Зеркало мира - МУЗЕЙ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Про приватні музеї ходить багато найрізноманітнішої інформації . Насправді створити і підтримувати такий культурний центр дуже непросто. В одному з таких — у Музеї становлення української нації — нас зустрів його засновник і ідеолог Валерій Галан.

Приватних музеїв багато в Україні, але такого масштабу — ми перші. Він єдиний, який показує історію нашої нації від Трипілля і до сучасності. У нас 26 експозицій, які повністю показують, як розвивалась і становилась наша українська нація. Заслуга нашого музею у тому, що ми показуємо історію через окуляри не варшавські, чи московські, а через українські.

За останні 30 років учені з України працювали у музеях і архівах багатьох країнах. Науковці набрали дуже багато інформації . Тепер така вимальовується правдива мозаїка нашої історії . Проте, ця інформація розходиться між навчальними закладами, між професурою та студентами, а до соціуму вона взагалі мало доходить.

Тому ми шість років працювали над тим, щоби створити саме такий музей. Ми співпрацювали з 50 науковцями, 51 науковою організацією і з 38 музеями і не тільки в Україні, а з 7 країн світу. І зараз, найголовніше, що ми показуємо потужну, позитивну і переможну історію нашого народу. Ми показуємо таку історію, яка підняла імідж нашої нації , підняла імідж України і допомогла пишатися нашим людям собою.

Якщо ми не знаємо, хто ми є, ми не можемо поважати себе. Тому в нашій нації багато людей таких, які оділи клеймо такої другорядності, і носять його.

Якщо ми їм це показуємо, то багато людей з нашого музею виходять і вже зовсім по-іншому відносяться до себе. В першу чергу до себе, як до українця, тому що багато людей у нас можна поважати: будь то професор, кандидат наук чи чемпіон світу. Але то, що він українець, мало хто пишається, а ось виходячи з нашого музею, у нас в книгах відгуків пишуть дуже багато — уже вісім примірників закінчилось. То люди пишуть: «Я тепер почав поважати себе тому, що я українець!»

Багато хто зі сльозами виходить звідси. Саме в цьому музеї більша частина — це його соціальне значення, це виховати нашу націю на своїй історії, об’єднати навколо неї, а друга це є політична: нам треба застовпити свою історію на своїй землі.

На жаль, в багатьох країнах світу українських артефактів більше, ніж у нас. У тієї ж Швеції, тієї ж Росії, ми можемо мати тільки копії, якісь там репліки. А так ми навіть не знаємо, де воно все… Якщо казати про наш музей, то я би назвав його музеєм нематеріальної спадщини української нації, а це набагато дорожче. Щоб зробити воскову фігуру існує певна ціна, зробити діораму теж — певна ціна. А от яка ціна може бути нашому Володимиру Великому, який хрестив Русь, який ввів в європейську спільноту наші території.

І яку можна зробити оцінку Мазепі, якого 21 раз вибирали гетьманом, і він створив потужну державу, відновлював храми, музеї, школи започатковував.

Саме він один із авторів козацького бароко. Тому це неоціненно, і тому ось це наше основне завдвння, а інше це ясно, що економічне.

Якщо ми вкладемо сюди кошти, треба, щоб вони якось поверталися. І я думаю, що гарний музей в Україні може бути приватним і рентабельним.

Головне, щоб в Україні не було оцих пандемій. Ось дивіться, якщо до музею Другої світової війни, що над нами, заходять в рік до 900 тисяч людей, то ми можемо розраховувати, що до нас зайдуть 300 тисяч.

В цьому випадку ми маємо гарний прибуток, можемо отримати гарну зарплату із цих коштів, та ще фінансувати в інші музеї.

Ясно, що я і моя команда робимо проєкти, в яких є соціальний зміст. Якщо нема, то ми його не беремося робити. Тому це наша Піраміда Маслова і її верхня позиція — це самореалізація. Коли людина має що їсти, має де жити і має якийсь автомобіль, то далі вона не знає, що покращувати. Тому більшість людей вже хочуть самореалізуватися. У нашій команді всі мають певні здобутки. Але ми хочемо досягнути успіху в своїй галузі, в своєму напрямку. Адже якщо ми не будемо розвивати свого, то ми втратимо ідентифікацію, свою культуру, історію, мову, і України не буде.

