|
Загальний спад на ринку туристичних послуг призвів до відповідного зниження в реалізації туристичних страхових полісів. Це цілком зрозуміло: люди стали менше їздити. Відповідно, й купувати страхових полісів стали теж менше. Ситуація поглиблюється ще й тим, що наразі більшість туристів намагається заощадити за будь-яку ціну. Тож на ринку збільшився обсяг реалізації документів, які лише формально є страховими полісами, насправді не захищаючи своїх власників практично від усіх можливих під час подорожі ризиків.
Більшість таких «страхових пакетів» реалізуються розповсюджувачами біля іноземних консульств серед самостійних аплікантів на візи. Проте й в арсеналі туристичних агентів таких «полісів» теж вистачає. Адже сьогодні кожна туристична компанія докладає чималих зусиль для того, щоб залучити платоспроможного клієнта до купівлі туру, відтак у неї періодично виникає спокуса надати знижку. В тому числі й за рахунок страхового полісу. Тим більше, коли клієнт це наполегливо просить.
Тож не дивно, що деякі туристичні агенції (а подекуди й туроператори) пристають на прохання своїх клієнтів та оформлюють їм страхові «мильні бульбашки». Однак будь-кому, хто свідомо обирає такий варіант, варто знати: у випадку, якщо з туристом на відпочинку щось трапиться, тобто настане страховий випадок, претензії в першу чергу буде пред'явлено саме агентові, що, у свою чергу, призведе якщо не до фінансових, так до репутаційних втрат для компанії. Адже з формальної точки зору агент не зобов'язаний врегульовувати негаразди свого фактично незастрахованого клієнта. Проте в умовах високої конкуренції на ринку туристичних, зокрема, агентських, послуг репутаційні втрати в такому випадку можуть бути настільки суттєвими, що агентові просто доведеться вкладати власні кошти задля врегулювання ситуації – у надії на майбутнє повернення цього клієнта, його друзів та родичів.
Подібні речі трапляються й усередині ланцюжка туристичних послуг, наприклад, у відносинах між операторами та агентами. Редакції УТ час від часу повідомляють, що деякі туроператори задля підвищення конкурентноздатності своїх продуктів переконують агентів дезінформувати своїх клієнтів щодо наявності угоди страхування ризиків банкрутства туроператора. З точки зору кінцевого споживача, перевірити наявність такої угоди практично неможливо: адже вона укладається між двома юридичними
особами та формально відношення до кінцевого споживача не має. Проте навіть наявність такої угоди нічого насправді не гарантує: адже банкрутство системного туроператора зазвичай призводить до неврегульованих зобов'язань розміром у сотні тисяч євро. Жодна українська страхова компанія не в змозі сама, без перестрахування за межами нашої держави, покрити такі збитки. З іншого боку, в Україні нараховується 2, максимум 3 страхові компанії, які реально перестраховують свої ризики у провідних страхових товариствах світу. Щоб не виділяти когось на тлі інших, ми тут не наводитимемо їхні назви, хоча кожному, хто працює в туризмі, вони відомі.
Отже, наші поради агентам: незважаючи на високу конкуренцію в галузі та бажання будь-що заробити комісійні від продажу туру, нехтувати страхуванням у будь-якому разі не варто. Краще за допомогою наочних прикладів переконати клієнта придбати поліс, який реально покриває більшість ймовірних для конкретної подорожі ризиків, ніж потім у пожежному порядку позичати гроші для оплати лікування чи термінової евакуації туриста додому. Що ж до дезинформації клієнтів щодо нібито наявної угоди страхування ризиків туроператора, то такі пропозиції мають, у першу чергу, насторожити агента на предмет: чи не придбає він, продавши такий тур від такого оператора, собі великих проблем?
назад >>>
|
English