|
Ринок туристичних послуг сусідньої Росії лихоманить: протягом сезону більше десятка туристичних операторів оголосили про припинення своєї діяльності. Серед них як ветерани ринку, такі, як петербурзька «Нева», так і представники першого ешелону, наприклад, «Южный Крест», який станом на середину вересня став останнім у сумній низці збанкрутілих туристичних компаній.
Банкрутства великих туристичних операторів траплялися й раніше (згадаємо хоча б ситуацію з «Ланта-тур»), проте вперше в історії трапився настільки масовий «бізнесопад» із серйозними наслідками. Адже кількість постраждалих туристів досягла 130 тисяч чоловік (16 вересня про це повідомив Російський союз туріндустрії), та продовжує збільшуватись. При цьому при підрахуванні постраждалих не враховуються клієнти туроператорів, які отримали в тій чи іншій мірі компенсацію за відпочинок, що не відбувся, проте не в повному обсязі. Наразі ж таких людей дуже багато – це змушені визнати навіть керівники російських навколоурядових структур, наприклад, Асоціації туроператорів Росії.
Що ж сталося на туристичному ринку наших північно-східних сусідві та запеклих ворогів? Чи пов'язаний обвал російського ринку туроператорських послуг із анексією Криму та військовою агресією, що сусідня держава здійснила в Україну? Це питання зовсім не таке просте, як здається на перший погляд: щоб отримати на нього аргументовану відповідь, необхідно зрозуміти, що таке російська туристична галузь, як вона працює та чому російські схеми не спрацьовують ані в Україні, ані в Європі. Російської інвазії не вийшло
Років 5 тому російські туроператори почали інтенсивно заходити на ринок України. Першою «ластівкою» стала українська компанія «Вояж Київ», яку придбала московська структура. Пізніше ця структура змінила назву на TUI Russia, а її український підрозділ став називатися TUI Ukraine. Утім, українського в цій структурі немає нічого – її співробітникам навіть заборонено давати коментарі українським ЗМІ без узгодження з Москвою. Минулого року TUI Russia придбала турецького туроператора TURTESS, який припинив своє існування як в Росії, так і в Україні. Після цього компанія оголосила про наміри проривного завоювання українського ринку (в основному за рахунок своїх конкурентів – системних туроператорів). Проте нічого подібного не сталося.
Ще один приклад – прихід в Україну московського туроператора «Наталі Турс», який стався 2010 року. На початку своєї діяльності компанія проводила гучні заходи як у професійному середовищі, так і для кінцевих споживачів. Паралельно «Наталі Турс Україна» почала готувати ґрунт для селекції агентів за російським зразком (якщо говорити про це максимально стисло, то право укладати угоди з «Наталі Турс», щоб продавати її тури, відповідно до цієї концепції необхідно було заслужити), але раптом припинила усі розмови про це – разом із гучними презентаціями, масови¬ми прес-турами та фам-тріпами. Сьогодні «Наталі Турс Україна» хоча й не пішла з вітчизняного ринку, проте не входить навіть до десятки за обсягами продажів свого продукту (та, відповідно, відправлених туристів).
Щось подібне відбулося з російським туроператором PAC Group: гучний прихід в Україну, рекламна кампанія у ЗМІ, презентаційні круїзи з Одеси (компанія спеціалізується на круїзному туризмі та турах до Італії), після чого – швидке згорнення практично всіх програм. Сьогодні в Україні діє офіс дочірньої компанії – PAC Group Україна – проте помітної активності туроператор на вітчизняному ринку не проявляє.
Успішнішим було входження на український ринок московського туроператора «Бібліо-Глобус», однак лише в плані співробітництва з українською компанією NEWS Travel. Власні ж проекти «БібліоГлобуса» в Україні, наприклад. презентовані далекомагістральні програми з вильотами з Москви, в Україні успіху не мали.
