Українська   English
RSS

 


 
 
 
Підписка на розсилку:
e-mail:

           

 

Пам’ятники сучасної України

Євген Букет, головний редактор газети «Культура і життя», почесний краєзнавець України

Про пам’ятники Києва можна говорити фактично з початку 19 століття, коли було установлено знаменитий Монумент Магдебурзькому праву в Києві. І відтоді фактично почалася історія монументального мистецтва у нинішній столиці України. 

Якщо говорити про пам’ятники, які були зроблені до визвольних змагань 17-21 років, то таких пам’ятників, безумовно, було небагато в Києві, і десь здається з десятка два з них зберіглося. 

Крім звичайно вже названого мною Монументу Магдебурзького права, також зберігся пам’ятник Богданові Хмельницькому. Сьогодні реконструйований пам’ятник княгині Ольги на Михайлівській площі, відповідно він теж був створений в ті часи. 

Пам’ятник Тарасу Шевченко

Найбільш такою історією, яка в принципі була пов’язана із українськими пам’ятниками в Києві, була історія із спорудженням пам’ятникові Тарасові Шевченко. Воно почалося ще до 1905 року, коли офіційно Київська Дума дала дозвіл на встановлення цього пам’ятника, і завершилося фактично у 1914 році розгоном охочих встановити цей пам’ятник, і взагалі придушенням мітингів, які відбувалися тоді на сторіччя від дня народження Тараса Шевченко. Сам пам’ятник Шевченкові в Києві вдалося встановити лише в 1939 році - це вже був сталінський пам’ятник з відповідними ідеологічними нашаруваннями, якій стоять зараз у парку Шевченко. Але треба це відзначити, що все ж таки в радянському союзі була якась логіка у споруджені всіх цих пам’ятників. Тобто вони прив’язувалися до відповідних міст. Наприклад, пам’ятник Тарасові Шевченко поставили напроти університету, який став носити ім’я Тараса Шевченко. 

Особливо це помітно було в після воєнний період після Другої Світової війни, коли встановлювалось дуже багато пам’ятних знаків присвячених саме подіям війни. І знаменитий радянський культ великої перемоги, який тоді увінчувався. Також треба не забувати про пам’ятники, які були встановлені уже в пізніший період у 60-70 роках, коли уже стався у нас процес, так би мовити, відлиги і уже почали з’являтися саме в той час пам’ятники безпосередньо українським діячам культури, які раніше до того також не встановлювались. 

Пам’ятники у Києві

Але у нас, в незалежній Україні, я мушу це констатувати нажаль відсутня так би мовити логіка встановлення монументальних фігур. Тобто ми встановлюємо пам’ятники здебільшого хаотично. Їх можна розділити так би мовити на певні групи пам’ятники Києва. Вони діляться на пам’ятники державним, політичним, релігійним, військовим діячам – це Володимиру Великому, Пилипу Орлику. Дорече пам’ятник Володимиру Великому він так стоїть із часів 19 століття Російської імперії. Потім Княгині Ользі, Петрові Сагайдачному, князю Святославу, Богдану Хмельницькому, В’ячеславу Чорновілу, Ані Ярославні, Ярославу Мудрому – тобто це пам’ятники державним, політичним, військовим діячам України. 

Величезна група пам’ятників діячам науки і культури, причому ми маємо їх досить багато – кілька десятків. Причому кілька пам’ятників Франкові, Лесі Українці, кілька Тарасу Шевченко, навіть два пам’ятники Петро Могилі, два пам’ятники Сергію Корольову встановлено в Києві. Крім того, ми маємо групу пам’ятників на честь подій історії Києва та України. От зокрема із новітніх пам’ятників у нас є два пам’ятника героям небесної сотні, це вулиця Тургенівська 11 і академіка Янголя 5. Також знаменитий монумент незалежності на Майдані Незалежності знову ж таки та й інші пам’ятники. Зокрема хочу назвати на честь першого київського трамваю пам’ятний знак на Поштовій площі. 

