 |
  EnglishRSS
|
||||||||||||
|
Через таку ситуацію стражда-ють як громадяни нашої дер-жави, для більшості яких якісні туристичні послуги виявляються недоступними, так і туристичні компанії, які відчувають гострий брак клієнтів. Якщо для першої категорії змінити ситуацію можна лише у випадку відчутного підйому національної економіки, а відтак зросту добробуту українських громадян, то туристичні компа-нії, які зазвичай орієнтовані на обслуговування наших співгро-мадян, можуть залучати клієнтів з-за кордону, започаткувавши у такий спосіб новий вид туризму — транзитний. Про що йдеться? Річ у тім, що у деяких сусідніх державах (наприклад. у Росії) ринок туристичних послуг в силу певних причин (в основному через надзвичайно високу вартість авіачартерів) побудований так, що вартість турпродукту, сфор-мованого в Росії на російському забезпеченні, на 30, а то й 40% більша аналогічного продукту, сформованого в Україні. Це, пе-редусім, стосується європейсь-ких, зокрема, адріатичних, напрямків. У той же час тури на масові напрямки (наприклад, Ту-реччина та Єгипет) у Росії значно дешевші. Зрозуміло, що Росія — країна велика, проте найбільш густона-селеними та заможними після Москви та Санкт-Петербурга є ії регіони, що межують з Україною. А саме Білгородська, Курська, Рос-товська області, Краснодарський край, певною мірою Брянська, Воронезька та Ліпецька області. Відтак тамтешні турфірми про-являють значну зацікавленість у співпраці з українськими туроператорами: адже в таких умовах можна привезти групу туристів з Ростова до Донецька чи з Білгорода до Харкова автобусом, після чого відправити групу чартером, наприклад, до Тівата чи Спліта з україн-ського аеропорту. Навіть більше: діяльність російського турагента, та й оператора, залишаеться відчутною навіть у випадку, якщо трупу російських туристів довезти з Воронежа чи Курська, чи того ж таки Ростова потягом до Киева, після чого відправити їх тими ж таки чартерними рейсами, тільки вже з «Борисполя» чи «Жулян». Отже, у українських тур-операторів, що працюють на європейських напрямках, є непоганий клієнтський резерв. Більше того, ринок російських прикордонних областей не поставиться до українських туроператорів вороже (принай-мні, якщо не почнуть втручатися державні структури): як вдалося з’ясувати під час спілкування з представниками російських тур-фірм, що працюють у вказаному регіоні, на українських колег там чекають із задоволенням. Адже російським агентам треба щсь продавати, й це «щось» цілком може бути українського по-ходження — аби задовольняло споживача за якістю та ціною, туроператори ж, долучившись до формування таких транзитних турів (хоча б у галузі організації автобусних чи залізничних пере-везень до українських аеропор-тів та завантаження українських авіачартерів), отримуватимуть стабільний прибуток. Як, до речі, й їхні українські колеги, які (особливо на тому ж таки адріатичному напрямку) хроніч-но страждають від незаповнюва-ності чартерів, у результаті чого останні регулярно скасовуються. Потенціал російських прикордонних областей щодо створення транзитного турпро-дукту вже помітили й російські туроператори, які зайшли на український ринок, створивши тут своїх «дочок». Так, керівниц-тво української філії відомої російської компанії «Наталі Type» зазначає, що авіарейси на Дубай еміратського лоукос-тера flydubai, що здійснюються з Харкова, наповнюються в основному за рахунок громадян Росії з прикордонних до схід-них областей України регіонів. Не виключено, що така сама картина може бути актуальною і для у Донецька. А відтак й українські туроператори цілком спроможні вийти на ринок російських прикордонних та суміжних з ними областей (про Уралчи Сибір тут, звичайно, не йдеться), розширивши за допо-могою сусідів свою клієнтську базу та підвищивши стабільність своїх турпродуктів. Аможливо, й започаткувавши нові: напри-клад. підняти довгоочікувані чартери до Ейлату (чого в історії української туристичної галузі ще не було) чи на Кіпр. Зрозуміло, що для досягнення результату (тобто налагодження стабільних транзитних турпотоків) доведеться добряче попрацювати обом сторонам — як українській, так і російській — для узгодження усіх проблем, що можуть виникну-ти при формуванні таких транзитних турів. Наприклад, прокласти автобусні маршрути через росій-сько-український кордон у такий спосіб, щоб автобуси не стояли годинами у чергах (можливо, удеяких випадках зручнішим та вигіднішим буде залізничний спосіб перетину кордону), ініціювати спільний чи навіть спрощений режим прикор-донного контролю для таких рейсів, та багато подібних «дрібниць», не-увага до яких може знищити гарну ідею в зародку. Проте, повторимо: бажання співпрацювати є з обох сторін, відтак хтось мае ініціювати практичні кроки з реалізації такого проекту. Володимир ГОНЧАРОВ
|
|||||||||||||