|
Туризму потрібна державна політика!
Анна РОМАНОВА, народний депутат України, голова підкомітету туризму, курортів та рекреаційної діяльності
В Україні оголошено стратегічний курс на дерегуляцію та максимальну лібералізацію бізнесу. Такі прагнення є цілком зрозумілими, тому в більшості випадків підтримуються як законодавцями, так і виконавчою владою. Я, проте, переконана, що дерегуляція та лібералізація мають певну межу яку в будь-якому разі переходити не варто.
Наприклад, у туризмі сьогодні немає жодного державного регулятора. А відтак немає й державної політики. На жаль, керівники Міністерства економічного розвитку і торгівлі, до компетенції якого наразі відносяться питання державного регулювання туристичної галузі, не надають цим питанням належного значення. Немає згадки про туризм і в Концепції економічного розвитку України - міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічюс вважає, що це не на часі. Однак саме туризм протягом нетривалого часу здатний завести значні кошти в національну економіку. Це можливо як шляхом інвестицій в оновлення наявної інфраструктури (чи побудови нової), так і за допомогою акумуляції коштів, які витрачають самі туристи - як іноземні, так і вітчизняні. Цим шляхом у різний час йшли майже всі наші сусіди - Туреччина, Болгарія, Грузія, Угорщина, Польща - отже, немає жодних чинників, які б унеможливлювали цю дорогу і для України. І це вже добре розуміють на місцевому рівні: приклади Львова, Одеси чи того ж таки Трускавця у розвитку та промоції власного туристичного продукту говорять самі за себе.
Та варто зрозуміти: місцевий рівень має певні обмеження. Голова навіть найуспішнішої туристичної дестинації, чи навіть цілого регіону, просто не в змозі вирішувати питання державного, а тим більше, міжнародного, рівня - як-от будівництво автодоріг чи відкриття додаткових пунктів пропуску на кордонах. Це просто не його рівень, тому такі питання має вирішувати держава. А для цього в державі має бути розроблена політика щодо туристичної галузі. А розробляти таку політику мають фахівці, об'єднані в спеціальному державному органі на кшталт Державної агенції з питань туризму й курортів, яка до минулого року діяла в Україні протягом кількох років. Звичайно, в цього органу мають бути відповід¬ні повноваження, та й працювати там повинні люди, що розуміються на проблемах туристичної галузі. Бо саме тоді у нас з'явиться, нарешті, ефективна промоція України як конкурентного напрямку на міжнародному ринку туристичних послуг. Ну й, звичайно, для повноцінної діяльності цього органу має бути передбачено певний обсяг фінансування з держбюджету - з відповідними механізмами контролю над його витратами. Наші сусіди, до речі, роблять саме так: наприклад, у Польщі із представників туристичної громадськості створено потужну Польську туристичну організацію (ПОТ), до компетенції якої відноситься розроблення турпродукту для пріоритетних цільових аудиторій туристів (наразі їх нараховується 14), а також промоція туристичних можливостей Польщі за її межами. Що ж до бюджетного фінансування, то на 2015 рік у Польщі на туризм виділено 48 млн. злотих (приблизно 12 млн. євро), при цьому ПОТові дісталося 39 млн. злотих. У нас же немає ані державного органу в галузі туризму, ані громадської Національної туристичної організації, ані бюджетного фінансування туризму. Відтак немає й жодного промо на міжнародній арені... Доходить до абсурду: в нас досі діє украй застарілий Закон України «Про туризм», який передбачає наявність державного органу з питань туризму. Проте цей орган ліквідовано, а натомість нічого не створено. Відтак для фінансування, якщо б воно навіть і було, немає бенефіціару та відповідальних осіб.
Враховуючи сказане, я вважаю, що в Україні є такі стратегічні напрямки для розвитку туристичної галузі: - Пріоритет в'їзного та внутрішнього туризму.
Галузь має залучати в економіку гроші, а не виводити їх із країни. Це, звичайно, не означає, що держава якимось чином має стримувати діяльність компаній на ринку виїзного туризму, проте держпідтримка галузі має стосуватися лише інкамингу та внутрішнього туризму. - Усебічний розвиток державно-приватного партнерства.
В нинішній ситуації держбюджет України не в змозі фінансувати всі необхідні видатки, пов'язані із гармонійним розвитком туристичної галузі. Проте держава цілком здатна створити умови для залучення цих коштів із зовні. За рахунок цих коштів можна вирішувати як програми загальнодержавної важливості (наприклад, будівництво та капітальний ремонт автошляхів у туристичних регіонах, закупівлю сучасного рухомого складу для залізниць для здійснення перевезень до курортів тощо), так і безпосередньо промотувати туристичні можливості нашої держави за її межами. - Розумне регулювання галузі з боку держави.
Нам, наприклад, вдалося відстояти ліцензування туроператорської галузі (хоча в його нинішньому вигляді воно украй недосконале та потребує докорінного реформування), на черзі - проблема «чорних екскурсоводів», запровадження дієвих механізмів туристичного страхування туристичного продукту по всій довжині туристичного ланцюжка, врешті-решт, повернення ліцензій для турагентської діяльності - хоча б з метою недопущення ситуацій, подібних недавньому банкрутству мережі «Гарячих турів». Так само мають запроваджуватися сучасні підходи й до категоризації готелів - бо сьогодні таку процедуру пройшли усього близько 250 об'єктів розміщення в Україні, що не може вважатися нормальним для держави з потенційно великим турпотоком. На мою думку, в категоризації об'єктів розміщення має брати активну участь туристична громадськість - у такий спосіб, нарешті, буде подолано корупцію при присвоєнні готелям «зірок», та й узагалі суттєво підвищить прозорість цього процесу до рівня світо¬вих стандартів.
Отже, Україні потрібна державна політика в туристичній галузі. А відтак - відповідний орган державного регулювання, співробітники якого володітимуть сучасними методиками розроблення та запровадження у життя конкурентоздатних державних продуктів. Бо на державний продукт, як і на приватний, теж необхідно шукати покупця, й робити це мають професіонали, які, переконана, в Україні є, які готові служити своїй країні, й наразі лише чекають на запрошення від держави поділитися своїми знаннями та вміннями. ДО РЕЧІ
Питання «чорних гідів» є надзвичайно важливим в умовах інформаційної війни, яку здійснює сьогодні Росія проти України в усьому світі. Адже не виключено, що під виглядом «гідів» до України засила-тимуться пропангандисти, які за допомогою спонсорованих ворогом екскурсій відповідним чином налаштовуватимуть населення певних регіонів, роздуваючи у такий спосіб сепаратистські настрої. Тому в Україні має бути повернено інститут дозволів на екскурсійну діяльність. назад >>>
|
English