Український туризм

«Народний музей України» — це громадська спілка, яка об'єднує фахівців у галузі культурної спадщини. Мета організації абсолютно актуальна та зрозуміла: через дослідження та публічну презентацію культурних надбань актуалізувати найбільш вагомі культурні українські цінності і презентувати їх широкому загалу.

Чому це так важливо? Тому що Україна стоїть перед рядом великих викликів. Звичайно, в першу чергу це — гібридна війна, в яку ми втягнуті. Це — цивілі-заційна війна, яка зазіхає на наші культурні коди, на нашу самоідентифікацію. Сьогодні кожен з українців перебуває перед потужнім тиском ворожої пропаганди.

Народній музей України намагається цьому протистояти, використовуючи культуру як інструмент, через виставки, через книговидання, через медійні та діджитал проекти, через відкриття пам'ятників українським героям. Відкриття таких пам'ятників дуже важливе і в процесі декомунізації, який почався декілька років тому і триває досі.

Ми розуміємо, що державна політика у сфері декомунізації є не зовсім послідовна. Тобто цей процес у свій час було дуже потужно запущено, але він почав пригальмовувати. Тому народний музей України долучається до цього процесу. Спільно із нашими партнерами ГО «Музичний батальйон», було встановлено пам'ятник Петру Болбочану в Києві. Ще одне погруддя полководця було делеговано до Харкова. У планах встановлення пам'ятника Василю Вишиваному, княгині Ользі, Василю Сліпаку.

Здавалось би пам'ятники у сучасному динамічному просторі великих и малих міст не є помітними чи важливими, втім, це маркери, які залишаються назавжди. І вони формують простір та свідомість. Дуже часто, коли ми прогулюємось и бачимо пам'ятник, можливо, ми відразу не змінюємо свою думку до ти чи інших обставин. Проте на підсвідомому рівні відкладаються імена та прізвища. І коли ми повертаємось до певних історій, ми згадуємо ці маркери.

Важливо для молоді та дітей, у якому просторі вони ростуть, які пам'ятники, пам'ятні знаки, таблички вони зустрічають у містах і зчитують їх. Особливо це важливе для Києва. Столиця завжди задає тон, спільним діям, у культурній та громадський політиці. Коли був встановлений пам'ятник Петру Болбочану у Києві, відразу на його батьківщині на Буковині заговорили про те, що було б добре, якщо б такий пам'ятник з'явився і там. І я думаю, що найближчим часом це станеться.

Ще одна задача «Народного музею України» — це сприяння активізації громад у різних регіонах. Новаторською є діяльність Музею, яка пов'язана з публічним експонуванням артефактів із приватних колекцій. В Україні існує величезна кількість колек¬ціонерів, які відповідальні за збереження вражаючих культурних та історичних артефактів з терен нашої країни: починаючи від кам'яного віку і Трипілля, яким більше 6 тисяч років до Давної Русі, козачини чи періоду визволення двадцятого століття. І всі ці артефакти є дуже значимими і невід'ємними у контексті розуміння своєї історії та ідентичності. Як правило, ці колекціонери — свідомі громадяни, які колекціонують ті чи інші артефакти, розуміючи їх цінність та слабку ефективність державних інституцій в цьому напрямку. Збір, систематизація та збереження культурної спадщини — це систематична ресурсозатратна справа, яка вимірюється десятиліттями, і яка рідко буває серед глобальних пріоритетів на теренах хронічної політичної боротьби та міжусобиць.

Сьогодні Народний музей намагається стати майданчиком, який буде пов'язувати приватні колекції із державними музеями та приватними галереями для того, щоб найцінніші артефакти публічно презентувалися та зайняли своє заслужене місце в процесі державотворення.

Окрім того, ми намагаємось спонукати культурно-наукову спільноту до діалогу та обговорення стану законодавства у різних галузях культури, аби розробляти сучасні динамічні закони, які відповідають нагальним проблемам суспільства та використовувати найкращий досвід успішних країн, який сьогодні дуже потрібен Україні. Йдеться про співпрацю між приватними колекціонерами та державними музеями та її законодавчу унормованість. Наша мрія, це коли кожного разу, як ми знаходимо унікальну цінну колекцію, була можливість домовитись з профільним національним державним музеєм та експонувати її на належному рівні.

Ще одна дуже важлива складова нашої роботи — це привернення громадської уваги до стану українських державних музеїв. На жаль вони сьогодні не відповідають запитам часу і суспільства та за майже тридцять років незалежності все ще не можуть вийти з летаргічного сну. Для багатьох поход до музею може бути таким собі випробуванням, мандрівкою в радянський союз та зовсім не цікавим заняттям. Хоча насправді ці місця можуть і повинні бути вкрай затребуваними та функціональними майданчиками.

