|
Під час кризи міжнародний туризм мало не єдина галузь світової економіки, яка демонструє стабільне зростання, будь-яка держава чи місто намагаються залучити до себе іноземних туристів. Проте, оскільки ринок туристичних послуг у глобальному масштабі сьогодні є ринком споживача, для того, щоб в’їзний туристичний потік хоч якось збільшувався, необхідно здійснити цілий комплекс заходів. Перший із них – провести грамотну рекламно-іміджеву кампанію на ринках потенцій-них донорів турпотоків. Метою цієї кампанії є, в першу чергу, пояснити туристам, для чого їм їхати саме до пропонованої дестинації, та що вони там зможуть побачити цікавого та незвичного для себе.
Із цієї точки зору Київ має цілу низку потенційних переваг для іноземних туристів. Колись українська столиця вважалася найзеленішим містом Європи, тому саме цей бренд можна було б активно рекламувати на зовнішніх ринках. Утім, через варварське винищення зелених насаджень у межах столиці вже у найближчі роки рекламувати може бути нічого… Київські парки як обличчя столиці
У 60-х роках минулого століття президент Франції Шарль де Ґоль, відвідавши Київ, захоплено про-мовив: «Я бачив багато парків у містах, міста, розташованого в парку, ще не бачив!» На превеликий жаль, площа зелених насаджень з того часу в українській столиці помітно зменшилась: експерти вважають, що Київ утратив до 40% своєї зеленої зони, при чому парки та сквери переважно знищувалися вже за часів незалежності.
Про те, що винищення зелених зон у Києві набуло загрозливих масштабів, не треба багато розмірковувати: досить лише порівняти сьогоднішні міські ландшафти зі старими фото – навіть не дорадянськими, а 40-50-літньої давнини. Чи поглянути з київських мостів на дніпровські схили, на яких протягом останніх років з’явилося чимало архітектурних покручів. Тим не менше, навіть сьогодні київські парки та зелені зони могли б служити основою для створення оригінального туристичного продукту на кшталт «Найзеленіша столиця» – однак лише за певних умов. Тобто за наявності не тільки грамотної промоції на світовій арені, але й предмету цієї промоції. Інши-ми словами, зелені насадження мають існувати не лише в реальності (а не на папері), але й повинні відповідати світовим стандартам. «Зелена» урбаністика
За своїм географічним розташуванням та політичним статусом Київ можна порівняти з такими столицями, як Ві-день, Братислава, Будапешт чи Белград. Усі ці міста споріднені вже хоча б тим, що вони поділяються навпіл великою рікою (в даному випадку Дунаєм), мають схожий рельєф та досить-таки давню історію, яка починається у ранньому середньовіччі, а в деяких випадках (Відень, Будапешт) сягає ще й часів Римської імперії. Зауважимо, однак, що дунайські береги, зокрема, їхні схили, в цих містах досить щільно забудовані, починаючи з давніх часів – нічого подібно-го київським наддніпрянським пагорбам у дунайських столицях немає. Хоча попит на «зелену урбаністику» завжди є, тож міські очільники докладають значних зусиль для облаштування та збереження зелених релаксаційних зон посеред міської забудови.
Яскравим прикладом такої «зеленої урбаністики» може стати острів Марґіт, розташований у самісінькому центрі Будапешта. На цьому острові відсутня житлова, офісна чи будь-яка промислова забудова, з інфраструктурних об’єктів тут розташовано лише кілька бальнеологічних закладів, які в Угорщині називаються «ку-пальні», кліматологічних санаторіїв та готелів. На острові заборонений рух автомобільного транспорту — міські автобуси, які заходять сюди з мосту Арпада, розвертаються біля з’їзду з мосту та углиб острова не їдуть. Виняток робиться лише для таксі та транспорту, який обслуговує інфраструктурні об’єкти.
Сам невеликий за площиною острів — трохи менше 1 кв. км. — являє собою добре розпланований парк, в якому наявне усе необхід-не для повноцінного відпочинку: пляжі, пункти прокату спортивного та розважального обладнання, тенісні корти, велосипедні та бігові доріжки, та навіть міні-зоопарк... I все це — спокійно, безпечно та максимально зручно для відпочи-ваючих. Саме тому острів Марґіт вважається не тільки однією з найулюбленіших зон відпочинку для мешканців Будапешта, але й од-нією з найголовніших туристичних дестинацій угорської столиці.
Навіть за побіжного порівняння двох столиць — угорської та української — стає зрозу-мілим, що потенціал «зеленої урбаністики» Киева значно вищий, ніж Будапешта (хоча й в останньому зелених зон не так вже й мало). За певних умов київські острови Труханів чи Гідро-парк приваблювали б таку ж, якщо не значно більшу кількість туристів, ніж будапештський Марґіт. Проте сьогодні столичні парки, наповнені генделиками-«наливайками», гучним шансоном та попсою, зграями гопників та здичавілих собак, потопаючі в тоннах сміття, здатні хіба що відлякувати від себе будь-кого, хто прагне цивілізованого відпочинку... Паркова інфраструктура як фактор підвищення туристичної привабливості
Утім, за наявності політичної волі та грамотного керівництва зеленими рекреаційними зонами київські парки можна досить швидко «цивілізувати». Для цього не потрібно великих витрат: досить лише залучити досвідчену керуючу компанію (бажано європейську), запропонувавши їй пільговий режим оподаткування та віддавши у концесію право на надання усіх платних послуг.
