|
 2007 року, коли УЕФА ухвалила рішення про те, що фінальні ігри Чемпіонату Європи з футболу прийматимуть Польща та Украї-на, в нашому суспільстві царю-вало щось на кшталт ейфорії: державні чиновники завдяки Євро прогнозували стрімкий прорив України до Європи, під-приємці сподівались на могутній поток інвестицій, що допоможе кардинально оновити інфра-структуру, а туристичні компанії радісно підраховували майбутні прибутки.
Минуло 5 років, Євро таки відбулось, та не виключено, що замість прориву до Європи та могутнього потоку інвестицій Україну в результаті накриє дев’ятий вал дефолту...
Збільшення турпотоку за європейським зразком. Чи спрацює?
Однією з підстав для такого оптимізму були наслідки анало-гічних змагань у європейських державах: так, після Євро-2004 майже на 50% збільшився туристичний потік до Порту-галії, а в результаті Євро-2008 – до Австрії та Швейцарії, які проводили його спільно. От і голова Держтуркурортагенції України Олена Шаповалова прогнозує завдяки результатам Євро-2012 збільшення в’їзного турпотоку до нашої держави на 30-40%.
Звичайно, пані Олена – один з небагатьох державних служ-бовців високого рангу, яка є професіоналом у своїй справі. Проте її прогнози здаються нам
занадто оптимістичними, голо-вним чином тому, що, на відміну від указаних європейських держав, Україна взялася за підготовку до Євро, перебуваючи в зовсім інших початкових умовах, ніж європей-ські держави. А саме:
– негативне інформаційне тло: згадаємо різноманітні заклики до бойкоту української частини Євро через різні події та чинники – від політичних репресій у державі до проявів расизму та ксенофобії. Заради справедливості, зазначимо, що більшість цих звинувачень ви-явилась фікцією, у чому й пере-коналися ті, хто, незважаючи на перестороги, все ж таки вирішив приїхати до України;
– практично повна відсутність грамотної промоції України як перспективного туристичного напрямку на світовій арені, у тому числі стосовно Євро. Варто згадати хоча б одну з найавторитетніших світових туристичних виставок – берлінську ITB, головним партнером якої 2011 року стала Польща. Звідси й висновок, який зробили світові туроператори та агенти: Євро-2012 відбуватиметься у Поль-щі, й там насправді є перспективи для розвитку в’їзного туризму. Щоправда, якось так сталося, що частина матчів проводитиметься в якійсь Україні, про яку нічого не відомо, окрім корупційних та по-літичних скандалів;
– відсутність в Україні прозо-рих умов для іноземних інвестицій, через що більшість інфраструк-турних об’єктів довелося будувати коштом державного бюджету;
– відсутність сучасних кому-нікацій (швидкісного чи хоча б прискореного залізничного спо-лучення, авіаційних лоукосте-рів), необхідність проходження прикордонного контролю за ра-дянським зразком та відсутність можливості в’їзду на територію держави за внутрішньоєвропей-ськими посвідченнями особи.
На превеликий жаль, біль-шість із цих чинників наявні й сьогодні, тож, на нашу думку, сподіватись на різке збільшення в’їзного турпотоку до України немає жодних підстав. Шлях Австрії та Португалії. Чи подолає його Україна?
Ті, хто сподіваються на роз-виток туристичної індустрії України за португальським чи австрійсько-швейцарським зразком, не беруть до уваги, що й до проведення масштабних спортивних заходів ці країни були відомими туристичними напрямками як для Європи, так й інших держав світу, в основному високорозвинених. От тільки туризм у ці держави здебільшого був спеціалізованим: до Порту-галії – пляжним, а до Австрії та Швейцарії – гірськолижним. Проведення ж Євро дало світо-вій туристичній громадськості зрозуміти, що в цих державах є що робити й за межами тради-ційних галузей. Саме у такий спосіб було досягнуто відчутне збільшення туристичних по-токів...
Україну ж світова туристична спільнота просто не знає – цей факт підтверджується тим, що відвідувачі Євро не зацікави-лись українськими музеями, архітектурними та культурними пам’ятками. Як не прикро, найбільшою туристичною принадою нашої держави виявились деше-ве пиво та симпатичні дівчата...
