Український туризм - Сумна романтика Личакова

Кожного дня поблукати алеями Личаківського цвинтаря приходять сотні людей. І серед них - не лише меланхолійні прихильники містичної кладовищної романтики чи студенти за жменькою чудодійної землі, що начебто допомагає здавати іспити. Багато у Личакові поціновувачів архітектурних див, адже не дарма львівський некрополь занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А створювати усю цю красу почали наприкінці XVIIIст, раніше від заснування вдомих європейських некрополів - паризького Пер Лашез та лондонського Хайгета.

Коли у 1783 році цісар Йозеф ІІ приняв рішення про переміщення усіх поховань за межі тогодіш-нього Львова, він аж ніяк не керувався думкою про створення одного з найдавніших та найгар-ніших європейських цвинтарів. Метою наказу було припинити розповсюдження інфекцій, які тоді поширювалися дуже швидко завдяки церков-ним цвинтарям. Поховання у ті часи здійснювали

у підвалах та дворах костелів, від чого у самих храмах під час служб стояв нестерпний сморід. Для створення більш екологічних цвинтарів було виділено чотири заміських ділянки. На одній з них, коли у XVI ст. лютувала епідемія чуми, ховали загиблих від хвороби львів’ян. Саме там і впоряд-кували майбутню архітектурну пам’ятку. Офіцій-но нове кладовище було відкрите 1786 року.

Досить скоро місце на Личаківському цвинтарі, розташованому неподалік від міста, стало пре-стижним. Останній притулок тут знаходили жи-телі Середмістя – респектабельного львівського району. Поважні львів’яни – духовенство, перші особи влади, військові – прагнули облаштувати для себе та своїх сімей якнайкращі поховання.

Головний цвинтар Львова став архітектурним шедевром і набув такої затребуваності, що довело-ся навіть збільшити площу для поховань. Відбулося це у 1804 та у 1808 роках. А під час розширення 1856 року цвинтар перетворили на своєрідне місце відпочинку. До того часу тут з’явилося бага-то скульптур у стилі класицизму роботи відомих європейських майстрів – данина моді замовляти виготовлення надгробків у іменитих ваятелів. Ідея влаштувати у Личакові парк із прогулянковими алеями, доріжками та лавками виникла в універси-тетського ботаніка Карла Бауера.

Скрутні часи на кладовищі – для витворів мис-тецтва настали за радянської влади. Після ІІ Світо-вої війни елітне місце для поховань оголосили масовим. Тоді на цвинтарі стали часто орудувати мародери у пошуках кольорових металів та доро-гоцінностей з могил. Найпоширенішою з легенд того часу, які спокушали вандалів, була оповідка про родинний склеп сім’ї заможного торговця, похованої у взутті із золота.

У 60-х роках масові захоронення на кладови-щі обмежили, дозволивши передавати померлих землі тільки після отримання спеціального документа від міської влади. Загалом у той період ховали відомих політиків та суспільних діячів. Та навіть за таких обставин можна було до-мовитися про відведення ділянки, заплативши кругленьку суму чиновникові з відповідного відомства.

Припинили ховати на Личакові у 1975 році. Відтоді виняток роблять для відомих людей та родин– власниць особистих склепів. У тому ж році була збудована нео-готична брама, через яку можна потрапити на цвинтар.

Збираючись на прогулянку вуличками Лича-кова, не слід забувати, що серез них дуже просто заблукати. Це нерідко відбувається і з самими львів’янами, адже Личаківський цвинтар розкинув-ся на 42 гектарах і займає 86 полів. На усій цій пло-щі здійснені більше 300 тис поховань, розташова-ні 2 тис склепів та майже півтисячі скульптур.

Починаються відвідини відомого некрополя загалом однаково - поїздка другим або сьомим трамваем, придбання квитка на вході, та променад повз каплиць склепів шляхетських родин, що розташовані навколо площі за воротами.

По ліву руку від площі розміщене поле, назва-не пантеоном. Там можна побачити багато імен відомих митців. Тут спочатку був похований Іван Франко. Пізніше могилу Каменяра перенесли на іншу ділянку. її можна впізнати за скульптурою, де відомий письменник зображений руйнуючим гранітну скелю.

Немало знаменитих прізвищ і на полях не-подалік від вхідної брами. Саме там похований Володимир Івасюк, автор знаменитої «Червоної рути». На одній із тих ділянок упокоївся відомий учений-математик Стефан Банах, а також талано-витий архітектор Зиґмунд Горголевський, який спроектував будівлю Львівської опери. Вражае й надгробок на могилі Соломії Крушельницької -граціозний Орфей, виготовлений з бронзи.

Нещодавні поховання, здійснені у Личакові протягом останніх 10 років - журналіст Геогрій Гонгадзе та композитор Ігор Білозір. Найстаріші ж надгробки збереглися где з кінця XVIII ct.

Придивившись до скульптурних композицій Личакова, неважко побачити схожі риси і особ-ливий підтекст у сюжетах і оздобленні могил. Немало з них прикрашають фігури Діви Марії або ж скорботних плакальниць, які сумують за тими, хто пішов у інший світ. А поруч із кам’яною жіно-чою постаттю зазвичай стоїть урна для сліз. Деякі пам’ятники прикрашені зображенням пропеле-ра – це означає, що тут покоїться тіло льотчика. Для поховань людей, які пішли з життя у молодому віці, існує інша ознака – піщаний годинник і зламана колона. Останній притулок митців можна впізнати за лавровим вінком, лірою, або ж гусячим пером.

Не обділене таке загадкове місце, як Лича-ків, і численними легендами. Та не всі вони є такими вже й містичними – деякі можна легко пояснити з позицій здорового глузду. Напри-клад, подейкують, що час від часу із очей статуй плакальниць ллються сльози. Насправді ж скорботні струмки стікають по щоках кам’яних сумувальниць після опадів або літнього ранку під час роси.

А от чому у період сесій студенти як талісман обрали землю саме з могили єпископа Чарнецького, невідомо. Кажуть, надприродні властивості цього місця його поховання колись виявили хворі, які відчували дивну силу зцілення, яка йшла від нього. Як би не виникло те повір’я, у кожну сесію працівникам цвинтаря доводиться приносити сюди нову землю, аби засипати те, що забрали мисливці за легкими п’ятірками у залікових.

Та скільки б не розповідали про тих студентів, зазвичай відвідувачі Личаківського цвинтаря забирають із собою зовсім інше. Це незабутні враження та спогади про заспокійливу атмосферу, сумну красу безліч легенд та містичний романтизм цього місця.