|
Наявний порядок виїзду за межі україни неповнолітніх громадян робить їх заручниками бюрократичної системи, яка обмежує їхнє право на вільне переміщення світом Однією з основ сучасної туристичної галузі є вільне переміщення громадян як по території своєї країни, так і за її межами. Це право, до речі, гарантовано ст. 13 Загальної Декларації прав людини, яку було прийнято Резолю-цією 217А Генеральної Асамб-леї ООН 10 грудня 1948 року. Таким чином, всі держави, які є членами ООН, зобов’язуються дотримуватися прописаних у цьому документі прав людини, а також сприяти на практиці їх реалізації. У тому числі й права на вільне переміщення світом.
У реальності цього права дотримуються не скрізь і не завжди: наприклад, в СРСР, який теж був членом ООН, діяв інститут прописки, який фак-тично скасовував право вільного вибору місця проживання у своїй
країні. Як в СРСР дотримувались зобов’язань про надання права вільного виїзду громадян за кордон, відомо кожному. Утім, у дея-ких державах і сьогодні це право порушується у той чи інший спосіб: наприклад, у Північній
Кореї громадянин може здійснити поїздку за межі свого місця про-живання лише з дозволу партійних органів - вільне переміщення по країні, не кажучи вже про вибір місця проживання, заборонено. У Туркменістані громадянин, який бажає виїхати за кордон, повинен отримати в органах внутрішніх справ спеціальний дозвіл - так звану виїзну візу. Подібна практика діє і в Китаї, утім, не для всіх громадян. Україна як спадкоємець СРСР?
Як не дивно, до числа країн, що обмежують право на вільне переміщення своїх громадян по світу, входить й Україна. З 1 січня 2004 року, коли набули чинності нині діючі Цивільний та Сімейний кодекси, виїзд неповнолітніх гро-мадян за межі України можливий
лише у присутності обох батьків (усиновителів або опікунів), або ж при наявності нотаріально завіреної довіреності від батьків або осіб, які їх замінюють. Без такого документа виїзд можли-вий лише в разі смерті одного з батьків, у випадку, якщо суд визнав одного з батьків зниклим безвісти; коли у свідоцтві про народження дитини не вказано прізвище батька (тобто в супро-воді матері-одиночки), а також із санкції суду.
Така сама практика застосо-вується і щодо оформлення так званого «дитячого паспорта» -спеціального документа, з яким дитина може перетинати кордон
Україні самостійно. При цьому наявність «дитячого паспорта» не є достатньою умовою виїзду дитини: при кожному перетині кордону потрібно мати окремий дозвіл, знову-таки завірений у нотаріуса. Корупція «по-дитячому»
Немає жодних сумнівів, що така норма ухвалювалася з метою захистити неповнолітніх громадян України від зловжи-вань, зокрема, торгівлі дітьми, продажу в рабство і т.п. Проте в сучасному суспільстві, яке, крім усього іншого, характери-зується нетривкими сімейними зв’язками, де спостерігається
значне число розлучень, засто-сування цієї норми на практиці призводить до порушення права дитини на відпочинок або навчан-ня за кордоном.
Не секрет, що після розлучення дехто з членів колишнього подруж-жя використовуе свое право дозво-лити або заборонити виїзд дитини за кордон як елемент шантажу або помети. Теоретично другий з бать-ків може в такому випадку зверну-тися до суду й отримати дозвіл на вивезення дитини (у разі, якщо суд установить таку можливість). Біль-шість батьків, які потрапили в таку ситуацію, використовуе легкий, хоч і незаконний шлях, оформлюючи підроблений дозвіл. Незважаючи на відповідальність одразу за кількома статтями Кримінально-го Кодексу, яка настав при вияв-ленні таких дій, деякі нотаріуси охоче йдуть на цей «підробіток»: у середньому «ціна питания» ста-новить для одноразового виїзду близько $200.