Щоб цю ситуацію змінити, одного Євро замало – необхідна клопітка робота, співпраця зі світовими PR-агенціями, участь на рівні грамотно виконаного національного стенду (а не така, як сьогодні) у провідних турис-тичних виставках, виділення на все це відчутних коштів, у тому числі з державного бюджету, а найголовніше — покращення бізнес-клімату в туристичній галузі. Лише тоді світові туроператоры почнуть цікавитися Україною як більш-менш привабливою та конкурент-ноздатною дестинацією. Пост-євро-небезпека: приклад Греції
Симпатики австрійсько-порту-гальського шляху розвитку чомусь не люблять пригадувати грецький досвід проведения літньої Олімпіа-ди-2004. До цієї події в Греції було кардинально оновлено та споруд-жено багато інфраструктурних об’єктів, наприклад, метрополітен в Афінах (з нуля!) чи унікальний міст через Корінфську затоку, опори якого вільно стоять на морському дні. Загальні витрати на проведения Олімпіади-2004 склали близько $11.2 млрд, при цьому до витрат не було включено будівництво споруд та об’єктів, які напряму не використовувалися для проведения Ігор.
Більшість коштів для розвитку грецької інфраструктури було в той чи інший спосіб запозичено, тож невдовзі ця країна опинилася у стані жорстокої економічної кризи, яка триває вже кілька років. I це за умов, що Греція є членом Європейського Союзу, який неодноразово виділяв десятки й сотні мільярдів евро для порятунку грецької економіки... Проте країну досі лихоманить, й кінця цьому не видно.
А тепер давайте дещо підра-хуємо. За інформацією відпо-відального за Євро віце-прем’єра Бориса Колеснікова, Україна ви-тратила на підготовку до змагань 40 млрд. грн., тобто $5 млрд. Проте експерти одностайні: ця цифра занижена у 2-2.5, а то й у 3 рази.
Отже, давайте припустимо, що на підготовку до Євро ви-трачено 100 млрд. грн., тобто $12.5 млрд. (Ще одне промовисте порівняння: витрати на підготов-ку до Мундіалю-2010 у ПАР скла-ли трохи менше 3.5 млрд. евро, тобто близько $5 млрд., при цьому вартість реконструкції та побудови нових стадіонів скла-дала 1.2 млрд. евро). Тут треба зауважити, що, як і в грецькому випадку, до цієї суми не включа-ються непрямі витрати на інфра-структурні об’єкти, які напряму не пов’язані із проведениям ігор Чемпіонату. Ці витрати ми не беремося оцінювати, заува-жимо лише, що для української економіки «дірку» в $12.5 млрд. залатати буде надзвичайно важ-ко, якщо можливо взагалі. Адже, як би це не було прикро визна-вати, інфраструктурні об’єкти будувалися поспіхом, без стра-тегічного планування. Згадаємо хоча б нові термінали аеропорту «Бориспіль», проекти яких змі-нювались добрий десяток разів, разом із кошторисною вартіс-тю — звичайно, у бік збільшення останньої. Тож на прибутки від експлуатації інфраструктурних об’єктів, за рахунок яких можна було б покрити видатки на їх будівництво, годі й розраховува-ти – про які прибутки може йти мова, якщо дотепер невідомо, що з тими об’єктами після Євро робити?
Відтак, озвучену нами «дірку» можна покрити за рахунок зов-нішніх запозичень. Одні з найде-шевших кредитів – від Між-народного валютного фонду, для отримання яких, утім, необхідно виконувати певні соціальні умо-ви – наприклад. піднімати ко-мунальні тарифи, заморожувати зарплати бюджетникам, скоро-чувати соціальні витрати і т.п.
Але припустимо, що МВФ таки вирішив кредитувати Україну з метою ліквідації бюджетної «дірки» розміром у $12.5 млрд. на означену суму. Термін кредиту – 4 роки, відсоткова ставка – 4% річних. У такому випадку видатки державного бюджету збільшуються на $3.625 млрд. – річні виплати за боргом, включа-ючи відсотки.
Відповідно до Закону Украї-ни «Про державний бюджет», граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України на 2012 рік визначається у сумі 25129484100 гривень, або $3.142 млрд. А з таким запозиченням «на Євро» дефіцит державного бюджету зростає більше, ніж удвічі... При цьому згадаймо, що МВФ сьогодні Україну не кредитує, отже, задля латання бюджетної «дірки» доведеться шукати інші (як правило, дорожчі) кредити... За таких умов те, що відбувається у Греції, здається веселою розвагою... Чи прилетять в Україну лоукостери?
Зрозуміло, що оновлювати інфраструктуру в Україні було необхідно – наша держава конче потребувала (й потребує сьогодні) сучасних аеропортів, залізничних вокзалів та насправді швидких по-тягів, автомобільних доріг, морсь-ких портів та багато чого ще. А також – умов для оптимального функціонування усіх цих об’єктів. А от якраз із цим – біда: бізнес-клімат в Україні кращим не став.
