Зеркало мира - Високе тріо

Справжній Львів починається з другого поверху – вважають знавці міста, натякаючи на те, що, бруківкою старовинних вулиць треба прогулюватися з широко розплющеними очима та високо піднятою головою. Адже тільки так можна роздивитися старовинні споруди старого центра міста. А ще краще – поглянути на всю ту красу згори, піднявшись на котрусь із трьох найвищих точок Львова

Аби опинитися на оглядовому майданчику най-вищої в Україні ратушової вежі, потрібно пройти шлях довжиною у 350 дерев’яних сходинок. Зведена 1835 року будівля має висоту 65 метрів і є четвертою ратушею протягом всієї історії Львова.

Перша споруда, у якій працювали очільники міста, постала у 60-х роках ХIV ст., після отри-мання Львовом Магдебурзького права. 1381 року дерев’яна ратуша згоріла. На збудованій з часом другій будівлі магістрату 1404 року встановили годинника. Після ще однієї пожежі 1619 року з’явилася третя ратуша із баштою, яку вінчав заліз-ний флюгер-лев.

Той металевий герб Львова запам’ятався завдя-ки передбаченню двох значущих для міста подій. Улітку 1672 року тут прокотилася сильна буря, і залізний лев не втримався і впав додолу. Та не просто впав, а повернув носом на Схід. Саме звідти у вересні прийшла татарська орда, яка місяць тримала місто у облозі. Наступне передбачення було 1704 року – флюгер знову впав, якраз за день до завоювання міста королем Швеції Карлом ХІІ. Ратуша-провидиця не лише вміла передбачати події, а ще й не терпіла неправди. Мабуть, тому 1826 року вона обвалилася саме у той момент, коли чиновники ухвалювали постанову, яка засвідчувала надійність споруди.

Нову мерію почали зводити на цьо-му ж місці за рік після трагедії. 8 років будівництва, неймовірна у ті часи сума у 500 тисяч крон – і у 1835 році місто мало ратушу на дев’ять залів і 156 кімнат.

Свого сучасного вигляду будівля набула після перебудови на початку 50-х років ХІХ ст. Тоді довелося замінити купол вежі, пошкоджений під час революції «Весна народів», гостроверхою стріхою, і замі-нити годинника. Він і дотепер вірно слу-гує городянам, уже більше ста п’ятидесяти

років безпомилково лічачи години і хвилини. До речі, якщо піднятися на найвищу сходинку вежі саме у той момент, коли звучатимуть дзвони годинника і загадати бажання, воно обов’язково збудеться.

Цю гору висотою 413 метрів над рівнем моря свого часу називали по-різному: Піскова, або ж гора Франца Йосифа. Та львів’яни завжди казали на неї Високий замок, за ім’ям фортеці, збудованої на величних скелях Данилом Галицьким. Таку ж назву отримав і парк, облаштований більш ніж пів-тораста літ тому – улюблене місце прогулянок серед львів’ян.

Якщо поглянути з верхівки пагорба, відкривається не тільки чудовий краєвид міста Лева – звідси видно на десятки кілометрів. Саме завдяки цьому про Львів уперше згадують у літописі 1256 року. Там оповідається про сильну пожежу у польському місті Холмі, за 130 км на північ, яку було добре видно з вершини львівської гори. І саме висота, круті скелясті схили, та густі ліси так вразили короля Данила, що він вирішив збудувати на цій неприступній місцині оборонну фортецю.

Сам монарх не зміг прожити у ній довго – холодні північні вітри не додавали комфорту узимку, а круті підйоми та спуски робили її неприступною також і для возів із продовольством, з якими ледве видиралися сюди воли. Тому король наказав збудувати у низині поблизу гори інший замок – Низький, у нього й переніс свою резиденцію. А у оборонній фортеці зберігалися трон, корона і золоті хрести.

Уперше неприступний замок завоював у 1349 році польський король Казимир ІІІ, після чого забрав скарби, що залишилися від Данила. Наступного разу фортеця підкорилася аж три століття потому полковникові Богдана Хмельницького Максиму Кривоносу. Поранений під час штурму граду, козацький воєвода ще декілька днів керував операцією, та, вигравши битву, помер від ран. Тут, неподалік від поля бою, його й було поховано. На одній з алей парку можна побачити монумент, при-свячений перемозі Максима Кривоноса.

Інший пам’ятник встановлений на честь польського короля Яна ІІІ Собеського, який відстояв місто, вигравши бій із татарами неподалік від Львова у 1675 році. Та всього 30 років потому шведський монарх Карл ХІІ легко завоював Високий замок, який тоді вже почав занепадати. Руйнування фор-

теці посилилося після приходу у 1772 році до влади австрійців, які дозволили розбирати кам’яні мури та ламати скелі на будівництво нових споруд у місті.

У середині ХІХ ст на горі впорядкували парк, засадивши її різними видами характерних для цієї місцевості а також екзотичних дерев. На сьогодні Замкова є на 30 метрів вищою, ніж тоді. Саме таким заввишки є курган, що його насипали поляки на честь 300-річчя Люблінської унії, отже, відтоді звідси ще краще видно місто. Парк Високий замок роз-ташований майже у центрі міста. Львів’яни часто поспішають сюди, аби насолодитися красою його алей, подихати свіжим повітрям та перепочити у затінку віковічних дерев.

Збудована італійськими майстрами на замов-лення грецького купця, башта стала символом української громади Львова. А найбільший у Гали-чині дзвін «Кирило» – провісником найважливіших подій міста.

Зведена у 1572-1578 роках, дзвіниця Успенської церкви свого часу навіть була гербом Успенського братства – релігійного об’єднання православних українців. Зображення ренесансної вежі можна побачити на печатках організації та на видавничій марці.

Більшої слави заслужив дзвін «Кирило», який відлили з ініціативи Корнякта – грецького купця, який виділив кошти на зведення церкви. Велетня діаметром два метри повісили на вежі ще до повного

завершения будівництва. Гучний дзвін, який той выдавав, став причиною суперечок із ченнями до-мініканського монастиря, розташованого неподалік. Католицькі монахи зверталися із скаргами не лише до ратуші, але й до самого короля. Не

Однак обурення монахів-домініканців не зава-дило «Кирилові» стати головним дзвоном Львова. Саме він оголошував військову тривогу, поперед -жав про пожежі, природні катаклізми та смерть видатних городян. I тоді вже не мало значения, до якої віри належали львів’яни - усі звикли дізнава-тися про найголовніші події саме від «Кирила».

Після завоювання Львова шведами на початку XVII ст. дзвін замшили на інший Зазнала змін І сама вежа, яку довелося тричі відновлювати після трьох пожеж у XVIII ст.. Кожна реставрація додавала башті Корнякта нових рис. Наприклад, додатковий верхній ярус та барокові обеліски по кутах - робота майстра Петра Бебера, який узявся за відновлення дзвіниці у 1695 році. Зараз ми бачимо ЇЇ такою, якою вона стала після реставрації у 1780-х роках.