Таким чином, через корупцію дозвільна система виїзду непов-нолітніх утрачає свої охоронні властивості. Замість цього, «завдя-ки» низькій юридичній грамот-ності населения, зростає число відмов при перетині кордону. «Дитячий паспорт» як перманентний дефіцит
Але й у випадку, якщо обидва батьки дають свою згоду на виїзд дитини за кордон, на неповноліт-нього мандрівника чатує где одна неприємність. А саме, дефіцит бланків дитячих проїзних до-кументів у сезон. Про природу такого дефіциту ми детально розповідали в УТ № 3, тут лише зауважимо, що практика оформления таких документів зазда-легідь є набагато менше придат-ною порівняно із закордонним паспортом: термін дії дитячого проїзного документу становить лише 3 роки, тож батьки, що відправляють дитину за кордон самостійно або в складі туристич-ної групи, намагаються оформити цей документ так, щоб їм можна було скористатися протягом где 2-х сезонів. Іншими словами, за документом, оформлении у липні 2012-го, дитина може виїжджа-ти за кордон до липня 2015-го включно, в той же час якщо такий документ був оформлений в лютому нинішнього року, то дитина по ньому зможе покинута Украшу лише в сезон 2012 -го, 2013-го І2014 років. Так може, варто видавати «дитячі паспорта» на термін, наприклад, 5 років? Систему варто змінити!
Як бачимо, чинна дозвіль-на практика вивозу дітей за межі України суперечить зобов’язанням нашої держави, до яких Україна долучилася, набувши членства в ООН, не виконує охоронну функцію для неповнолітніх громадян, на-томість сприяючи корупції. Так може є сенс змінити існуючу дозвільну практику вивезення дітей за межі України? Можна, наприклад, запровадити порядок, коли один з батьків, який бажає вивезти дитину за кордон офіційно повідомляє другого про свої наміри. А той, у разі своєї незгоди, звертається до суду з позовом про заборону вивезення дитини. А може, і не до суду, а в Держприкордонслуж-бу - такі деталі треба врегулювати при розробці технологічної схеми пропуску неповнолітніх громадян за кордон.
Вочевидь, при зміні порядку вивезення дітей за кордон необ-хідно опрацювати також питания посилення відповідальності того з батьків, що супроводжуе дитину в подорожі, за життя та здоров’я неповнолітнього громадянина. Скажімо, при загибелі дитини за кордоном або набуття нею інва-лідності можна зобов’язати прокуратуру ініціювати порушення кримінальної справи за наявності заяви другого з батьків, який не супроводжував дитину, щодо від-повідальної особи (одного з батьків або керівника туристичної групи).
Зрозуміло, в такому складному процесі, як розробка дієвої нор-мативно-правової бази, можливі різні нюанси, однак необхідність змінювати порядок виїзду непов-нолітніх за кордон назріла вже давно: лише таким способом можна буде усунути правову колізію, за якої національне законодавство обмежує гарантовані державою на міжнародному рівні права частини ІЇ громадян. Оформлення нотаріально завіреного дозволу на вивезення дитини за межі Україні є необхідною умовою для оформлення візи в більшості іноземних консульств. Деякі консульства (наприклад, італійське) пішли далі і вимагають нотаріально завірений дозвіл навіть у випадку, якщо дитина подорожує з обома батьками. Втім, з приїздом в Україну нового Посла Італії пана Фабріціо Романо туристичний ринок очікує спрощення процедури оформлення шенгенських віз в італійському консульстві, у тому числі й для неповнолітніх громадян.
Досить екзотичними є умови в’їзду неповнолітніх до Ізраїлю. Якщо відомос-ти про дитину внесені до паспортів обох батьків або одного з них, то в цьому випадку на дитину поширюються умови безвізового режиму. Але якщо дитина в’їжджає в країну з дитячим проїзним документом (навіть у присутності тих-таки батьків), для неї необхідно відкрити візу в консульстві. Така віза оформлю-ється при наданні апостильованих (причому в різних установах) копій свідоцтва про народження дитини та нотаріально завіреного дозволу від батьків. 
назад >>>
|
English