Інша річ, що місцева київська влада, схоже, розглядає столичні парки у якості земельного резерву для подальшої забудови, а не основу для створення конкурентноздатного турпродукту. Інакше чим пояснити, що час від часу надбанням громадськості стають плани суцільної забудови Дніпровських схилів від Поштової площі до моста Патона(зрозуміло, зі знищенням усіх зелених насаджень), а КМДА досі не погодила статус ландшафтного заказника для острова Труханів? До речі, депутат ВР Олександр Бригінець, відомий як ревний поборник за-хисту київських пам’яток, стверджує, що погодження статусу цієї заповідної території немає через те, що міські очільники вже призначили її під забудову…
Та як би там не було, парки, навіть найдоглянутіші, самі по собі не є привабливими з точки зору туристичної індустрії: туристам, а в першу чергу тим, хто цих туристів залучатиме, тобто туроператорам, необхідно по-яснити, як саме можна в парках проводити дозвілля. Зрозуміло, що винаходити Америку тут не варто, проте й сліпо копіювати за-рубіжні рекреаційні зони – того ж таки острова Марґіт – також не слід. Щоб розроблений «парковий» турпродукт мав достатній ступінь конкурентоздатності, при його розробці необхідно враховувати національні, історичні, рельєфно-ландшафтні, гідрологічні та інші чинники.
Як не дивно, дещо з цього напрямку вже запроваджено у життя: так, парк «Київ у мініатюрі», розташований на острові Гідропарк і по-будований на основі ландшафтного дизайну та популярних у світі парків мініатюр, може вважатися зародком сучасного туристичного продукту. Проте саме зародком: до сучасного світового рівня цей об’єкт, м’яко кажучи, сильно не дотягує… Та й зрозуміло, що подібних об’єктів у київських парках мало б бути значно більше. Є підстави вважати, що неабиякої популярності серед туристів набули б паркові комплекси на кшталт «Київ княжої доби в мініатюрі», або «Київ ХІХ століття»… В українських рестав-раторів є можливість детально відновити й городище полянського князя Кия, й «мать городов русских» князів Святослава та Воло-димира, й столицю Київської Русі часів її найбільшого розквіту, тобто Київ часів Ярослава Мудрого, та й наше місто, яке воно було, наприклад, наприкінці позаминулого століття… Під таке можна було б знайти й інвести-ції – от тільки бракує політичної волі керівництва як держави, так і міста… Транспортний аспект ландшафтно-паркового туризму
Цілком зрозуміло, що для залучення якнайбільшої кількості туристів до Києва його зелені зони мають містити багато чого ще. Наприклад, розважальні об’єкти на кшталт лондонського чи віденського оглядових колес, виставкові павільйони, де можна було б проводити як мистецько-культурні, так й профільні ви-ставки (щось подібне діє в парку ім. Пушкіна), ресторани та кафе (тільки, зрозуміло, цивілізовані, а не «наливайки»), тіж таки велосипедні доріжки та стежки для роллерів… А також затишні альтанки та лавочки (бажано з безкоштовним wifi), багатомовні інформаційні покажчики та інтерактивні кіоски та, зрозумі-ло, спеціальна служба охорони усього цього, наділена відповідними повноваженнями. А ще– до терміналів на цих об’єктах має бути підведено маршрути міського транспорту, зручні та зрозумілі для туристів та відпочиваючих. При чому це в жодно-му випадку не мають бути сучас-ні київські «маршрутки»: поїздка в такому, з дозволу сказати, транспорті майже гарантовано відіб’є охоту відвідати навіть найцивілізованіший парковий комплекс... Що ж до переміщення по території паркових об’єктів, то тут можна було б використати екологічно чисті електроавтобуси (або ж варіант цього транспорту — автобусы з двигунами на водні чи паливних елементах).
Зрозуміло, й без канатної дороги не обійтися: можна передбачити, що траса канатної дороги через річище Дніпра (сучасні технологи цілком дозволяють побудувати по-дібний об’єкт з дотриманням усіх необхідних норм безпеки), напри-клад, з Міського парку на Труханів острів або з Печерських пагорбів у Пдропарк, користуватиметься заслуженою популярністю як серед киян, так і туристів. Подібний об’єкт рік тому було побудовано у столищ Грузії: канатна дорога проходить над річищем Кури, яка в Грузії носить назву Мткварі, історичним кварталом Старого Тбілісі та привозить туристів на гору Мтцамінда, де знаходиться старовинна тбіліська фортеця та монумент Грузії-матері. Проїзд в один кінець коштує 1 ларі, тобто 5 гривень, при цьому дорога є прибутковою.
Отже, українську столицю можна перетворити на популярну туристичну дестинацію лише за рахунок потенціалу його зелених насаджень, тобто парків. Зрозуміло, якщо ці зелені насадження остаточно не будуть винищені та не підуть під забудову усілякими «плазами» чи «сіті-центрами»... Тож ми вважаемо, що обов’язком кожної туристичної компанії, яка працює в Києві, є захистити його унікальне й неповторне, «зелене» обличчя від вандалів, у тому числі й тих, що користуються владними повноваженнями... Врешті-решт, від цього напрямку залежить добробут професіоналів туристичного бізнесу.
назад >>>
|
English