Український туризм - ЗАПОВІДНИК «ТРИПІЛЛЯ»

Відвідувачів у нас традиційно взимку небагато, я думаю, що якби ми були в районному центрі, то ситуація не була би іншою, там також взимку «туристичний сезон» просідає. Ми знаходимося в селі, на трасі Умань-Черкаси, за 20 кілометрів від Умані, і найбільша туристична активність у нас, як і у всіх, з початку квітня і до кінця листопада, поки ще тепло.

Приміщення, у якому ми знаходимося, це об’єкт незавершеного будівництва, яке і досі не здане в експлуатацію. Наш штат — невеличкий, з якого лише шість — наукові співробітники. У заповіднику є багато роботи, крім музейної, а самого музейного відділу — немає. Згідно нашого Положення — субота, неділя вихідні дні.

Ми хочемо, аби до нас їхало більше відвідувачів, але без збільшення штату — це проблематично. На туристичний сезон накладається робота у літніх археологічних розкопках.

Ми знаходимося в підпорядкуванні Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації . І всі наші кошти з обласного бюджету: зарплата, енергоносії і якась невелика частина на утримання нашої установи. Звичайно, що законодавство не забороняє отримувати інші надходження, зокрема, на благодійний рахунок від меценатів чи спецрахунок, на який ідуть кошти від реалізації вхідних квитків. Що стосується використання коштів з інших місцевих бюджетів, то там є певні обмеження або навіть заборона їх використання. Приватні або юридичні особи, звичайно, можуть допомагати нам через благодійний рахунок. У мину лому році підприємець Василь Хмельницький через свій благодійний фонд перерахував нам кошти, і ми змогли дещо закупити для заповідника.

Благодійність є великим плюсом у ситуації, у якій ми знаходимося, та в принципі і всі музейні заклади, не дивлячись на свій статус. Якщо порівнювати, ситуація скрізь дуже схожа. Ми постійно шукаємо додаткове фінансування, зокрема гранти. Вже другий рік поспіль ми отримуємо гранти від Українського культурного фонду. Якщо порівнювати, то на рік у нас є близько 50 тис гривень, які ми можемо пустити на розвиток, але грант у розмірі півмільйона, це для нас просто космічні кошти, які, згідно з проєктами, можемо використовувати для заповідника.

Стосовно приватних колекціонерів, тут ситуація особлива. Я вітаю приватне колекціонування, якщо воно не є археологічним. Наприклад, етнографія, та все, що з цим пов’язано, це люди рятують те, що може бути втрачено. Але те, що стосується археології, то тут я буду категорично проти. Ми знаємо цю ситуацію, вона непроста. Проте, стосовно приватних археологічних колекцій — величезне питання, де вони взялись, з яких джерел ці надходження. Найкращі, «найсвітліші» приватні колекції мають сумнівне походження — у будь-якому разі. Це думка професійних археологів, які працюють в Україні. На жаль, таких фахівців не дуже багато, в рази менше, ніж, наприклад, у сусідній Польщі.

Приватне колекціонування археологічних предметів, безумовно, потрібно ставити в рамки закону. А щодо «чорної археології», то вона має бути взагалі поза законом.

Є досвід інших країн. Дуже часто звертають увагу на Велику Британію. Проте, поруч є Румунія, де все набагато прозоріше і жорсткіше. У Європі також існують приватні колекції. Але вони там обліковані, принаймні більш-менш все зрозуміло, звідки ці матеріалах, якого вони періоду, з якої археологічної групи. У нас деколи артефакти із приватних колекцій виставляються в експозиціях державних музеїв. Але звідки вони, якого періоду, з якого поселення?

Найбільша відмінність археології і скарбошукатства така: для археологів розкопки — це отримання наукової інформації, а для «чорних археологів» — це отримання самого артефакту, який можна перетворити в гроші. І ці речі потім потрапляють до чорного ринку.

Жорстке законодавство, яке б регулювало обіг приватних археологічних колекцій, давно на часі. Але і саме законодавство має чітко виконуватися. Чим далі, тім в мене менше оптимізму щодо того, що все буде добре. Я вже думаю, що можливо ми – останнє покоління, яке бачить непоруйнованими археологічні пам’ятки у нашій державі.

В Україні приблизно 250 археологів, але за різними оцінками, більше 100 тисяч металошукачів, якими працює «чорна археологія». Копають все, починаючи від пошуку давніх монет, ніби таке безневинне заняття, закінчуючи руйнуванням пам’яток археології. Знищення великого кургану у Миколаївській області є підтвердженням тому.

