 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Український квартал Фактична історія вулиці бере початок у розквіт середньовіччя, у доленосний для українського народу час. Відтоді, коли у 1349 році Львів заво-ював польський король Казимир ІІІ, розпочався новий період у розвитку міста. Воно розширилося і вийшло за рамки сучасної площі Ринок, включивши до свого складу нові території і вже заселене передмістя. Три головні етнічні групи старого міста, так званого Княжого града, – русини, як тоді називали українців, вірмени та євреї – отримали нові території під заселення. Так виникла сучасна вулиця Руська, де стали жити українці. Вперше ця назва зустрічається у документах 1472 року. Раніше, з 1414 року, вона називалася вулицею Со-ляників, тому що місцеве українське населення за-ймалося поставкою солі. Поступово райони трьох вулиць – Руської, Вірменської та Єврейської – стали свого роду етнічними й релігійними центрами громад Львова. Так Руська вулиця перетворилася на певний конгломерат української і православ-ної культур, зберігаючи цей статус до початку ХХ століття. Давня вулиця охоплювала не тільки ни-нішню Руську, яка сьогодні є достатньо короткою порівняно зі своєю попередницею. «Український квартал» розташувався на всій площі між сучас-ними вулицями Староєврейською, Підвальною і Ставропігійською. Відносини між цими общинами не завжди були простими. Український загал перебував у незвич-ному, як для тих часів, становищі. За ним не стояла православна аристократія, оскільки її фактично не було, адже більшість українських шляхетських родів прийняла католицизм. Тому інтереси україн-ських городян нікому було захищати. Це виклика-ло довгі суперечки в судах й боротьбу за урівняння православних обивателів міста з львів’янами-католиками. Зокрема, за право брати участь у місь-кому самоврядуванні й розподілі фінансів. Таке обмеження в правах призвело, певною мі-рою, до закритості «руської» общини і перетворен-ня вулиці у справжній центр українського життя і православної культури. Лише тут православному населенню було дозволено володіти рухомим майном. Комунальні суперечки Середньовіччя Самі львів’яни говорить про Руську вулицю, що на ній ледве можуть розійтися два трамваї. I хоча це перебільшення і трамвай ходить тут вільно, але, як і більшість центральных вулиць, Руська доволі вузька, завдяки чому зберегла свій давній колорит. Але слід пам’ятати, що сучасна забудова створена на початку XX століття і мае мало спільного зі Львовом минулих епох. У середньовіччі планування вулиць було не-рівним, а забудова хаотичною, будинки розташо-вувались настільки близько один біля одного, що це спричиняло певні складнощі. У міській арніці збереглися кілька випадків, які сьогодні можуть здатися нам кумедними. Деякі будинки стояли так щільно й були настільки затиснуті сусідніми спо-рудами, що їхні мешканці навіть не мали змоги зробити вікно на вулицю. Такий конфуз трапився у XVI столітті з Павлом-русином. Тоді йому на допо-могу прийшло Успенське братство, яке дозволило Павлу пробити вікно, що виходило на внутрішній двір церкви, однак за умови, що його буде замуровано після смерті господаря. Інший випадок змальовуе протилежну ситуацію. Між городянами Михаилом Альвізіем І Марком Лангішем відбулася суперечка у суді стосовно так званого права апопсії. Право апопсії - це можли-вість кожного мешканця заборонити будівництво на сусідній ділянці, якщо новий будинок створюва-тиме сусідам незручності. Так пан Лангіш вимагав у пана Алвізія, аби той заклав вікно у своему будинку, яке «дивилося» на його двір. Ретроспектива львівської історії У різний спосіб вирішували мешканці Львова свои проблеми і по-різному ділилися радощами. Та все це давно занесене часом. Сьогодні вулипя Руська після недавньої реконструкції поеднуе в собі затишок европейського міста і таемниці галицької землі, строгу пишність минулого століття і дух багатовікової історії Львова. Зі світських будівель на вулиці найбільш вража-ючим е напевно будинок української кредитної спілки «Дністер», який було збудовано у 1905 році. Гуляючи, його важко не помітити. Так і відчува-еться, що споруду зведено архітекторами у період експериментів і нових віянь. Яскравий чотири-поверховий будинок прикрашений безліччю орнаментів у народному стилі, які роблять його величним і ошатним. Але споруда колишнього банку цікава не лише своїм виглядом, але й історі-ею. Тут відбулося багато визначних подій. Саме на сцені цього будинку дебютував великий режисер Лесь Курбас. Саме за ціею адресою була заснована перша на українських землях команда з хокею «Україна». Крім того, у цьому будинку у 1920-1930-і роки діяло немало українських організацій й мешкали видатні суспільні діячі. Будинок під номером 2 також відіграв чималу роль в історії Львова. Він зберігся ще з XVI століт-тя. Його майже не зачепили пожежі, які зруйну-вали решту будівель. У цьому будинку відомому як «кам’яниця Войнаровського» у XVI ст. почала роботу перша у Львові книгарня, а також одна з небагатьох друкарень під керівництвом таланови-того видавця білоруського походження Михаила Сльозки. Цікавим е оформления сусіднього будинку під номером 4, який також вцілів від пожеж. У 1610 році його власниками стала вірменська сім’я Вартановичів. Про національну належність роди-ни свідчать написи старовірменською мовою над вікнами оселі. Сьогодні людина, навіть глибоко не посвячена в історію Львова, може здогадатися чим займалися мешканці будинку. Про це повідомляють фантазійна ліпнина й орнаменти на будинку. У дво-рі над аркою ми бачимо лева з троном винограду, а також інші прикраси. Вартановичі торгували вином, що і підштовхнуло їх так характерно оформи -ти свій будинок. Всі будинки витримані у строгій, гармонійній і часом яскравій кольоровій гаммі, ніби зазиваючи туристів до себе. Руська вулипя, як і всі вулиці ста-рих европейських міст, мае вражаючу рису Роз-ташована у самому серці міста, поруч з широкими бульварами і просторими площами, вона е маленькою затишною вуличкою зі своею історіею і шармом. Гуляючи старим містом, не забудьте повер-нути з площі Ринок до цієї наповненої львівською атмосферою вулички. I не важливо, що вразить вас більше - зграя птахів, що пролітають у переддо-щовому небі над вежею Корнякта, чи загадкова гра променів вечірнього сонпя на стінах колишнього банку «Дністер». Важливо те, що у будь-якому разі ви будете зачаровані. Ольга СКОРОХОД
|
|||||||||||||