Усе це відбулося завдяки тому, що в Росії протягом тривалого часу складалась суто екстенсивна модель туропера-торського бізнесу, орієнтована на безальтернативність туроператорських програм (особливо це було актуально для віддалених регіонів Росії – Уралу, Сибіру чи Далекого Сходу, звідси й феномен «Тагілу» на зарубіжних курортах) та постійного збільшення турпотоку через зростання доходів певних категорій населення (пов'язаних, у першу чергу, з нафтогазовою промисловістю, а також представників силових структур). Спроби ж механічно перенести таку модель в Україну не спрацювали: порівняно невелика територія (що автоматично призводить до наявності альтернативних перельотів чи переїздів, хоча б через аеропорти тієї ж Польщі),
значна кількість туроператорів другого та третього ешелону, а також популярність серед населення систем самостійного бронювання туристичного контенту створили програмам російських туроператорів на території України реальну конкуренцію.
То для чого ж російські тур-оператори намагалися прийти в Україну? Стратегічний резерв не спрацював
Практично до кінця минулого року російська туристична індустрія гучно рапортувала про збільшення турпотоків, про освоєння нових ринків та напрямків, про нові чартерні програми та подібне. Хоча фахівцям вже давно було зрозуміло, що потенціал нормального зростання тамтешнього ринку тур-операторських послуг було вичерпано вже на початку нинішнього десятиліття. Отже, почалися звичні для пострадянського простору ігри «в демпінг» та «в піраміду», а також спроби експансії на сусідні ринки, в тому числі в Україну. Отже, наша держава (як, утім, і Білорусь, Казахстан та інші пострадянські країни) розглядалася російськими туроператорами усього лише як стратегічний клієнтський резерв. У той час як українські туроператори у своїй більшості спромоглися уникнути масових ігор в рулетку з економічними законами. Кожний із них обрав для цього свій шлях (наприклад, NEWS Travel – за рахунок контрактинга свого московського партнера «БібліоГлобус» на масових напрямках, «Тез Тур» – завдяки ексклюзивним угодам з готелями, а, скажімо, Join UP! розробив власну схему, деталі якої він не розкриває, проте яка виявилась цілком успішною), проте в цілому він виявився вірним. Звичайно, були втрати й серед українських туроператорських компаній. Так, збанкрутувавши, припинив роботу «Проланд», попри спроби санації, не зміг відновити роботу «САМ», майже непомітно помер «Пан Юкрейн» – практично всі з тих, хто «не помітив» глобальної фінансової кризи та працював так, як і в передкризові роки. Інші ж туроператори, які демонстрували зростання на традиційних напрямках та розширювали ареал своєї діяльності, суттєво зменшили і те, й друге. Проте, знову ж таки, гучних банкрутств у туристичному секторі України, на відміну від Росії, не сталося.
Російські ж туроператори, скоріш за все, змогли б прожити, експлуатуючи екстенсивні схеми, ще протягом певного часу. Але Путін почав війну з Україною, а в результаті війни прийшли санкції, які негативним чином відбилися на російській економіці. Остання вже неспроможна підтримувати не тільки зростання туристичного потоку – навіть за умов всеосяжного демпінгу – але й зберігати його стабільні показники. А тут ще й держава «підсобила», заборонивши виїзд за межі Росії представникам силових структур – традиційно високооплачуваного контингенту туристів. За даними Асоціації туроператорів Росії, ця заборона призвела до скорочення клієнтської бази туроператорів щонайменше на 1.5 млн осіб.
Отже, не дивно, що російські туроператори «посипалися» – за нинішніх умов для їхньої діяльності за традиційними та звичними для них схемами немає жодних підстав. Російський туризм: назад до СРСР?
У принципі, крах навіть півтора десятків великих туроператорів – це ще не фіаско туристичної індустрії на національному (або, як люблять казати в Росії, «федеральному») рівні. Бо не секрет, що в більшості держав світу кількість компаній, які реально займаються туроператорською діяльністю на системному рівні, не так вже й багато. Скажімо, у Польщі діє лише два системні туроператори, які фрахтують та консолідують літаки для чартерних перевезень, бронюють у значній кількості готельний контент, утримують власні або партнерські інкамінгові компанії у місцях масового відпочинку і т.п. Причому ціни на їхню продукцію є відчутно нижчими, ніж на аналогічні тури в Україні чи в Росії – європейське антимонопольне законодавство є надзвичайно суворим. Отже, можна зробити висновок: навіть з урахуванням валу банкрутств, навіть для такої великої країни, як Росія, число туроператорів у ній є завеликим. Що, знову ж таки, стимулює учасників ринку до демпінгу та «пірамідальних» схем, які усім відомо, чим закінчуються.
