|
Олександр МУЗИЧКО
Усередині квітня 2015 року увагу одеських журналістів, а також комунальних служб, привернула велика яма, що утворилась унаслідок зливи на легендарній одеській вулиці Малій Арнаутській та виявилась входом у не менш легендарні одеські катакомби. У принципі, для одеситів нічого незвичного в такій ситуації немає – містом циркулюють перекази про автівки чи кіоски, що пішли під землю, а матері лякають катакомбами своїх дітей. Туристи ж, які прибувають до Одеси, перебувають зовсім в іншому становищі: про катакомби чув кожний, проте похвалитися тим, що в них побували, можуть далеко не всі. А 99% тих, хто все ж таки рішився зануритися під землю, зробив це під час екскурсії до села Нерубайське Одеської області, де за радянських часів було створено музей партизанської слави. Звичайно, партизани часів Другої світової – це теж частина історії Одеських катакомб, проте далеко не найважливіша та найцікавіша. До того ж, експозиція цього музею не лише багато в чому викривлює непросту історію Другої світової війни, але й по суті є рукотворною моделлю справжніх катакомб, такою собі кімнатою жахів Діснейленду. Які ж вони насправді?
Справжні ж катакомби (у перекладі з грецької – «звивиста яма») тягнуться величезним серпантином під всією Одесою, й орієнтуватися в цьому лабіринті вміє обмежена кількість осіб. Утворилися Одеські катакомби так само, як і більшість інших у світі: через промисли з видобування будівельного каменю. Загальна довжина Одеських катакомб оцінюється в 2.5 тис. км (для порівняння, славно відомі Паризькі підземелля тягнуться приблизно на 500 км), як у місті, так і в області. Висота печер 1,5 – 3,5 м, ширина 2,0-4,5 м, іноді вони сягають до 5 м заввишки та до 6 м вшир. Зазвичай каменоломні закладені в один ярус, але іноді трапляються 2-ярусні та зовсім нечасто 3-ярусні. Глибина закладення каменоломен – до 50 м. Існувало кілька сотень каменоломен та понад 1000 входів у них – шахтних колодязів, похилих стволів, штолен і т.п. Сьогодні більшість з них засипано. Частину неглибоких печер, так звані «міни», одесити використовували для зберігання продуктів, або... контрабанди.
Також цікаво, що, на відміну від більшості рукотворних печер світу, одеські катакомби не використовувалися для поховань. Зустрічаються там лише ситуативні могили – загиблих бандитів, партизанів, жінок, яких бандити викрадали і утримували у катакомбах до відправки їх у гареми Сходу. Очевидно, деякі жінки не витримували тяжких випробувань. Катакомби поширені в історичному центрі Одеси, але не скрізь. Так, було заборонено під страхом каторги видобувати камінь поблизу в'язниці та залізниці. У першій половині ХІХ ст. в районі Хаджибеївського лиману існували цілі «печерні міста», подібні до кримських.
Найбільша каменоломня (14,6 км), розташована безпосередньо під містом, знаходиться на проспекті Шевченка під парком Перемоги в районі 56 школи. Найстаріша каменоломня, лабіринт довжиною 90 метрів, розташована на схилі Карантинної балки. Згідно надписів на стінах, перші відвідувачі опинилися тут ще у 1813 році. Палеонтологічно-культурологічний заповідник
У Грицаївській печері під автовокзалом знайдено кістки шаблезубих тигрів, гієн, страусів, етруського ведмедя та інших тварин віком близько чотирьох мільйонів років. Під Преображенською вулицею знаходиться лабіринт на 40-метровій глибині. У Нерубайському знайдена печера Нордмана з сотнями кісток печерних ведмедів.
Цікавим жанром є багаточисельні малюнки та надписи на стінах, авторами яких були особи дуже різних поглядів. Бачимо і радянські патріотичні надписи, і малюнок, що зображує радянського комісара характерної зовнішності, який хижо дивиться на Спасо-Преображенський собор (підірваний комуністами). Ось опозиційні надписи часів захоплення Одеси румунськими військами наприкінці 1941 року, що явно створюють альтернативне бачення часто офіціозно-радянської інтерпретації історії того переламного часу: «Сталин – п...да, проиграл войну!» (жовтень 1941 р.). «Внимание! Не желаю воевать за Сталина и его жидов! 27.08.41 г.».
Багато надписів є україномовними, належачи простолюду Одеси та Одещини. Отже, і стіни спростовують шкідливий міф про «русскость» Одеси. Один з авторів, що заховався за криптонімом «О. Т. С.» відобразив свої загальні песимістичні враження від катакомб:
Ни клада, ни счастья вы здесь не найдете,
Хоть лбом, пробивайте стену за стеной.
