|
Володимир ГОНЧАРОВ Об'єкти, що мають значну цінність, у тому числі й туристичну, прийнято порівнювати з перлами. Протя¬гом багатьох сотень років люд¬ство навчилося грамотно поводитися з цими чудовими дарами природи. Так само й туристичні перлини вимагають відповідного догляду й поводження — інакше вони занепадають та втрачають будь-яку цінність...
...Є на північному заході нашої держави система Шацьких озер. Вони мають статус національного парку, тут надзвичайно гарна природа, а води одного з цих озер — Світязя — насичені солями срібла. Відтак є цілющими для людського організма. Більше того, тут-таки знаходяться покла¬ди торф'яних грязей, які також мають значний лікувальний ефект. Проте навіть з точки зору відпочинку на природі Шацькі озера мали б надзвичайно висо¬ку туристичну привабливість, якщо б не кілька «але». Серед цих «але» — те, що серед турис¬тичної громадськості зветься «кримським синдромом». Деградація... Чи природна?
За радянських часів Шаць-кі озера використовувались здебільшого як відомчий курорт місцевого значення. Різноманіт¬ні заклади, здебільшого роз¬ташовані на території Західної України, будували на берегах озер бази відпочинку в основно¬му з фанерних будиночків з мінімумом зручностей. Деякі з цих баз — ті, які ще не зруйновані, й сьогодні приймають відпочи¬вальників. Сервіс у більшості з них залишився на рівні 30-річної давнини. Змінилися тільки ціни: скажімо, ліжко-місце у фанерному будиночку без зручностей коштує в середньому 70 грн. на добу. При цьому на всій базі діють лише один душ, один туалет та загальна кухня.
Заради справедливості скажемо, що на Шацьких озерах можна знайти «покращені» умови. А саме, реконструйований будиночок з індивідуальним душем та туалетом, а подекуди ще й з кухнею. От тільки коштувати ліжко-місце в «по¬кращених» умовах буде близько 100 доларів на добу...
Зауважимо також, що в курорт¬ній зоні бракує сучасної інфраструктури, наприклад, аквапарків, прокату човнів, кайтерингу чи інших видів водних розваг та подібних об'єктів. Місцеві мешканці кажуть про те. що подібні об'єкти на озерах існують, проте розподілені вони украй нерівномірно. Навколо місця свого відпочинку (урочище Гряда на озері Світязь) авторові вдалося знайти лише одну дискотеку, кілька кафе та ресто¬ранчиків, у тому числі один, що працює цілодобово. Ціни пере¬вищують київські: наприклад, півлітрова пляшка пива — 15 грн., пакетик солоних горішків до пива — стільки ж, рак (1 шт.) — від 4 до 8 грн. залежно від розміру, ву¬гор копчений — 150 грн. за штуку), якість же пропонованої продукції викликає серйозні сумніви.
На більшості пляжів у природоохоронній зоні озера Світязь відсутні туалети та смітєзбірники, а самі пляжі, якщо й прибираються, то рідко й нерегулярно. Місцеве населення відрізняється безініціативністю та живе за принципом «сезон рік годує». Нечисленні власники інфраструктурних об'єктів (котеджів та баз відпо¬чинку) на умовах анонімності скаржаться на значні корупційні побори: перед початком сезону «дати» треба усім: представникам пожежної інспекції, сане-підстанції, екологічного управління та багатьом іншим. У такий спосіб «набігають» десятки тисяч гривень корупційних «внесків». Зрозуміло, що вони вбивають рентабельність туристично-ре¬креаційного бізнесу, не даючи можливості підприємцям його розвивати.
Варто ще згадати й побори на під'їздах до озер: як прави¬ло, дороги тут перегороджені шлагбаумами, за право ж просто під'їхати до озера з «чужого» авто (тобто не зареєстрованого у Волинській області) стягається кількадесят гривень. Авторові так і не вдалося з'ясувати, на яких підставах здійснюється сплата такого збору: лише один із «привратників» погодився пояснити, що кошти стягаються «відповідно до рішення N-ської сільради».
Якщо врахувати перераховане вище, а також те, що сезон тут триває 2-3 місяці, можна зрозуміти й високі ціни, й відсутність сучасного сервісу, та й побори на під'їздах до озер: все одно, мовляв, приїдуть. Це і є «кримський синдром», який влаштовує багатьох, проте у подальшій перспективі призводить до невпинної деградації курортної зони. Деградацію зупинить... бальнеологія!
Тим часом вдихнути нове життя у курортну зону Шацьких озер досить просто. Досить лише побудувати поблизу Світязя сучасний бальнеологічний комплекс на цілющих водах та торф'яних грязях, подібно до того, що діє в південночеському місті Тршебонь. А також комплекс цілорічних розважальних послуг на кшталт того ж таки аквапарку. Поява такого комплексу призведе до збільшення робочих місць у регіоні, дасть можливість відійти від прокляття української курортної індустрії — сезонності, підвищить туристичні потоки в регіон, а також зменшить гуманітарне навантаження на саме озеро: адже туристи, що приїдуть лікуватися до бальнеологічного комплексу, не матимуть потреби щоденно занурюватися в озеро.
