|
Туристична атракційність тієї чи іншої держави напряму залежить від на¬явності на її території не тільки сучасної туристичної інфраструктури, але й від можливос¬тей для її гостей різних видів мандрів та відпочинку. Одна з найважливіших складових туристичної привабливості — наявність у державі історичних та культурних пам'яток, бажано таких, які можуть зацікавити якнайширше коло іноземних громадян. Україна: приваблива лише потенційно
Можна було б сказати, що з цієї точки зору Україні пофар¬тило: протягом кількох століть наша держава перебувала у складі спочатку Великого Князівства Литовського, а потім Речі Посполитої, від яких на наших теренах залишилось багато історичних та культурних пам'яток. Оскільки й ВКЛ, і Річ Посполита є неодмінною частиною євро¬пейської історії, яка цікавить практично всіх туристів — від США до Японії — Україна лише за допомогою цих пам'яток могла б залучати до себе щороку сотні тисяч, якщо не мільйони, туристів.
На превеликий жаль, опису¬ючи туристичну привабливість нашої держави, доводиться ви¬користовувати мовну конструк¬цію, яку філологи називають «умовний спосіб». Тобто наші численні пам'ятки лише могли б зацікавити іноземців, проте пе¬реважна більшість з них лежить у руїнах або перебуває в занедбаному стані. Польща: досвід сусідів
Одним з найцікавіших є для України польський досвід реновації історичних та архі¬тектурних пам'яток. Головним чином тому, що протягом кіль¬кох століть наші народи жили в одній державі (Речі Посполитій), відтак маємо чималий шмат спільної історії та пам'яток, що збереглися з тих часів. Більше того, за часів комунізму значна
кількість польських історичних споруд занепадало подібно до їхніх українських сородичів.
Однак сьогодні у сусідній країні історичні пам'ятки масово відновлюються при чому в 99.9% випадків за допомогою приватних коштів. Після ревіталізації пам'ятки перетворюються здебільшого на об'єкти туристичної інфраструктури: готелі та готельні комплекси, ресторани, художні галереї, винотеки та багато чого ще, що приносить новим власникам прибуток. Так, замок Рин, що розкинувся над двома озерами на відстані 200 км від Варшави, перейшов у приватні руки 2001 року. Компанія AndersGroup купила велику, але фактично знищену будівлю XIV століття. Інвестор вирішив тут
обладнати один з найбільших у світі готелів-замків. Протягом кількох років тривали реставраційні та відновлювальні роботи, й 2006 року замок вже було від-реставровано згідно з історичною документацією, що збереглася, а також традицією тих часів. Сьогодні Рин є 4-зірковим автентичним готелем, здатним приймати заходи MICE, який приносить власникам непога¬ний прибуток. До речі, ці ж самі власники, окрилені успіхом, не-щодавно завершили реалізацію ще одного подібного проекту, облаштувавши ще в одному середньовічному замку— в Лідзбарку Вармінському — елітний готель «Красіцький», якому притаманний високий ступінь автентичності.
Або, наприклад, невеликий родовий маєток князів фон Реусів у Нижній Сілезії, або Шльонську: його кілька років тому придбав за 400 тисяч злотих (близько мільйона гривень за нинішнім курсом) пан Вацлав Дзід. У результаті тривалої ре¬конструкції тут діє бутік-готель на 23 номери, а також влашто¬вуються художні виставки та діє Театр молодого актора.
Утім, у реновацію польських історичних пам'яток інвестують не тільки вітчизняні бізнесмени. Так, кілька років тому в тому-таки Шльонську громадянин Німеччини Зиґмунд Дрансфельд за 3 млн. злотих придбав 500 га землі разом із наявними на ній історичними руїнами. Ще 7 млн. було вкладено у реновацію час¬тини руїн. У результаті 2011 року відкрився 3-зірковий готель-палац «Луція» на 25 номерів. Об'єкт поки що себе не окупо-вує, тож власник змушений що¬місяця вкладати близько 60 тис. злотих для його підтримання, ре¬інвестуючи прибутки від свого основного бізнесу: пан Зиґмунд вирощує пшеницю тут-таки, на придбаних 500 гектарах ріллі. Тривала інвестиція у турпродукт
Подібних історій у Польщі нараховується сотні. Отже, часто трапляється, що претендентів на
той чи інший об'єкт оголошується декілька, й переможця визначають шляхом проведення тендеру.
Зауважимо, однак, що так і інвестиції у жодному разі не є швидкоокупними: придбати історичну пам'ятку — це навіть не половина справи. Значних коштів потребує відновлення об'єкту та його переобладнання відповідно до вимог бізнес-проекту. І водночас зі збереженням автентичності, за чим суворо наглядають різноманітні контрольні інстанції (архео¬логи, консерватори, реставратори, вчені-історики та культурологи, та багато інших інстанцій). Так, той самий пан Дзід мусив вкласти пару десятків разів по 400 тисяч злотих для того, щоб відновити руїну та облаштувати на її місці сучасний туристичний комплекс.