Також у нас в Києві встановлено десь до десятка пам’ятників жертвам голодомору, два пам’ятника жертвам радянських репресій їх на території боківнянських могил і пам’ятник жертвам репресій НКВС, і величезна група пам’ятників, які залишились на честь Другої Світової війни. І так сумно відомий пам’ятник на могилі Ватутіна у нас зберігається, через те що не потрапили ці пам’ятники під дію декомунізації. Тобто дуже багато їх стоїть, які мають досить такий контраверсійний зміст. Але я думаю що з часом вони все ж таки будуть якимось чином переосмислені, принаймні ці пам’ятники. І кілька в нас ще залишається недокомізованих, присвячених подіям радянського часу. Зокрема пам’ятник арсенальцям, тобто його намагаються якимось чином так би мовити довести до сучасного вигляду. Але сенс від того не міняється: та сама гармата, яка стріляла по справжнім оборонцям Києва. 

Іноземні герої

І відповідно також у нас багато пам’ятників на честь діячів зарубіжних, наприклад, на території парку Нивки стоїть пам’ятник Жамбилу Жабаєву чи Гайдару Алієву на території МАУП. Тобто зазвичай іноземні посольства роблять таким чином: пропонують встановити пам’ятник, наприклад, тому ж Шевченкові десь у себе, в своїй країні, ми натомість установлюємо їхній пам’ятник на території України. Зокрема, встановлюємо пам’ятник у Києві людині, яка в принципі до нашої столиці не має жодного стосунку. Такі пам’ятники, так само є, і все це свідчить про абсолютно хаотичну державну політику в галузі монументального мистецтва. Тобто ми реально встановлюємо пам’ятники абсолютно хаотично.

Міська скульптура

Якщо говорити про міську скульптуру – це ще одна група пам’ятників, то ми тут маємо і пам’ятник Буді і пам’ятний знак Мухамеду, Моісею, паровозу, Платону, Сократу, хлопцям і дівчатам пам’ятники. І навіть є такий проект «Шукай» у нас в Україні і там створено, якщо вірити Вікіпедії, десь кілька десятків скульптур. Причому, ці скульптури, у нас там, наприклад, київський каштан, київське сухе варення, київський екіпаж, київський трамвай – воно все до Києва має свій стосунок. Це такі мініатюрні, так би мовити, скульптури, які можливо теж мають місце. Але як вони вписуються, так би мовити, в концепцію, в пейзаж міста, в його інфраструктуру, в його логіку побудови? Київ в цьому сенсі нагадує мені Скоп’є, столицю північної Македонії, там де стоять пам’ятники буквально всім: від римських імператорів до комуністичних вождів Югославії і політичних діячів сучасної Македонії. Там просто хаос – я нарахував лише в центрі Скоп’є десь 3-4 тисяч скульптур, і відповідно логіки там абсолютно жодної не має. 

Пантеон справжніх героїв

Якщо ми говоримо про те, що ми повинні увіковічувати в скульптурі наших героїв, то ми повинні визначитися із пантеоном цих героїв: кого справді вважати героями, починаючи від трипільської цивілізації, і, закінчуючи, сучасним часом. Тобто ми повинні виписати дуже добре, що ми провели декомунізацію. Це надзвичайно важливий і, мабуть, найбільший здобуток на сьогоднішній час революції гідності - це те, що ми позбавилися величезної когорти пам’ятників «вождям світового пролетаріату». Саме ми позбавилися назв вулиць, які нас на кожному кроці тримали в стані колоніальної залежності, яка була останні 350 років. 

І відповідно наша задача зараз не просто змінивши назву вулиць, а нам ще треба зафіксувати на деяких вулицях у вигляді барельєфів на честь кого вони названі, де це можливо поставити замість радянських пам’ятників пам’ятники українським діячам. От у нас стоїть пам’ятник, який захищає дуже активно київська влада - пам’ятник Щорсу на розі вулиці Петлюри і Володимирської, логічно що би мав стояти пам’ятник Петлюрі на тому місці. Про це точаться розмови давно. Але, чи зважаючи на те, що позував до цього часу для цього пам’ятника Щорсу перший президент України Леонід Макарович Кравчук. Тобто, ми фактично знаємо, що це пам’ятник молодому Кравчукові, чи з якісь інших причин, але цей пам’ятник досі стоїть і його ніяк не може жодна влада і жодна група національно свідомих громадян знести. 