Наш музей не один, ми створили другий з партнером у Львові. І зараз ведемо переговори в Мукачево, в Кам’янці-Подільському, Одесі і Львові про інші музеї.

Наше завдання створити вісім музеїв, які б могли показати розвиток нашої нації в інших регіонах. Ми не можемо без Львова, тому що це Галицько-Волинське князівство, це правонаступник Київської Русі. Нам треба показати Запоріжжя або Дніпро. Показати, як розвивались козаки, як вони пішли на Дон, як вони пішли на Дунай, як вони пішли до Забайкалля.

Зараз я шукаю партнерів, які хотіли б з нами будувати такі музеї. Я можу зробити під ключ весь музей зі своєю командою. У нас є дуже гарні фахівці, як в Україні, так і за кордоном. І ми шукаємо людей, які б йшли з нами. Тому що на цій території треба, щоб вони керували цим музеєм і його розвивали. Ми не можемо потім керувати ним.

Кого ми шукаємо? Перше — це люди-патріоти, які хочуть підняти свою націю, об’єднати її. Друге — це люди, які хочуть політично ідентифікувати нашу націю і показати, що наша велич нікого не принижує. Адже в нас в музеї є багато таких надписів, що українська нація це не по крові, а по духу. Це всі національності, які тут жили, живуть і будуть жити. Які визнають нашу історію, культуру, традицію і мову.

Вони можуть не розмовляти, але вони визнають, що українська мова має бути в Україні. Вони знають, що в Україні має бути мета, і це вже — наші патріоти, і це вже наші українці. Не треба обов’язково носити вишиванку, щоб бути українцем, треба Україну мати у серці. Тому що ми впливаємо на свідомість українця з українською історією, культурою, з українськими намірами. Ми не можемо сказати, що ми українці для українців тільки по крові, Україна для українців, які визнають себе українцями, які хочуть цю територію розвивати. Але щоб це робити, треба знати, хто ми такі.

У нашому музеї дуже багато таких героїв, яких люди навіть не знали. Наприклад, Пьер Беревуа — прем’єрміністра Франції, який вивів економіку країни на перше місце у Європі після Другої світової війни. Але хто знає, що це був Петро Береговий з Харкова? Або Чайковський — це Чайка з-під Черкас. Або адмірал Нахімов — це Нахіменко з Херсона, або адмірал Макаров — це Макаренко з Миколаєва. Так, вони були в російській армії адміралами, але вони були етнічними українцями.

Зараз у багатьох країнах українці на перших місцях у багатьох галузях, а ми цього не знаємо. І вони деколи навіть не признаються, що вони українці, бо їм соромно, що ми тут себе ведемо так, що вони не хочуть казати, що вони теж такі. Тому давайте ми такими проєктами і не тільки, своєю поведінкою навіть у тролейбусі показувати, що ми з великої букви, і тоді до нас будуть приєднуватися українці зі всього світу.

Ті люди часто не дуже багаті, вони багаті на ідеї, на творчість, на свій інтелект, але не багаті на фінанси. Тож я запрошую тих, хто має фінанси долучитися до таких і зробити симбіоз фінансів і таких проєктів. У нас музей створений із 4 музеїв. Перший — це Музей воскових фігур. Ці постаті максимально схожі на своїх прототипів. Вони стоять в історично відомих мізансценах. Вони не тільки гарно виглядять, а ще й розмовляють в аудіогіді.

Третій музей — це інформаційний: багато стендів, мап, картин, тачскринів з новітньою інформацією, моніторів, проєкцій.

А четвертий музей — наші шафи зі зброєю — це артефакти, які надають нам колекціонери. Наприклад, Анатолій Дробаха — колекціонер зброї. Ми ведемо переговори з іншими музеями, які могли б виставлятися у нас. У нас зараз є велика таріль, якій 5000 років із Трипілля, на якій — перший смайлік, усмішка. Нам її передав на рік Народний музей України, теж приватний, і ми робили презентацію.

Вони інколи приводять свої делегації , щоб показувати цю усмішку, а ми стараємося рекламувати нашим гостям, і не тільки через музей, а через свої інтернет-сторінки. Ми робимо наукові конференції , і у нас часто приходять професори, доктори наук.