Український туризм - БОРЩ МИ НІКОМУ НЕ ВІДДАМО

Борщ шукають у горщиках трипільців і скіфів, проте поки що не знайшли. Іноді часом появи борщу чомусь згадується ХІV ст., хоча це нічим не підкріплене припущення. Донині датовані згадки про український борщ починались лише з XVІІІ ст., але одне джерело дає нам можливість занурити цю дату на два сторіччя глибше.

Імовірно, першу задокументовану згадку про український борщ маємо з 1584 р. і не де-небудь, а в столиці України Києві. Того року через Київ до Москви їхала купецька валка зі Львова, у складі якого перебував торговельний агент.

Він був німцем з Данціґа (Гданська), який довго жив у Львові, працюючи у заможного львівського купця. На час відвідин Києва чоловік мав 32 роки, встиг об`ї здити сусідні країни, як здібний торговець, був спостережливим, багато знав, цікавився історією, вів докладний щоденник і навіть замальовував міста й окремі споруди, які його зацікавили.

Груневеґ уперше їхав на схід від Львова, дорога лежала до Москви, і він залишив докладний опис цієї подорожі. Після закінчення торгової кар’єри Груневеґ присвятив життя католицькій церкві, ставши отцем Венцеславом, духівником Марини Мнішек, дружини московського царевича Лжедмитрія І.

Наприкінці багатого на події життя Груневеґ упорядкував свій щоденник, який став цінним джерелом з історії повсякдення земель, де він жив і якими мандрував.

Отже, 17 жовтня 1584 року купецька валка доїхала до Києва і зупинилася на ночівлю над річкою Борщівка — як вказав назву автор. Безсумнівно, це була нинішня річка Борщагівка, яка дала назву сучасним західним околицям Києва.

Завдяки саме цій обставині, ми несподівано дізнаємось про борщ. Справа у тому, що кияни пояснювали гостям походження назви річки тим, що у цій місцевості свого часу діяв борщовий базар. Можливо, автор і не занотував би таку дрібницю, бо питаннями топоніміки не цікавився. Проте його увагу привернула розповідь, нібито давній князівський Київ був настільки великим за розмірами, що простягався від Дніпра до Борщівки.

Груневеґ не описав рецепту борщу, але з наведеної цитати очевидно, що йдеться про так звану «першу страву», оскільки це одночасно і їжа, і питво, тобто вона є рідкою за своїм складом.

Історію про річку Борщівку і борщовий ринок Груневеґ міг почути увечері 17-го чи вранці 18 жовтня, коли ночував біля неї, а про побутування борщу у Києві дізнався протягом перебування у місті до 26 жовтня 1584 року. Щоденник Груневеґа відомий дослідникам давно. Оригінал твору зберігається в бібліотеці у Ґданську. Подані у ньому описи Львова і Києва популяризував академік Ярослав Ісаєвич.

Отже, від першої згадки про український борщ минуло 436 років, і вже на той час він був популярною народною стравою.

І останнє. Немає сумнівів, що борщ наш. Тож культова українська страва заслуговує на своє окреме свято. Дні і фестивалі борщу вже давно відбуваються в різних куточках України, набравши характеру народних святкувань.

Соковиті свідчення про борщ знаходимо у 1798 роц в «Енеїді» Івана Котляревського. До певної міри цей знаменитий твір є народною енциклопедією, тож Словник української мови подає до слова «борщ» цитату з Енеїди: «Не поцурайтесь хліба-солі. Борщу скоштуйте, галушок».

Оскільки перша згадка про український борщ пов’язана з конкретною датою, в межах 17-26 жовтня 1584 року, можливо, є сенс відзначати один з цих днів, наприклад, 17 жовтня, як День українського борщу.

Жовтень для цього напрочуд вдалий місяць, адже щойно зібрано врожай, у тому числі, з борщового набору, всього багато, все свіже і ще не закладене на зимове зберігання. А ще це може бути День київського борщу, який прикрашає столи киян ось уже понад чотириста років.