 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Українцям завжди важко було відстоювати та доносити світові власну ідентичність. Особливо на тлі багатовікової «турботи старшого брата», коли в Московії цілий народ називали «малоросами» і відмовляли їм у національній ідентичності. НА ПОЧАТКУ БУЛА «ЛЕГЕНДА» 1 січня 1919 року на святкуванні 25-річчя творчої діяльності поета Миколи Вороного у Молодому театрі в Києві Симон Петлюра почув у виконанні хору під орудою Олександра Кошиця прем’єрний твір Миколи Леонтовича «Легенда». Композиція справила на нього таке потужне враження, що одразу народилося насправді доленосне рішення — заснувати Українську республіканську капелу, яка мала розкрити творчі очі Західної Європи на існування української нації: «високоморальної, гуманної, благородної і духовно красивої». СВІТОВЕ ТУРНЕ Завдячуючи Олександру Кошицю — одному із засновників і керівників Української республіканської капели, Україна перестала бути німою для світу. І вже 24 березня 1919 року капела Кошиця, що нараховує 80 найкращих співаків з усієї України, від’їздить у концертне турне. Нова «культурна» чи «закордонна армія», як називали капелу в неформальних документах проєкту, мала прорвати російську інформаційну блокаду в Європі й заявити, що Україна — не Росія, і український народ з його прадавньою національною культурою має право на окреме культурне і політичне існування. Очільник капели, диригент, композитор Олександр Кошиць у своєму щоденнику писав про перший закордонний візит до Праги наступне: «Треба вернути сь трохи назад і сказати, який ми мали зовнішній вигляд, коли вступили в Європу. Виїхавши з Києва в чому попало, пробувши два місяці в Кам’янці в страшенному бруді і залишивши останні речі в Станіславові, — капеляне були «в чому мати родила». Це була якась кочова орда, яку було страшно підпустити серед білого дня до міста на гарматний вистріл… Добре, що до Праги ми приїхали вночі». Проте прем’єрний концерт відбувається 11 травня 1919 року в Національному театрі Праги. Цей день є й офіційною європейською, і власне — світовою прем’єрою «Щедрика». Українці ж уперше почули цей твір Миколи Леонтовича в обробці Олександра Кошиця і у майстернім виконанні його хору трьома роками раніше. Виступ капели в Чехословаччині мав шалений успіх. Диригент найвідомішого чеського хору в Європі «Глагол» Ярослав Кржічка відзначав: «Українці прийшли і перемогли. Я думаю, що ми мало про них знали і тяжко кривдили, коли несвідомо і без інформацій з’єднували їх проти волі в одне ціле з народом московським. Саме наше бажання «великої і неподільної Росії» є слабим аргументом проти природи цілого українського народу, для якого самостійність є всім, як була колись і нам». З 1919 до 1921 року капела Олександра Кошиця здійснила турне, охопивши всю Європу, а 1922 — перетнула Атлантику й із тріумфом виступала в Америці. Лише в Мехіко капела зібрала 32 тисячі глядачів! У 1922 році хор Кошиця виступив у Карнегі-холі й саме там уперше прозвучав «Щедрик». УВІЧНИТИ ПАМ’ЯТЬ УКРАЇНСЬКОГО ХОРОВОГО ДИРИГЕНТА У рамках проєкту «Українська історія в камені», що реалізовується громадськими спілками «Народний музей України», «Музичний батальйон» та іншими партнерами, у Києві на Андріївському Узвозі планується відкриття пам’ятної меморіальної дошки на честь Олександра Кошиця — видатного українського хорового диригента, композитора й аранжувальника, етнографа та письменника-мемуариста. «Моє життя — це моя пісня», — ці слова Олександра Кошиця злітають з уст українців у незалежній державі, для затвердження якої видатний музикант працював усе життя.
|
|||||||||||||