Один з наших партнерів — «Музей становлення української нації» є прикладом того, коли приватно-громадський сектор створює музей, на який є запит, і він розрахований на абсолютно різноманітніші аудиторії. Для українців і туристів це абсолютно унікальне та нове за форматом місце.

Сучасний споживач, це не просто відвідувач, який прийшов подивиться на окремі предмети. Він хоче пізнати історію, він шукає емоцій і вражень. Якщо цього не дає український музей, якщо українські куратори неправильно формують виставки і подачу нашої культурної спадщини, тоді увага глядача переключається на надто емоційний, дуже часто фейковий і пропагандистський продукт, засилля якого ми маємо з боку Російської Федерації.

Наразі ми вже маємо успішний досвід співпраці із кількома музеями. Перший дуже успішний кейс Народного музею України — це співпраця з державним музеєм Вікентія Хвойки, який знаходиться в селі Халеп'я Київської області. Туди вже тричі було передано на експонування та у постійну власність музею значну кількість артефактів Трипільської доби від різних колекціонерів. В майбутньому ця співпраця буде лише розширюватися. Ми готуємо ще кілька етапів оновлення експозиції, та плануємо робити спільні діджітал та івент проекти, для того, щоби залучати відвідувачів та туристів до цього музею.

Коли ми вперше потрапили до державного музею Вікентія Хвойки, першовідкривача Трипільської культури, усі ми були вражені, що там немає справжніх артефактів Трипілля, а дев'яносто дев'ять відсотків експозиції — сучасні копії. Як таке може бути у місці, яке повинно давно бути туристичною та ідеологічною Меккою? Як на мене цей музей — один із обов'язкових на туристичної карті країни. Тому ми й намагаємось виправляти цю ситуацію та почали свою роботу саме з цього майданчика та цього історичного періоду.

Другий успішний кейс Народного музею України — це співпраця з приватним музеєм — Музеєм становлення української нації, який є приватно-громадським майданчиком і, разом з тим, це дуже влучний і вдалий приклад того, як сьогодні мали б виглядати всі музеї в Україні: із використанням діджитал технологій, емоційної складової, потужними соціальним медіа, тощо. Зовсім нещодавно ми передали сюди просто фантастичний артефакт, який має величезне значення для України і всього світу — «Трипільську усмішку». Це — величезна таріль, який шість тисяч років, із зображення усмішки. Це також була модель відпрацювання співпраці між приватним колекціонером та музеєм. І тут Народний музей України виступив майданчиком (чи платформою), яка скомунікувала ці організації та організувала публічне висвітлення події, привернула увагу широкої громадськості та актуалізувала питання можливої співпраці. І нам вдалося досягнути необхідного результату — тепер цей фантастичній артефакт може побачити будь хто, він повністю в публічному доступі.

Загалом існує ряд відповідних законів, що стосуються культурної спадщини та археології, але більшість з них застарілі, частина з них формувалась взагалі на основі радянських законів, які абсолютно відкидали приватну власність як одну з найпоширеніших форм власності в світі. Сьогодні у сучасному динамічному світі звичайно все виглядає по іншому. По всьому світі існують приватні колекції та аукціони, також працюють державні музеї, сформовані із приватних колекцій. І це є цілком логічним і закономірним процесом, на основі якого постали найпотужніші світові музеї та дослідницькі центри. Чому ж тоді вся ця нормативна база абсолютно не адаптована до сучасного стану речей в Україні?

Що варто зробити? Переглянути ряд законів, і внести до термінологічного запасу всі ці визначення: «приватний колекціонер», «приватна колекція». Має бути розроблена модель, як приватні колекції можуть співпрацювати з державними музейними просторами.

Тобто можна йти двома шляхами: щоб все залишалось в статус-кво і говорити, що в загалі проблем не існує, або ж можна рухатися вперед і їх вирішувати. І як раз завдяки цій ініціативі з певним часом нам вдасться досягти цих результатів.

Наразі «Народний музей України» працює над най¬ближчими планами на 2021 рік. Ми повністю відкриті для співпраці з різними проектами по формі та змісту, якщо вони стосуються української культурної спадщини та запрошуємо до співпраці приватні та державні ініціативи. Ми готові бути майданчиком, який поєднує їх, який бере на себе частину організаційної та логістичної роботи. І все це задля того, щоб ми могли разом створювати синергетичні та дуже якісні публічні культурні продукти.

Ще одну із своїх місій ми вбачаємо в тому, щоб поєднувати багато окремих організацій, задля того, аби кооперувати зусилля. Адже є безліч чудових організацій та ініціатив, особливо у регіонах, але вони розріджені та не скоординовані. В такому стані дуже складно вибудовувати складні та затратні проекти. Але якщо поєднати зусилля кількох організацій з чітким розподілом функцій та обов'язків, то проекти вдаються значно вищого рівня та зовсім іншого масштабу.

Успішні кейси «Народного музею України»