 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Останнім часом серед туристичної громадськості загострилася дискусія щодо режиму в'їзду іноземних громадян в Україну. Прихильники глобальної лібералізації закликають наслідувати приклад Грузії, яка скасувала візові вимоги для громадян та резидентів переважної більшості держав та територій. Їхні опоненти цілком обґрунтовано вказують на ризики нелегальної міграції з усіма наслідками, що із цього витікають. Тим часом процес лібералізації процедури оформлення українських віз для громадян третіх країн все ж таки триває, хоча й не так швидко, як хотілося б прихильникам максимальної лібералізації. Так, в аеропорту «Бориспіль» здійснюється експеримент щодо спрощеного оформлення віз громадянам КНР (про його попередні результати інформацію розміщено в цьому ж номері - Ред.), з 1 жовтня таку практику розширено й на деякі інші аеропорти держави. Також візи за спрощеною процедурою можуть отримати й громадяни деяких держав регіону Перської Затоки. Наприклад, ОАЕ, Катару чи Кувейту. Тим не менше, процедура оформлення української візи для громадянин третіх країн, щодо яких не запроваджено механізмів спрощення, в загальному випадку виглядає таким чином: 1. На першому етапі громадянин України чи резидент (фізична або юридична особа) має оформити в місцевому відділенні Державної міграційної служби України (ДМСУ) запрошення для іноземного громадянина (громадян). Термін оформлення такого запрошення - 20 днів, під час яких особу запрошеного іноземця перевіряють на предмет можливості його в'їзду в Україну. 2. Після того, як таке запрошення буде, врешті-решт, отримано, його необхідно надіслати заявникові на українську візу. Українські консульства не приймають факсових чи електронних копій, тож запрошення доведеться надсилати поштою або ж вдатися до послуг міжнародних кур'єрських служб, що суттєво прискорює проходження відправлення, але водночас суттєво збільшує витрати на пересилання. Тут варто зауважити, що Україна в цьому не винайшла велосипед: практика подачі оригіналів запрошення застосовується багатьма країнами світу та має на меті виявлення фальшивих запрошень. 3. Із оригіналом запрошення та іншими супровідними документами іноземний громадянин має прибути в українське консульство та заповнити анкету, сплативши при цьому консульський збір (його розмір починається від $80). Зауважимо, що в деяких випадках для іноземця дістатися до українського консульства - справа зовсім нетривіальна. Так, українська консульська установа, що обслуговує громадян Шрі Ланки, знаходиться в Делі. У той же час відносини між Індією та Шрі Ланкою є досить-таки напруженими, тож ланкійцям, щоб потрапити до Індії, треба також оформлювати візу, що є досить-таки непростою справою. Але навіть після усіх цих поневірянь український консул не має права одразу видати заявникові візу - він повинен відправити відомості про заявника до Києва, де його кандидатуру знову перевірятимуть на можливість в'їзду до України. Така перевірка зазвичай триває кілька тижнів. Утім, це стосується лише країн міграційного ризику. Громадяни країн, яким необхідна віза для в'їзду в Україну, але вони не входять до переліку країн міграційно¬го ризику, отримують візи у визначений нормативними актами термін: звичайна процедура - 15 календарних днів, або термінове оформлення візи - до 15 календарних днів. 4. Якщо Київ надає дозвіл на в'їзд іноземного громадянина в Україну, його пригоди на цьому не закінчуються. Адже офіцер Держприкордонслужби може відмовити власникові української візи в'їзд до країни у випадку, якщо його. не зустрічає громадянин чи представник організації, що запросили гостя в Україну. Такі прецеденти, на жаль, періодично трапляються. Також варто звернути увагу на такий момент, як підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземця, яке визначається відповідно до Постанови КМУ №884 від 04.12.2013р. Це стосується лише іноземців, але при подачі документів на оформлення запрошення іноземцю, органи Державної міграційної служби України також вимагають від приймаючої сторони надати документи для підтвердження достатнього фінансового забезпечення. Частіше за все у відділеннях ДМСУ посилаються на ту ж саму Постанову КМУ, проте насправді українське законодавство не визначає, що це має бути за документ. Тож якщо іноземець подає до посольства України у відповідній державі документ, який підтверджує його платоспроможність, навіщо те саме робити приймаючий стороні? І навпаки, навіщо іноземцю надавати підтверджуючі документи в посольство, якщо приймаюча сторона не отримала би запрошення від ДМСУ не надавши туди зазначені документи?
|
|||||||||||||