Паралельно з побудовою такого туристичного комплексу необхідно суттєво посилити відповідальність за забруднення навколишнього середовища «дикими» туристами та місцевими мешканцями (та вста¬новити ефективну систему контр¬олю та попередження порушень), належним чином обладнати пляжі на озерах та навколишню інфраструктуру.
Зрозуміло, для цього знадо¬бляться чималі інвестиції. А для інвестицій — відповідний бізнес-клімат. Враховуючи сучасні українські реалії, на теренах Швацького району Волинської області можна було б створи¬ти аналог вільної економічної зони, а точніше — такого собі економічного порто-франко, пільговий режим якого роз¬повсюджувався би лише на туристичну та супутні галузі. У такий спосіб можна було б легко залучити іноземних інвесторів, наприклад, тих-таки поляків. Бо ідея носиться у повітрі, й цілком можливо, що подібний комплекс може невдовзі з'явитися на польській чи білоруській територіях: частина акваторії Шацьких озер належить цим державам.
Утім, сучасний туристичний комплекс на узбережжі Світязя вже будується. Та у своєму сьогоднішньому вигляді він більше нагадує Кончу-Заспу — колись загальнодоступну курортну зону, яка перетворилася на закрите для «чужих» місце проживання сучасної еліти. Подейкують, що й комплекс на Світязі, який сьогодні лише будується, також належить комусь наближеному до керівництва України.
Поціновувачам коштовностей відомо: природні перли вимагають спеціального режиму зберігання. Наприклад, якщо перли покласти у сейф, де вологість повітря є близькою до нуля, за кілька місяців коштовності перетворяться на купку крейди. Бо перлина — це не камінь. Так само й природна зона, що має курортні властивості, також потребує з боку людини догляду та відповідного поводження. Інакше одного зовсім не чудового дня замість цілющого Світязя й інших озер курортної місцевості отримає¬мо смердючий смітник, або заповідник політичної та державної еліти за високими парканами... Євгеній НЕДИЩУК, депутат Волинської обласної ради:
Українська земля наділена чудовими природними багатствами та унікальними місцинами, які, проте. далеко не завжди є доступними для громадян нашої держави. Я, наприклад. живу не так вже й далеко від Волинської перлини — озера Світязь—усього лише у 100 км. Проте не завжди маю змогу насолодитись відпочинком на берегах унікальної водойми. Тим часом озеро Світязь приваблює туристів з усіх куточків нашої країни, та й з-поза її меж. Туристичною аттракцією Шацьких озер, зокрема, Світязя, є не тільки незаймана природа, але і унікальні води (багаті на срібло та гліцерин) та грязі.
Індустрію масового відпочинку на Світязі започатко¬вано в 50-их роках минулого століття. Місця на берегах озера для баз відпочинку відводились державним під¬приємствам Волині та Львівщини. На острові було об-лаштовано VIP- базу для вищого партійного керівництва України. Подейкували, що там оздоровлювалися навіть космонавти.
Наша держава здобула незалежність, але перетворення не торкнулися Світязя. Сьогодні інфраструктура переважної більшості баз застраріла й залишається на рівні 30-ти, якщо не 40-літньої давнини. В основному це майже зотлілі дерев'яні, фанерні та щитові будиночки. Щоправда, подекуди з'явились модернові цегляні, деревяні (з каліброваних брусів) більш-менш сучасні об'єкти розміщення.
За останні два роки на Світязі виросло ексклюзивне котедж не містечко з вертолітним майданчиком, при¬значене для сучасної еліти. У той же час санепідстанція в цьому році не дозволила відкритися на відпочинковий сезон майже усім базам, які межують з цим маєтком. Щоб не перешкоджали його гостям «культурно отдихать»? Якщо так піде далі, то не виключено, що невдовзі Поліська перлина стане недоступною для простих смертних. (Щось подібне сталося з київською Конча-Заспою — Ред.).
Ще існує проблема місцевих зборів. При в'їзді до заповідної зони стягають плату. Це ще можна зрозуміти. Сільська рада встановила податок на в'їзд, кошти від якої підуть на благоустрій та інші речі. А що означає плата за під'їзд до озера? До води ніхто не має права під'їзжати! Ані за гроші, ані за посвідченнями!
Звичайно, ціни практично на всі послуги — космічні. Складається враження, що місцеві жителі хочуть за три місяці забезпечити себе фінансово на цілий рік. Такий «бізнесовий» підхід є огидним.
На мій погляд, розвиток загальнодоступної туристич¬ної інфраструктури можливий тільки за умов залучення іноземних інвестицій. Але для того, щоб зацікавити іноземців вкладати гроші в такі проекти, мають діяти закони. Один для всіх закон, одна й відповідальність — це перше. А друге — мотивація для інвесторів. Навколо озер має бути організовано зону пріоритетного розвитку, чи щось подібне, що передбачатиме пільгові податки. Тільки тоді є перспектива розвитку як Поліської перлини, так і туристичного комплексу держави в цілому.
назад >>>
|
English