Відносини між власниками істо¬ричних об'єктів, місцевою владою та державою регулює спеціальний закон «Про охорону пам'яток та опіку над пам'ятками», який, крім усього іншого, розділяє відповідальність між владою та власниками, проголошує механізм передачі пам'ятки у приватну власність, а також повернення її державі, якщо інвестор не виконує взятих на себе зобов'язань. Зрозуміло, що з метою безперешкодної дії цього закону ухвалено кілька де¬сятків підзаконних актів різного рівня і усе це досить успішно працює. Більше того, інвестор, який сумлінно виконує взяті на себе зобов'язання, користується різноманітними бонусами та пільгами. Так, однією з наслідків підписання угоди про придбан¬ня історичного об'єкту у при¬ватну власність є так званий «боніфікат», за яким інвесторові повертається 50% вкладених коштів. Але не одразу, а лише в тому випадку, якщо власник сумлінно виконує умови укла¬деної угоди. Крім того, компен¬сувати вкладені кошти можна на кількох рівнях: місцевому,
національному та міжнародному (як від Євросоюзу, так й інших фундацій, наприклад, Польсько-німецької).
З іншого боку, траплялись ви¬падки, коли придбану пам'ятку рішенням суду повертали у державну чи громадську власність, при цьому невдалий інвестор не отримував жодної компенсації. Таке трапляється у випадках серйозних порушень згаданого Закону та угод про передачу об'єкта у приватну власність. Україна: курсом на Польщу?
В Україні, якщо подібні при¬клади й існують, то їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Так, середньовічний замок «Паланок» у Мукачеві фор¬мально є пам'яткою загальнонаціонального значення, проте фактично він перебуває в оренді у компанії, пов'язаної з іменем відомого закарпатського бізнесмена та політика. Завдяки цьому тут тривають реставраційні роботи, у відновленій частині організовуються різноманітні виставки, діють постійні експозиції. Сюди ж щороку прибуває значна кількість іноземних туристів, в основному угорців, які вважають цей замок своєю національною святинею (протягом кількох сотень років сучасне українське Закарпаття входило до складу Угорщини).
У замку «Радомисль» на Житомирщині, що належіть Ользі Богомолець — відомій вітчизняній бізнесвумен та громадському діячеві — обладнано Музей домашньої ікони (із зібрання тієї ж таки пані Богомолець), відновлено се¬редньовічну майстерню з виготовлення паперу, тут діє бутік-готель, а також провадяться різноманітні заходи MICE-сегменту. Зауважимо, однак, що в місті Радомишль ніколи не було замку. Тож те, що сьогодні носить назву «Замок «Радомисль», по суті, є стилізованим під середньовіччя новоділом. Що, утім, зовсім не заважає цьому об'єкту бути досить-таки привабливим з точки зору екскурсійного туризму.
Але переважна більшість інших, насправді історичних об'єктів України, перебувають у занедбаному стані й потроху руйнуються. У принципі, їх відродженням могли б зацікавитися ті, кого сьогодні в Україні називають «олігархами», а після них вже могли б прийти й іноземні інвестори. Ті ж таки поляки, наприклад. Проте відсутність законодавчої й нормативної бази, яка давала б можливість інвесторам набувати право власності на такі об'єкти (водночас убезпечуючи їх від остаточного знищення) тримає цей сегмент національної туристичної галузі у підвішеному стані, який невдовзі може перетворитися у зруйнований — якщо нічого не робити...
Кшиштоф КАНЕВСЬКИЙ, координатор об'єднання історичних готелів «Гостинні пам'ятки», Польща:
Готелі, розташовані в історичних палацах, замках, маєтках чи млинах, добре виглядають, проте такий туристичний об'єкт — це складний бізнес, у який власникові до¬водиться вкладати чималі кошти, у тому числі з метою його промоції серед туристичної громадськості. Адже зрозумі¬ло: помилкою буде відремонтувати навіть найкрасивіший замок чи палац та просто чекати, що клієнт прийде сам по собі. Щоб мати успіх у бізнесі, власник такого об'єкту має створити туристичний продукт на його основі. До речі, ідеї, чим доповнити відремонтований замок або палац, їхні новітні власники часто привозять з-за кордону.
З метою допомоги власникам історичних об'єктів у їх промоції у Польщі існує об'єднання «Історичні готелі», яке об'єднує перероблені на об'єкти розміщення пам'ятки архітектури та історії (мати статус пам'ятки — обов'язкова умова членства). Члени об'єднання, яких сьогодні нараховується 28, повинні відповідати певним стандартам: наприклад, у кожному готелі має бути рецепція, ресторан, готель повинен надавати високий рівень сервісу та гармоніювати з навколишнім середовищем.
назад >>>
|
English