Налево пойдете, направо пойдете —
Вы. встретитесь только с ночной темнотой...».
Попри те, що до легенд про величезні скарби, що заховані в одеських катакомбах, спелеологи та дигери ставляться скептично, знахідки коштовностей тут все ж таки траплялись. Так, колись у вапняковій стіні було знайдено смарагд, загорнутий у рукавицю. Втім, мікроклімат катакомб сприяє й збереженню та, відповідно, знахідкам простіших, але екзотичних, артефактів минулого: тонке скло дореволюційного часу, пляшок з кольоровими етикетками, старовинних газет, журналів, пачки банкнот імперської доби, квиток до Оперного театру 1896 року, і навіть фаетона 1929 року, на якому чудово збереглося навіть шкіряне покриття крісел. Контрабандистів і партизанів замінюють... туристи
Катакомби є не лише місцем археологічних знахідок (наприклад, кісток давніх верблюдів), але були й фактором політичного життя Одеси. Наприклад, у 1919 році під землею діяла підпільна друкарня комуністів, у 1941-1944 роках – сталінські «командос», диверсійні підпільні групи НКВС, з якими вели запеклу боротьбу румуни.
Одеські катакомби – це ще й оповитий ореолом містики та легенд все більш привабливий туристичний об'єкт. Початок міфологізації поклав ще у 1874 році Володимир Правдін, виданням у Петербурзі свого детективу «Одесские катакомбы». Невдовзі роман у вигляді драми поставили на сцені одеського театру за повного аншлагу.
У 1890 році Ф. Іванов видав не менш помітний твір «Подземная Одесса 25 лет назад», в якій яскраво описав побачену ним злодійську «малину» у катакомбах: «Стены и своды импровизированной залы обиты были персидскими и бархатными коврами. Колонны обставлены были зеркалами и канделябрами, на выступах стояло несколько столовых бронзовых часов, на полках красовались серебряные стаканчики и кувшины. В углах висела масса шуб, пальто, фра-ков и женских ротонд, мужские и дамские ботинки лежали кипами. Когда я попросил воды, Сашка Косой раскупорил бутылку старого шато-лафита и угостил меня». Одеський поет Віктор Бершадський намагався героїзувати образ катакомб як місця діяльності партизан-комуністів:
«Стены, немы, своды, глухи, камни слепы
Катакомбы – бастионы или склепы?
Катакомбы, отвечают, недра глухо, –
Бастионы, человеческого духа».
До цього часу найпопулярнішим місцем для туристів залишається «Музей партизанської слави» у селі Нерубайське, проте віднедавна катакомби у межах історичного центру Одеси зрештою набули статусу туристичної Мекки. Сьогодні кілька туристичних агентств пропонують одеситам та гостям міста спуститися під землю у районі Молдаванки і дізнатися про таємниці катакомб. Відвідувачам пропонують навіть цілі театральні вистави під землею: наприклад, сценки з часів Другої світової війни – фашисти проти партизанів та подібні. Найкреативнішими виглядають екскурсії агенції з грайливою назвою «Тудой-сюдой» Серед відгуків на ці екскурсії нашу увагу привернув відгук волинянки: «Дуже цікава екскурсія. Дякуємо за виважений, професійний погляд до історії війни та підпільного руху в Україні. Цікаво було дізнатися, що в Одесі теж діяли окремі групи ОУН. У нас в Луцьку теж є підземні ходи з цікавою історією, але катакомби вразили своїми тайнами і вимусили переглянути свої погляди на багато речей. Дякуємо за пригоду!!! Учні та вчителі. Луцьк».
Туристам навіть покажуть, як співають одеські катакомби. Вартість екскурсії з людини в різних агенціях коливається від 150 до 300 грн. Для дітей – безкоштовно. Організатори просять враховувати, що катакомби не є пляжем, зокрема, слід одягнутися відповідно температурі (до 15 градусів цілорічно). Зауважимо, що на вулиці Єкатерининській, 6 є музей контрабанди, що тематично та змістовно дотикається до екскурсій по катакомбам і іноді йде в одному туристичному пулі.
Отже, туристичні оператори, які організовують як пляжний відпочинок в Одесі та її околицях, так і привозять туристів з інших регіонів України (та з-поза її меж) на екскурсії до Південної Пальміри, мають чудову нагоду урізноманітнити свій продукт, а відтак й отримати додаткові прибутки.
За надання рідкісних фотографій з фондів Одеського історико-краєзнавчого музею автор щиро дякує його співробітникам: директору В.В. Солодовій, збері-гачам фондів І.М. Озерянській та С.М. Кінка Інна БЕЖЕНАР, начальник відділу організації туризму та рекреації управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської ОДА:
Одеські катакомби – це надзвичайно привабливий туристичний об'єкт як для громадян України, так і для іноземних туристів. У селі Нерубайське Біляївського району в катакомбах багато років діє музей Партизанської Слави, й протягом тривалого часу потрапити в катакомби можна було, лише відвідавши цей музей.