З іншого боку, клієнти європейських, зокрема, польських, тур-операторів повністю захищені від ситуацій, подібних тій, що сталася цього сезону в Росії. Тобто, навіть за умови банкрутства туроператора турист не відчує жодних незручностей: усі ланки туристичного ланцюжка застраховані, а поліси складено таким чином, що турист, який придбав операторський тур, за будь-яких умов або відправиться у нього, або ж отримає повну компенсацію вартості. Щось подібне пропонують зробити і в Росії (та й в Україні також), більше того, там, на відміну від України, діє фонд «Турпомощь», а вимоги законодавства щодо страхування продукту є відчутно суворішими, ніж у нашій державі (наприклад, туроператори в Росії зобов'язані страхувати свою відповідальність перед своїми клієнтами). Тим не менше, й це не спрацьовує: коштів фонду «Турпомощь» зазвичай не вистачає на допомогу всім, хто потрапив у скруту, страхування ж у більшості випадків є суто декларативним.
Утім, за наявності доброї волі російської влади усе це можна було б виправити, побудувавши дієву схему захисту туристів та стабілізації ланцюжка туристичних послуг. Щось подібне по гарячих слідах запропонувало російське Міністерство культури, запропонувавши законопроект, відповідно до якого діяльність турагентів також підлягатиме обов'язковому страхуванню. Інша річ, що такої волі у Кремлі немає та, скоріш за все, не буде. Бо вже зараз лунають голоси від політиків із закликом націоналізувати туристичну галузь, створивши єдиного державного туроператора та припинивши надання туристичних послуг приватними компаніями. А те, що подібні пропозиції виходять з вуст незмінного російського політклоуна Володимира Жириновського та його приспішників, хай нікого не вводить в оману: переважна більшість з того, що промовляє цей персонаж, рано чи пізно, в тому чи іншому виді реалізовується.
Крім того, в російських ЗМІ почалася кампанія, спрямована на популяризацію відпочинку в Росії та небажаності виїзда з метою туризму за її межі. Так, на початку вересня в газеті «Комсомольська правда» було опубліковано статтю одіозної журналістки Ульяни Скойбєди, яка цілком була просякнута закликами «самостійно обирати напрямки для відпочинку» (зрозуміло, в Росії), «не користуватися послугами турагентів», що, як виявляється, «скуповують авіаквитки удесятеро дешевше за номінал». Остання фраза може бути індикатором того, що на туристичний ринок Росії невдовзі чекає «Велика чистка» за сталінським зразком. Причому роль «ворогів народу» відводиться саме туристичним компаніям.
У середині літа в Росії з'явилася ще одна «ініціатива». А саме: обкласти квитки на міжнародні авіарейси додат¬ковим податком, за рахунок надходжень від якого дотувати внутрішні авіарейси. Невідомо, чи знали про це автори «ініціа-тиви», але подібна система діяла в СРСР: авіаквиток з Києва до Ленінграда коштував 27 рублів, у той же час як квиток з Києва до Берліна коштував вже 800 «дерев'яних».
Також не забуватимемо і про ухвалений російською Держдумою закон про персональні дані, відповідно до якого така інформація щодо російських громадян може зберігатися лише на території Росії. Це також потужний інструмент для знищення незалежних від держави туроператорів та агентів. А відтак – шлях до держмонополії.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, навряд чи варто очікувати на стабілізацію, тим більше зростання, російського туристичного сектора в найближчому майбутньому. Та й у середній перспективі також. Українській же туристичній галузі варто зробити висновки із ситуації, що склалася на теренах північно-східного недружнього сусіда, та постаратися уникнути російського шляху. Бо підсумки сезону однозначно показують, куди такий шлях приводить. назад >>>
|
English