У результаті майбутнє усіх цих «єврооб’єктів» здається вельми сумнівним. Так, побудували не-погані авіатермінали, та хто туди літатиме, якщо немає лоукостерів? Бо в усьому світі пасажири нама-гаються заощадити, пересідаючи з традиційних авіаліній на бюджет-ні... Тим часом вітчизняний уряд руками Мінінфраструктури роз-робляє проект постанови Кабміну про классифікацію, порядок ви-значення бюджетних авіакомпаній та застосування для них знижених ставок різноманітних зборів на кшталт аеропортових. Відповідно до цієї постанови, аеропорти та інші державні структури, подібні до Украероруху, матимуть змогу самостійно, без узгодження з МІУ, визначати ставки обов’язкових зборів для авіакомпаній, визнаних лоукостерами. Тобто фактично надавати знижки для них.
А кого ж буде визнано лоукос-тером? Виявляється, авіакомпанію, що, крім усього іншого, має не менше 10 однотипних повітряних суден, які використовуються відпо-відно до бізнес-моделі бюджетної авіакомпанії. Для порівняння: флот першої й поки що єдиної української лоукост-авіакомпанії Wizz Air Ukraine складає аж 2 літа-ки Airbus A320. Тобто з точки зору Мінінфраструктури вона не є бюджетною авіакомпанією, й для неї знижки не застосовуються...
Не реалізувалися й обіцянки віце-прем’єра Бориса Колесникова залучити в Україну іно-земних лоукостерів: нещодавно стало відомо, що найбільший європейський бюджетний авіа-перевізник Ryanair не планує відкривати маршрути в Украї-ну – його не влаштовують запропоновані умови, а саме – ставки аеропортових зборів та вимога заснувати в нашій державі дочірню авіакомпанію.
То може, варто було б не виставляти подібні вимоги, а просто підписати Open Sky угоду з Європейським Союзом? Як це, до речі, нещодавно зробила Молдова? Бо якщо чекати на скасування для громадян Укра-їни візового режиму з країнами Євросоюзу (за неодноразовими висловлюваннями пана Колесникова, Україна підпише угоду про «відкрите небо» того ж таки вечора, коли буде скасова-но візовий режим – Ред.), то, скоріш за все, не дочекаємось нічого: ані відсутності віз, ані дешевих авіаперельотів... Тобто й надалі авіаквиток по Україні коштуватиме $200 при ціні на європейському лоукостері в $20, аеровокзали ж (особливо про-вінційні) поступово перетворю-ватимуться на базари... «Хюндай» Укрзалізницю не врятує...
Не реалізувалося й запровад-ження в Україні й швидкісного залізничного руху – замість су-першвидкісних потягів ми отримали супердорогі «Хюндаї», які повзуть із середньою швидкістю 100 км/год та ще й постійно ламаються. А тим часом можна було б одразу після ухвалення рішення про проведення Євро в Україні, створити відповідний інвестиційний клімат та про-тягом кількох років побудувати в Україні хоча б одну насправді швидкісну залізничну лінію. На-приклад, з Перемишля до Києва через Львів, або ж з Варшави до Києва через Ковель. Зрозуміло, для цього треба було б прокласти нову колію, проте ми упевнені: це можна було б реалізувати швидко та за інвестиційні гроші, якщо б було ухвалено рішення будувати колію європейсько-го стандарту, тобто шириною 1485 мм (а не 1520, як є сьогодні). Або ж комбіновану, як на при-кордонних станціях. У цьому проекті немає нічого фантастичного, навпаки — така «залізнична інтеграція» міцно прив’язала би Україну до Європи та стимулювала б кардинальне оновлення вітчизня-ної залізничної інфраструктури...
Та й не тільки залізничної. Де, наприклад, обіцяні автошляхи європейської якості? Зокрема, нова Окружна навколо Киева? А Райдужний міст через Дніпро у столиці? А Дарницький залізнич-ний вокзал? Ми вже не згадуємо про більш далекі перспективи, як-от автомобільні тунелі під Дніп-ром чи метрополітен у Донецьку. А тим часом, усе це можна було б отримати, запровадивши у державі сприятливий інвестиційний клімат, подібний до дубайського.
Схоже, в України іншого шляху немає. От тільки чим пізніше ми станемо на цей шлях, тим болючішими будуть випробування, що їх доведеться на ньому долати... назад >>>
|
English