|
Продюсер як патріотичний фах
Олександр КАЛІНІЧЕНКО
Колись продюсерство в Україні було доволі прибутковим бізнесом. Містами України постійно курсовали десятки гастролерів переважно російської або «навколоросійської» естради від Кіркорова, Газманова до «Кроликів» та Сердючки. Збирати гроші з довірливих українців за низькосортний товар було не тільки прибутково, але й почесно. Професія «продюсер» звучала гонорово, носіїв цього фаху запрошували на радіо та телебачення, де із розумним виглядом вони віщали про «формати», про те, що «піпл хаває», та вихвалялись один перед одним популярністю чергового проекту «співочих панчіх». Утім, багато з тих «продюсерів», віддавши український ще не окріплий музичний ринок на розпродаж росіянам, зараз вже таксують або працюють офіціантами. Та навіть тепер вони можуть годинами розповідати як заробляти гроші на музичних виконавцях і чому українська музика - це «не формат».
З іншого боку, попит на українську музику дуже потужний, але пропозиції й досі не доходять до слухача. У першу чергу тому, що наявні ЗМІ користуються старими та нав'язаними ззовні уявленнями про попит, або ж здійснюють відверто антиукраїнську діяльність. Навіть зараз почути професійний український матеріал в ФМ-діапазоні практично неможливо навіть у Києві, не кажучи про Харків. Запоріжжя. Одесу... На Західній Україні ситуація теж не найкраща: навіть у ресторанах, в таксі, караоке, кав'ярнях ефір заполонили російський шансон та попса. Українські виконавці витиснуті до пивних барів та містечкових фестивалів «для своїх», що проводяться переважно у Західній Україні. Тому патріотам не залишається нічого іншого, ніж почати руйнувати порочну систему знизу. Тобто ставати народними продюсерами українських гуртів та виконавців. Хоча виправити ситуацію, що складалася протягом багатьох років, досить важко, але кращого часу, ніж зараз, вже не буде.
Прикладів культурного опору вже доволі багато, від «лагідної українізації» Ореста Лютого, культурологічної діяльності «Останньої Барикади» Олеся Донія, до відчайдушних марш-кидків українських виконавців на Східний фронт. Одним з прикладів такого культурного прориву стала поїздка автора-виконавця Сергія Файфури (автора пісень «Дайте волю Надії», «Бандера», «Засланці») разом з гуртом «Тінь Сонця» («Їхали Козаки», «У цьому полі, синьому як льон», «Ніколи не плач») з концертами в Артемівськ та Курахово - міста, які знаходяться практично на лінії фронту. Якщо в Артемівську концерт відбувся для військових на базі батальону «Київ-12», то у Курахово виконавці виступали на центральній площі міста.
 Досвід цієї поїздки доводить, що настав час культурного українського наступу на Схід. Якщо ми не використаємо цей час тимчасового перемир'я для укріплення своїх позицій на Донбасі, то, можливо, другого шансу вже не буде. Доречним було б, використовуючи досвід проведення українських музичних фестивалів, починати поновлювати контроль над своїми територіями та просуватись на Схід і Південь, можливо, переносячи як наявні фестивалі, так і створюючи нові.
Редакція журналу «Український Туризм» запрошує всіх небайдужих керівників та працівників української туристичної індустрії до співпраці в напрямку розвитку фестивального руху на територіях, які зараз потребують нашої підтримки, та пропонує долучитися до проведення туру українських виконавців по Луганській області у серпні та Другого фестивалю «Дунайська Січ» в м. Ізмаїл у вересні. назад >>>
|
English