Українська   English
RSS

 


 
 
 
Підписка на розсилку:
e-mail:

           
В Україні понад 800 музеїв державної та комунальної форми власності, які зберігають державну частину музейного фонду — близько 12,5 млн експонатів. Одна з головних проблем українських музеїв — брак фінансування. Крім того, час від часу в цих закладах виникають історії з викраденням культурних цінностей. Одна з головних причин цих проблем — застаріле законодавство. Достатньо згадати, що Закон України «Про музеї та музейну справу» був прийнятий ще у 1995 році.
Проте, за чверть століття в країні пройшли радикальні зміни, що відобразилося й на українських музеях.
ЗВИЧАЙНО, ГРОШІ ВИРІШУЮТЬ НЕ ВСЕ, АЛЕ…
У більш кращі часи Державним бюджетом передбачалось близько півмільярда гривень на фінансування музеїв, бібліотек та культурно-просвітницьких центрів. При цьому більш ніж половина музейних коштів — це заробітна плата. Частково гроші виділяються на комунальні послуги і дуже частково, майже половина — на охорону.
Немає грошей на закупівлю творів мистецтва, на реекспозицію, на проведення ремонтних та реставраційних робіт. Міністерству також підпорядковуються 25 заповідників, які мають музейний фонд. Але вони фінансуються за окремою програмою.
Принцип фінансування, такий самий, як і в музеїв. Але по заповідниках ситуація критична ще в тому, що більша частина з них мають на своєму балансі пам’ятки, які вимагають реставрації. Привабливість заповідника, у тому числі залежить від зовнішнього виду пам’яток, які знаходяться в нього на балансі.
Проте з Державним бюджетом у нас ситуація кричуща. Ще у квітні поточного року Мінфін запропонував наполовину урізати витрати на культуру. Особливо гостро музеї відчули свою вразливість до економічних потрясінь у момент фінансової кризи 2008–2009 рр., коли видатки Державного бюджету на розвиток музейної галузі скоротилися у чотири рази Новий бюджет 2021 передбачає на розвиток культури 7,5 млрд гривень. Музеї у бюджеті прописані разом з бібліотеками. На них припадає 1 млрд грн., проте за ці кошти передбачається закупівля аж 902 тис нових книжок для бібліотек. Тобто щось підказує — якщо в умовах бюджетного дефіциту ці кошти і знайдуться, їх знов вистачить на поточні витрати та заробітну плату.
ЧИ МОЖУТЬ БУТИ МУЗЕЇ ПРИБУТКОВИМИ?
Музеї, принаймні — державні, аби підтримувати свій рівень, змушені шукати додаткові джерела надходжень, працювати з меценатами, аби якимось чином поповнювати фонди, або реставрувати, утримувати свої приміщення в належному стані. Здебільшого це кошти спеціального фонду тобто, гроші, які можуть заробляти музеї. Це можуть бути заходи з участю музеїв. Це можуть бути інші платні послуги, які надаються музеями. Але це навряд чи може бути стабільним джерелом наповнення спеціального фонду музею.
Мабуть у всьому світі немає практики, коли музеї є прибутковими тому, що у них інша місія. Музеї можуть бути відносно незалежним — тобто дозволяти їм заробляти кошти, які вкладати в свою ж діяльність.
Самоутримання музеїв, особливо в нашій державі, коли більша частина з них є досить-таки старими, це — казка. В усьому світі музеї є дотаційними і отримують підтримку від держави, чи якщо це приватний музей — від власника цього музею.
РЕСТАВРАЦІЯ — ДУЖЕ ВАЖКЕ СЛОВО
За окремими підрахунками близько 60% музейного фонду потребує реставрації . В Україні діє Національний реставраційний центр. Але один центр на всю Україну не може забезпечити реставрацію музейного фонду. У багатьох музеях, особливо — національних, дуже часто у штатному розписі є посади реставраторів.
Тобто, музеї власними силами забезпечують реставрацію, але не завжди вони мають необхідне обладнання.
У Національному реставраційному центрі працюють найкращі фахівці в Україні — світового рівня. Але питання технічного переобладнання реставраційного центру стоїть досить гостро. Тому що реставратори користуються обладнанням 30-70-х років. Напевно, тільки в нашій державі можуть взяти промислові агрегати і використовувати їх для реставрації.
Замовлень на реставрацію більше, ніж їхня спроможність. Реставраційний центр отримує тільки зарплату, і зарплата реставраторів наших, на жаль, не є належною. Зважаючи на те, що центр має якось утримуватися, центр не може зосереджувати всю свою роботу тільки на державній частині музейного фонду. Він виконує роботи за договорами, щоб купувати, як мінімум, витратні матеріали, які держава не фінансує.
ОХОРОНА СКАРБІВ – НЕ БУВАЄ ДЕШЕВОЮ
На жаль, в Україні вже не раз відбувалися скандали через зникнення експонатів із музеїв. При цьому, у багатьох музеях проблема з сигналізацію — добре, якщо є тривожна кнопка. Але величезна проблема з охороною залишається. Охорона є обов’язковою для музеїв, які зберігають державну частину музейного фонду.
Особливо музеї, які мають статус національних, зберігають не просто культурні цінності, а іноді — найцінніші експонати держави.
Держава встановила, що видатки на охорону є захищеною статтею держбюджету, вони не можуть скорочуватися. Проте проблема в тому, що Київ щороку недофінансовує цю потребу. Якщо мова йде про музеї, які є бюджетними установами, і в принципі не можуть бути самоокупними, тоді це питання стає критичним.
Це питання національного культурного надбання та національної безпеки.
Довгий час існували проблеми з державною службою охорони (зараз — поліція охорони), яка ставила іноді завищені ціни за свої послуги, а якість цих послуг не завжди була відповідною ціні. В столиці дуже часто проблема охорони вирішується за рахунок приватної охорони і тривожної кнопки на сигналізації в поліції охорони. Але навіть на оці дії , на свій захист, музеї зобов’язані заробляти. Ту невелику кількість зароблених коштів вони в першу чергу тратять на охорону, і в них менше коштів лишається на розвиток музеїв.
З іншої сторони, у Києві або у великих містах немає проблем з приватною охороною, але величезна проблема є у віддалених містах, або в невеличких містечках, де взагалі не працюють охоронні компанії.

назад >>>