Постамент вождя 

Знову ж таки хіба це єдиний приклад чому ми досі не знесли постамент місця пам’ятника Леніну, яку слава богу наші патріоти 8 грудня 2013 року прибрали. Тобто шо ми очікуємо від цього постаменту? Ми очікуємо що колись настане той час, коли Леніна можна бути помістити назад. Я був нещодавно приємно вражений центральною площею Фастова, де стояв пам’ятник негру Леніну. Тобто це такий чорний був пам’ятник Леніну, який встановили за підтримки дружніх африканських країн свого часу. І цей пам’ятник зрештою знесли і повністю цю площу перебудували. Тепер встановили там пам’ятні знаки соборності, дуже такі симпатичні скульптурні композиції, і площа просто змінила своє обличчя реально. Яка причина того, що на Бесарабській площі стоїть і досить цей постамент на якому стояв Ленін я не розумію. Звичайно, там уже приліплювали синю руку. Зараз що там? Тепер там стоїть тризуб, якійсь здається, але, все одно, на тому ж постаменті, який зберігається невідомо з якою метою, для чого. Треба місце повністю зачистити під нуль і наново там зробити зрозуміло що. Там потрібна якась скульптура, але знову ж таки треба провести нормальний конкурс і зробити повністю перепланування тієї території.

Пам’ятник Петлюрі у Києві

Я дуже радий і дуже вдячний усім хто причетний до встановлення пам’ятника Петру Бобачанову у Києві. Тобто він з’явився саме там, де він був потрібен, де зійшлися і енергетичні, і цивілізаційні потоки. Але, знову ж таки, ми зараз маємо, наприклад, у Варшаві відкриті скульптурні композиції – пам’ятник Петлюрі. Пам’ятника Петлюрі в Києві досі не має. Нам потрібно у нинішній час усім діячам, які були причетні до української державності, до її становлення, поставити пам’ятники, і пам’ятник не один. То ми уже мали в проектах на Майдані Незалежності, окрім центральних експозицій, зокрема Грушевський, що сидить біля Центральної ради, повинні були бути скульптури також іншим діячам того часу. Проте, вони так і залишилися на папері. 

Сцена просучасної України

Теж саме навколо центральної фігури на Майдані Незалежності повинні були бути чи то 12, чи то 15 діячів української державності, починаючи від київських князів, та закінчуючи сучасними діячами. Але ми маємо замість того торговий центр - Глобус, якій показує сцену просучасної України, цю азартну економіку і торгові площі на центральній площі. І в цьому сенсі, у нас Україна звичайно дуже сильно відстає, тому шо ми повинні продумувати не тільки те, де і кому повинні стояти ці пам’ятники. 

Дальше у нас повинна бути деколонізація. У нас величезна кількість в столиці України вулиць, які присвячені Росії і діячам Росії. Кожен з них повинен бути проаналізований і повинен йому дати оцінку відповідно до того, які вулиці також оточують той чи інший мікрорайон. Повинні бути ці вулиці доповнені, які названі на честь діячів, чи на честь історичних подій, які відбувалися в Києві, чи в Україні певний час. Нам потрібна загальна політика, щоб наші вулиці виховували наше молоде покоління.

Пантеон пам’яті

Я зараз так само працюю над проблемами створення українського пантеону пам’яті. Тобто над проблемою створення в Україні меморіального цвинтаря, де були б поховані і перепоховані найвизначніші діячі української держави. Деякі могили повинні бути перенесені з інших країн. 

Ми пам’ятаємо 2017 рік, коли на державному рівні з дуже великими труднощами було вирішено питання з перепохованням праху Олександра Олеся. Це питання не буде поодиноким, тому що законодавство європейських країн таке, якщо 40 років за могилою ніхто не доглядає, то ця могила зрівнюється з землею. І це стосується також величезної кількості діячів, які поховані на території Європи і в інших частинах світу. 

Українська держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб переносити ці поховання в якесь визначене місце. Яке буде так само, як відповідні місця в Польщі, Франції і інших країнах, виховувати підростаюче покоління, показувати оцей пантеон і не тільки в вигляді могил, а й у вигляді скульптурних монументальних композицій, які будуть там споруджені. Зараз розглядається це питання на серйозному рівні створення такого пантеону на території Межигір’я. В комплексі такої глобальної реконструкції і Межигірської обителі хочуть створити отакий пантеон пам’яті. І це, на мою думку, надзвичайно прогресивна потужна ідея.