Український туризм - «ТРИПІЛЬСЬКА УС МІШКА», ЗОЛОТО СКІФІВ ТА УНІКАЛЬНІ ІКОНИ: ЯКИМИ ЕКСПОНАТАМИ ВРАЖАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ

Доба Російської імперії , а потім Радянського Союзу залишили українські музеї без численних артефактів, які були знайдені на нашій території , та мали б експонуватися тут. Навіть чи не головна ікона сучасної РФ — т. зв. «Володимирська Богоматір» — насправді вивезена з Вишгорода під Києвом. Тим не менше, українські музеї здатні вразити артефактами світового рівня. Особливо показовою є свідоцтва унікальної Трипільської культури: саме на українській території вже 5 тисяч років до Різдва Христового існували гігантські протоміста та передові технології однієї з найдавніших землеробських культур людства.

В Музеї становлення української нації з 2020 року можна побачити конічну миску з розписом темнобрунатною фарбою по більш світлій основі — ангобу. Чотири овали візерунку нагадують один з найвпізнаваніших символів сучасності — смайлик. Розписи трипільської кераміки, безумовно, мають сакральне значення, і виконували обрядово–календарну функцію. Найбільш поширене трактування «посмішкової» символіки — демонстрація різних фаз Місяця. Згідно з нею, «смайлик» відображає 8 зображень повного місяця, 6 у фазі зростання і 6 — згасання, загалом же таких символів — 20. Часом створення миски з візерунком вважається період 4 тис. років до н. е. Це — перше знайдене такого штибу зображення у світі.

«Усмішка» презентована громадською спілкою «Народний музей України» та належить до колекції «Колиска цивілізацій», яка розповідає про трипільський період нашої історії. І це далеко не єдиний артефакт, який свідчить про унікальність цієї грандіозної за надбанням культури.

Трипільці ткали орнаментовані тканини — тепер це можна стверджувати вже точно, адже були віднайдені давні нитки віком 5140 років. Чи треба зайвий раз наголошувати, що вони є першими в світі? Свідоцтвами розвитку ткацтва у трипільців раніше можна було вважати лише глиняні важки, що їх використовували на тогочасних ткацьких верстатах — судячи з усього, так само перших у світі. Принаймні, знахідка ниток не залишає сумнівів в тому, де і як вони використовувались.

Взагалі трипільці вдягалися в одяг двох типів — витканий на верстаті та сплетений гачком. Реконструкцію ткацького верстату тієї доби можна побачити, до прикладу, в музеї у Кам’янець-Подільському. А нитки зараз знаходяться в музеї в селі Халеп’я Обухівського району, куди були передані делегацією Народного

Знов-таки, трипільці винайшли гончарний горн–піч ще за тисячі років до того, як давні греки вперше згадали про таке виробництво. В 2013–2015 роках на гігантському поселенні-протомісті між селами Легедзин й Тальянка, а згодом і у селі Доброводи в Черкаській області були знайдені гончарні горни.

Так, горн, викопаний в Доброводах, мав 6 кв. м, та був оснащений кількома отворами для закладки дров. Модель його можна побачити в музеї-заповіднику «Трипільська культура» в с. Легедзине.

Скульптурка волів, що тягнуть упряж, з експозиції того ж самого музею «Трипільська культура» у Легедзиному – найстарше в Європі. Це одразу говорить про якісно вищий рівень землеробства на території сучасної України, ніж на Ближньому Сході, який традиційно вважався колискою обробки землі.

Від трипільських артефактів перейдемо до інших цікавинок. 1971 року археолог Борис Мозолевський під час розкопок кургану Товста Могила знайшов, причому в останній день розкопок, золоті артефакти, серед яких була і пектораль — велика нашийна прикраса сакрального призначення.

Вага пекторалі — 1 кг 150 г золота 958 проби, діаметр — 30,6 см. Її виготовлено за допомогою лиття на основі воскової моделі, а згодом піддано численним ювелірним в усіх сенсах процедурам – карбуванню, гравіруванню, філіграні, інкрустації тощо. Прикрасу зробили греки на замовлення скіфської знаті в другій чверті IV століття до н. е. в Пантикапеї (Керч) в Криму, або ж навіть в Афінах.

В багатьох джерелах супер-знахідку називають «царською пектораллю», хоча археологи вважають недоведеним, що в кургані був похований саме цар – адже розмір насипу, на їхню думку, для правителя замалий (в 15 разів менший справжніх царських), та і кількості прикрас недостатньо для першої особи. Але ясно, що воїн з Товстої Могли стояв на дуже високому щаблі влади та пошани, можливо, був навіть «першим після царя» та належав до царської родини.

Поруч з воїном була похована жінка, вбрання якої так само вражає багатством, бо майже усе було об шите золотими платівками, а на її скелеті знайдені численні золоті прикраси.

Попри наполегливі намагання Москви, знахідку «до центру» не віддали – і завдяки цьому Україна має цей безцінний артефакт. Пектораль та інші знахідки з Товстої Могили знаходиться в Музеї історичних коштовностей на території Києво–Печерської Лаври.

В кінці VII століття Візантією прокотилася хвиля іконоборства, такий собі аналог пізнішого протестантизму: зображення святих у будь-якому вигляді знищувалися як «кумири». Цей рух, направлений проти церковних багатств, підтримали деякі з імператорів, які бажали позбавити Церкву впливу. З того часу в світі залишилося тільки 12 ікон ранньовізантійської доби — а нею називають усю епоху до початку іконоборського руху. І чотири з цих ікон, датовані VI–VII століттями, знаходяться в Києві.

Їх привіз в середині ХІХ ст. видатний дослідник, єпископ Порфирій Успенський, коли відвідав один з найдавніших християнських монастирів — Єкатерининський на Синаї. Ікони, які монахи-пустельники зберегли в цьому віддаленому монастирі, він отримав у подарунок. Такі ікони вважаються найрідкіснішими в світі. Зроблені вони в техніці енкаустики – розтопленими восковими фарбами на дошках. За зображеннями вони схожі з римськими світськими портретами, а також посмертними портретами, знайденими так само в Єгипті, в оазі Фаюм. Унікальні ікони можна побачити в Музеї мистецтв ім. Ханенків в Києві.

Про нього заговорили в 2012–2013 роках, коли в Луврі проходила виставка робіт цього великого майстра доби бароко. Він створив десятки скульптур, за якими чітко прослідковується певна художня манера, але ані дати народження, ані походження, ані достеменної дати смерті ми досі не знаємо. Невідомо й що Пінзель робив, й де перебував, до середини 1740–х років, коли його ім’я несподівано «виринає» як чи не першого серед скульпторів Галичини, провідного майстра у магната Михала Василя Потоцького. Це й породжує численні припущення про особистість Пінзеля.

Як би там не було, на наш час відомо понад 60 творів цього скульптора. З середини 1740–х по осінь 1761 року він працював у Львові, Городенці, Бучачі та інших містах Галичини. Експресивність, емоційність, динамічність його творів роблять Пінзеля генієм всеєвропейського масштабу. І практично усі збережені на наш час роботи цього митця знаходяться в Україні, і більшості своїй — у Львові, де на Митній площі в колишньому костелі кларисок створено присвячений йому музей.