У соціальних мережах ми досить активні і популяризуємо свої артефакти, у тому числі — унікальні речі, навіть для музейного фонду України. У нас є досвід відеозйомок, створення фільмів, ми розуміємо, що зараз стоїмо на порозі того, що потрібно щось змінювати. У минулому році, дякуючи гранту від Українського Культурного Фонду, ми створили великий відкритий онлайн-ресурс артефактів Трипільської культури: відфотографували, відцифрували, описали тисячу цікавих знахідок з колекцій нашого Заповідника та Борщівського музею з Тернопільщини. Тим, більше в умовах цього ковіду і обмежень, зрозуміло що нам потрібен віртуальний музей, чи, як кажуть, музей у кишені.Але з іншого боку ми бачимо, що лише активності в інтернеті недостатньо.

Тому ми маємо оновлюватися — і з літа на кілька місяців закриваємося. Дякуючи Прокредитбанку і Капаролу – двом німецьким компаніям, які допомогли нам, ми повністю в середині музею маємо все змінити, закупаємо нове експозиційне обладнання. І буде-мо мати якщо не на серпень, то на вересень місяць нову експозицію, де будемо вже проводити роботу по новому плану, включаючи віртуальні екскурсії.

Наші поселення — найбільші в світі для мідно-кам’яної доби. В Трипіллі дуже цікава і яскрава кераміка і все, що з цим пов’язано. Якщо взяти на всю територію, де була культура Кукутень-Трипілля, то серед тисяч поселень історичних пам’яток на території України, Румунії та Молдови, найбільші — в Україні, біля Умані. Їх біля 20, і половина з них входить до складу заповідника. І це сотні гектарів.

І знову, дякуючи таки німцям (Базельський університет), у нас є прекрасні геофізичні плани. Ми можемо все це використовувати для відвідувачів, а влітку показувати археологічні розкопки — все це привертає інтерес і увагу туриста. Плюс кілька великих свят, на які приїжджають до нас відвідувачі. Ми щороку проводимо кілька великих музейних свят: «Трипільська толока», на якій ми будуємо трипільські хати, етнографічні фестивалі — «Купайло в Легедзиному, «Під Покровою». Тисячі людей з`ї жджаються саме на такі свята, які фактично популяризують нас, і далі поширюють інформацію поза соцмережами, хоча в інтернеті, звісно, є вся ця інформація.

Що дали говорити за туристичні магніти? Були відкриті буквально 7 років тому залишки дуже великих гончарних печей, в яких випалювалися кераміка та пластика. За такими розмірами горни четвертого тисячоліття до нашої ери на інших територіях Землі з’являться лише через 3000 років — на Балканах у стародавніх греків.

Згідно з документами, заповіднику належить біля двох тисяч гектарів. З цих двох тисяч гектарів ще в 90-х роках тисяча була розпайована та приватизована. Проте ці землі повинні бути виведені із землекористування.

Але, з іншого боку, ви розумієте, що на Черкащині, на гарних родючих чорноземах, забрати тисячу гектарів у власників — це дуже складно. З іншого боку, вже, мабуть, багато людей чули про такі величезні поселення, як Тальянки, Доброводи, Глибочок. Для більшого розуміння, для історичного часу, про який ми говоримо — біля шести тисяч років тому, поселення 50 гектарів — це вже велике поселення. А Тальянки займають 450 гектарів, Майданець — майже 300, а Доброводи — це 250. Тобто в рази набагато більші поселення.

Якщо ми говоримо про туристичний магніт, у нас прекрасна колекція, на сьогодні одна з найбільших трипільських колекцій в Україні (біля дев’яноста тисяч одиниць зберігання). У нас виставлено більше 600 артефактів, серед них є унікальні, такі, як найдавніше насіння Європи, єдина «розмовляюча» трипільська богиня, мідний рибацький гачок, унікальна керамічна гральна дошка (схожі зустрічаються на Близькому Сході).

У нас магнітом може бути і наша експозиція, і наявність величезних трипільських поселень, і інформація про ці поселення. У нас колектив невеликий, який щороку працює в експедиції , ми спілкуємося з найкращими фахівцями в Україні у цьому напрямку.

Ми є самі уже давно практикуючі археологи. Тому, розповідаючи відвідувачам про Трипілля, робимо це не через «поламаний телефон», інформацію з інтернету чи псевдонаукову літературу. Ми це все ручками прощупали і багато разів передивилися, перечитали. І, можливо, це також привертає людей.

Що у нас ще цікавого, і чого немає у інших закладах, це реконструйоване трипільське житло у натуральну величину. До нас часто приїздять кіношники, тому що їм потрібна така локація, вони просяться до наших хат. Але ще краще було б, якби нам вдалося створити скансен. Це те про що ми вже двадцять років мріємо. У наших планах він є — невелике поселення закритого типу, кілька хат для відвідувачів.

Звичайно це мають бути екстремальні туристи, які готові пожити в умовах енеоліту України четвертого тисячоліття до нашої ери. Щоб було максимальне занурення у минуле. Така ідея є, і вона на сьогодні уже не є фантастичною.