Однак історія партизанського руху під час Другої світової війни – це лише один з історичних аспектів діяльності одеситів у підземеллях. Тому обласна влада зацікавлена у суттєвому збільшенні кількості туристично-екскурсійних програм, створених на базі катакомб. Тим більше, що спелеологи ВПТЦ «Пошук», які протягом багатьох років досліджують одеські катакомби, склали досить детальну їх карту, у тому числі й з точки зору безпеки відвідування.
Відповідно до їхніх досліджень, деякі ділянки, що представляють найбільший інтерес з точки зору культурно-пізнавального та пригодницького туризму, можна відкривати для відвідування хоч сьогодні. Наприклад, хід у підземну галерею Воронцовського палацу, що розташований у центрі Одеси, неподалік від Потьомкінських сходів та пасажирського комплексу Одеського морського торговельного порту. Таке вигідне розташування непересічного об'єкта туристичних відвідувань сприяло б запровадженню нових туристично-екскурсійних марш¬рутів, насамперед для іноземних круїзних туристів.
Ще одна ділянка катакомб, яку можна було б долучити до відвідування туристами, знаходиться по вулиці Картамишівській. Тут є всі умови для створення загальнодоступного музею Одеських катакомб. На превеликий жаль, реалізації таких планів заважає міжвідомча неузгодженість та законодавчі колізії: адже самі катакомби є геологічною пам'яткою природи загальнодержавного значення, використання якої регламентується природоохоронним законодавством. При цьому пам'ятка перебуває у користуванні Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова. А на базі Воронцовського палацу діє комунальний позашкільний навчальний заклад «Одеський міський Палац дитячої та юнацької творчості», який підпорядковується Департаменту освіти і науки Одеської міської ради. Отже, щоб розробити загальнодоступний туристично-екскурсійний маршрут, суб'єкти туристичної діяльності мають узгодити питання щодо його запровадження з низкою організацій та відомств, а такі «перспективи» відлякують навіть найзавзятіших ентузіастів. Сподіваємося, що ці питання вирішуватимуться значно швидше в рамках реформування місцевого самоврядування, з розширенням можливостей і збільшенням ресурсів місцевих громад зростатиме і їхня зацікавленість до розвитку туризму на місцевому рівні, насамперед за рахунок створення нових цікавих туристичних атракцій. Олександр БАБИЧ, співвласник екскурсійного бюро «Тудой – Сюдой», м. Одеса:
На превеликий жаль, розвиток екскурсійного туризму в Одеські катакомби суттєво гальмується законодавчими колізіями. Бо з точки зору нормативно-правової бази, такого об'єкту, як «катакомби», просто не існує. Відповідно, ніхто не може взяти частину катакомб в оренду та прокласти там загальнодоступні маршрути. Єдина ділянка таких катакомб – це Музей партизанської слави в селі Нерубайське під Одесою.
Однак туристи проявляють інтерес і до інших частин катакомб, а відтак і до часових проміжків, відмінних від Другої світової війни. Адже історія цього надзвичайно цікавого об'єкту нерозривно пов'язана з історією самої Одеси: під містом збереглися сотні кілометрів каменоломень (із місцевого ракушняку, власне, й будувалася Одеса на етапі її початкового розвитку), тут проходили ходи контрабандистів, діяльність яких сьогодні підноситься в романтичному ореолі... Зрозуміло, що потрапити в інші частини катакомб у туристів можливість є, однак такі екскурсії завжди є різновидом екстремального туризму. А відтак існують й обмеження на кількість членів екскурсійної групи, на їх вік та стан здоров'я... Зрозуміло, що ступінь ризику в таких екскурсіях залежить, у першу чергу, від відвідуваної ділянки та ступеню дотримання екскурсантами вимог техніки безпеки. Так, в межах Одеси є ділянка, яку можна охарактеризувати як максимально безпечну, відтак куди наша компанія регулярно водить екскурсантів. Тим не менше, обмеження там все одно існують, так само, як суворі вимоги дотримання техніки безпеки (наприклад, екскурсант під час перебування під землею має бути в касці – винятки із цього правила не допускаються). Отже, з метою розвитку цього виду туризму необхідна правова дерегуляція, зокрема, визначення поняття «катакомби» в правовій площині, можливо, введення його до реєстру історичних та архітектурних пам'яток, що уможливить організацію загальнодоступного Музею катакомб – питання, що давно вже на часі.
назад >>>
|
English