не дає український музей, якщо українські куратори неправильно формують виставки і подачу нашої культурної спадщини, тоді увага глядача переключається на надто емоційний, дуже часто фейковий і пропагандистський продукт, засилля якого ми маємо з боку Російської Федерації.

Наразі ми вже маємо успішний досвід співпраці з кількома музеями. Перший дуже успішний кейс Народного музею України — це співпраця з державним музеєм Вікентія Хвойки, який знаходиться в селі Халеп’я Київської області. Туди вже тричі було передано на експонування та у постійну власність музею значну кількість артефактів Трипільської доби від різних колекціонерів. У майбутньому ця співпраця буде лише розширюватися. Ми готуємо ще кілька етапів оновлення експозиції та плануємо робити спільні діджитал та івентпроєкти, для того, щоби залучати відвідувачів та туристів до цього музею.

Коли ми вперше потрапили до державного музею Вікентія Хвойки, першовідкривача Трипільської культури, усі ми були вражені, що там немає справжніх артефактів Трипілля, а 99% експозиції — сучасні копії . Як таке може бути у місці, яке повинно давно бути туристичною та ідеологічною Меккою? Як на мене, цей музей — один із обов’язкових на туристичній карті країни. Тому ми й намагаємось виправляти цю ситуацію та почали свою роботу саме з цього майданчика та цього історичного періоду.

Другий успішний кейс Народного музею України — це співпраця з приватним музеєм «Становлення української нації », який є приватно-громадським майданчиком і, разом з тим, дуже влучним і вдалим прикладом того, як сьогодні мали б виглядати всі музеї в Україні: із використанням діджитал технологій, емоційною складовою, потужними соціальним медіа тощо. Зовсім нещодавно ми передали сюди просто фантастичний артефакт, який має величезне значення для України і всього світу — «Трипільську усмішку», величезну таріль, якій шість тисяч років, із зображення усмішки. Це також була модель відпрацювання співпраці між приватним колекціонером та музеєм. І тут Народний музей України виступив майданчиком (чи платформою), яка скомунікувала ці організації та публічно висвітило подію, привернула увагу широкої громадськості та актуалізувала питання можливої співпраці. І нам вдалося досягнути необхідного результату — тепер цей фантастичний артефакт може побачити будь-хто із відвідувачів музею.

Загалом існує ряд відповідних законів, що стосуються культурної спадщини та археології , але більшість з них застарілі, частина з них формувалась взагалі на основі радянських законів, які абсолютно відкидали приватну власність як одну з найпоширеніших форм власності в світі. Сьогодні у сучасному динамічному світі все виглядає по-іншому. По всьому світі існують приватні колекції та аукціони, також працюють державні музеї, сформовані із приватних колекцій. І це є цілком логічним і закономірним процесом, на основі якого постали найпотужніші світові музеї та дослідницькі центри. Чому ж тоді вся ця нормативна база абсолютно не адаптована до сучасного стану речей в Україні?

Наразі Народний музей України працює над найближчими планами на 2021 рік. Ми повністю відкриті для співпраці з різними проєктами по формі та змісту, якщо вони стосуються української культурної спадщини та запрошуємо до співпраці приватні та державні ініціативи. Ми готові бути майданчиком, який поєднає їх, який візьме на себе частину організаційної та логістичної роботи. І все це задля того, щоб ми могли разом створювати синергетичні та дуже якісні публічні культурні продукти.

Ще одну із своїх місій ми вбачаємо в тому, щоб поєднувати багато окремих організацій, задля того, аби кооперувати зусилля. Адже є безліч чудових організацій та ініціатив, особливо у регіонах, але вони розріджені та не скоординовані. В такому стані дуже складно вибудовувати складні та затратні проєкти.

Експонат являє собою конічну миску з двостороннім розписом темно-коричневою фарбою по світло-коричневому ангобу. Він належить до колекції «Колиска цивілізацій» — збірки, присвяченої прадавній цивілізації трипільців-українців, що жили в межах сучасної України за кілька тисячоліть до нашої ери.

«Назва експонату прямо пов’язана із зображенням на ньому — візуально чотрири овали схожі на обличчя з усмішкою. Такий життєствердний символ є актуальним і потрібним сучасним українцям у контексті антиукраїнської цивілізаційної війни, завдання якої — не лише захоплення територій, а й знищення української ідентичності, кількатисячолітньої тяглості української історії та культури», — йдеться у пресрелізі, поширеному з цієї нагоди.